Бируля Олександр Костянтинович
| Бируля Олександр Костянтинович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народився |
27 березня 1882 м. Новоалександрівськ (Литва) | ||||
| Помер |
4 серпня 1967 (85 років) м. Харків | ||||
| Громадянство |
 СРСР | ||||
| Національність | українець | ||||
| Діяльність | архітектура, містобудування | ||||
| Відомий завдяки | краєзнавець, архітектор, інженер | ||||
| Alma mater | Петербурзький державний університет шляхів сполучення | ||||
| Науковий ступінь | доктор технічних наук | ||||
| Заклад | Харківський національний автомобільно-дорожній університет | ||||
| Нагороди |
| ||||
Биру́ля (Біруля) Олекса́ндр Костянти́нович (нар. 1882, (1892)[1]Новоалександрівськ, Литва — 4 серпня 1967, Харків) — український архітектор, інженер шляхів сполучення, краєзнавець. Доктор технічних наук (1940), професор (1953), заслужений діяч науки УРСР (1953).
Біографія[ред. | ред. код]
Учасник Першої та Другої світових воєн. У 1910 р. здобув освіту в Паневезькому реальному училищі. У 1916 р. закінчив Петроградський інститут інженерів шляхів сполучення. У 1925–1931 рр. керував шляховим будівництвом на Східному Поділлі. Одночасно викладав у Вінницькому учительському інституті, технікумах міста, брав активну участь у краєзнавчих дослідженнях, займався вивченням історії забудови Вінниці, геології та гідрології Поділля. Створив в обласному центрі науково-дослідницьку станцію. Започаткував роботи з вивчення та використання в дослідному і виробничому відношенні місцевих матеріалів і нових конструкцій дорожніх покриттів.
Брав участь у проектуванні об'єктів промислового призначення міста. Серед його найбільш відомих реалізованих проектів — гідроелектростанція у передмісті Вінниці — Сабарові.
В 1931—1934 рр. — заступник директора науково-дослідного інституту шляхів у Харкові.
У 1935 р. вищою атестаційною комісією йому було присвоєно вчене звання професора, а у 1937 році без захисту дисертації присуджено вчену ступінь кандидат технічних наук. У 1939 році був призначений заступником директора Харківського автомобільно-дорожнього інституту з навчальної та наукової роботи. Захистив докторську дисертацію у 1940 році — «Експлуатаційні якості автомобільних доріг в залежності від мікропрофілю покриттів».
У вересні 1941 року добровільно вступає до лав Червоної Армії разом з групою студентів та співробітників. Керуючи роботою військово-дорожніх загонів з дорожнього забезпечення ряду бойових операцій Червоної Армії на Північному Кавказі та Причорномор'ї, він вивчає і аналізує службу військових доріг при інтенсивному русі. Олександра Бирулю у серпні 1945 року було призначено директором Харківського автомобільно-дорожнього інституту (ХАДІ) (зараз Харківський національний автомобільно-дорожній університет - ХНАДУ), де він працював до 1959 року. 1953 було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.
Помер і похований у Харкові у 1967 р. на міському кладовищі № 2.
Нагороди[ред. | ред. код]
Біруля Олександр був нагороджений:
- орденом Леніна
- орденом Трудового Червоного Прапора
- орденом Червоної Зірки
- медаллю«За трудову доблесть»
Основні наукові та краєзнавчі праці[ред. | ред. код]
- Ріка Буг та її сточище: матеріали по гідрології ріки. — Вінниця. — 1928, — 87 с. https://web.archive.org/web/20171005215818/http://www.library.vn.ua/publications/1928/ruka_bog.html
- Архітектурна історія Вінниці / Передмова О.Тарнопольського. — Вінниця. 1930. — 68 с. https://web.archive.org/web/20171005215858/http://www.library.vn.ua/publications/1930/arx_istor.html
- Геологія и гідрологія Поділля. — Вінниця, 1930. https://web.archive.org/web/20171005215406/http://www.library.vn.ua/publications/1930/Burylya.html
- Проектирование автомобильных дорог. — К., 1953.
- Дороги из местных материалов. — М., 1955.
Сім'я[ред. | ред. код]
Батько — Біруля Костянтин Вікентійович (1867-1921) — вчитель природничих наук, завідувач Новоолександрівського училища. Дружина —Біруля Вікторія Йосипівна (1908-1967) —-асистентка, потім доцент кафедри будівництва доріг ХАДІ, кандидат технічних наук (1954)[2]. Дочка — Біруля (у шлюбі Голеско) Валентина Олександрівна (1934) — кандидат технічних наук, професор кафедри мостів, конструкцій та будівельної механіки ХНАДУ[3] (з 2005)[4].
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — Т.1. — С. 433.
- Прусенко Є. Д. Біруля Олександр Костянтинович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=35381
- Баженов, Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 128—129.
- Гальчак, С. Бируля Олександр Костянтинович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ — поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. — Вінниця, 2011. — С. 445—446.
- Бируля Олександр Костянтинович / Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості // «Подільські джерела». Альманах — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 111—112.
- Бируля О. К. на сайті ХНАДУ
- Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 16–17. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf
- Бируля О. Архітектурна історія Вінниці: (з 32 мал.) / Олександр Бируля ; передм. Л. Тарнопольського. — Вінниця: Держ. друк. ім. Леніна, 1930. — 65 с. [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- На алтарь призвания : очерки о пед. династиях Харьковщины / [авт. кол. : В. Р. Антонова, И. Л. Ануфриева, Е. В. Астахова и др. ; рук. авт. кол. В. И. Астахова] ; под общ. ред. Е. В. Астаховой ; Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2010. – 562 с. : фот. ISBN 978-966-8558-90-0. Гореть всегда, гореть везде! Династия Бируля-Голеско. С. 33 – 39.
|
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Біруля Олександр Костянтинович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 19 січня 2022.
- ↑ Исследование уплотнения связных грунтов для целей дорожного строительства - Бируля Виктория Иосифовна (рос.). 1954. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
- ↑ Голеско, Валентина Александровна - Исследование механических свойств укрепленных грунтов и рациональное использования их в дорожных одеждах [Текст] : Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. техн. наук : (05.23.05) - Search RSL. search.rsl.ru (ru-RU) . Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
- ↑ Astakhova, E. V.; Астахова, Е. В.; Kharkivsʹkyĭ humanitarnyĭ instytut "Narodna ukraïnsʹka akademii︠a︡."; Харківський гуманітарний інститут "Народна українська академія." (2010). Na altarʹ prizvanii︠a︡ : ocherki o pedagogicheskikh dinastii︠a︡kh Kharʹkovshchiny. Kharʹkov: Narodnai︠a︡ ukrainskai︠a︡ akademii︠a︡. ISBN 978-966-8558-90-0. OCLC 663740751.
- Народились 27 березня
- Народились 1882
- Померли 4 серпня
- Померли 1967
- Випускники Петербурзького державного університету шляхів сполучення
- Доктори технічних наук
- Науковці Харківського національного автомобільно-дорожнього університету
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Нагороджені медаллю «За трудову доблесть»
- Українські краєзнавці
- Уродженці Зарасая
- Українські архітектори
- Архітектори Вінниці
- Науковці Харкова
- Ректори вишів Харкова
- Померли в Харкові