Битва на Калці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на Калці
Монгольські завоювання
Mongol kinnota.jpg
Монгольська кіннота виступає у бій.
сучасна реконструкція, святкування з нагоди 800-річчя заснування Монгольської імперії, BBC.
Дата: 31 травня 1223 [1]
Місце: річка Калка, Донецька область, Україна [2]
Результат: Повна перемога монголів
Сторони
Київська Русь
Половці
Монгольська імперія
Бродники
Командувачі
Русь:
Мстислав Романович
Мстислав Святославич
Мстислав Удатний
Половці:
Ярун
Котян
Юрій Кончакович
Монголи:
Субедей
Джебе
Східні бродники:
Плоскиня
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
30 князів,
10 000 воїнів Мстислава Романовича
решта — невідомо
невідомо (мінімальні ?)

Битва на Калці (31 травня 1223) — бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони. У битві загинуло багато князів і родовитих бояр південної і центральної Русі.

Бій засвідчив перевагу монгольського військового мистецтва над європейським. Він виявився передвісником лихоліть, які спіткали Київську Русь у часи монгольського нашестя.

Передумови[ред.ред. код]

Монгольський похід у Східну Європу 1222 — 1223.

У 13 столітті Київська Русь переживала період феодальної роздробленості. Центральній владі було завдано сильного удару після руйнування Києва військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році і смоленського князя Рюрика Ростиславича у 1203 році. Колишні північно-східні удільні князівства фактично перетворилися на самоврядні держави. Втративши роль політичного центру країни, Київ залишався релігійно-символічною столицею Русі.

У той самий час у Східній Азії набирала сили нова держава — Монгольська імперія, створена талановитим полководцем Чингісханом. У 1219 році монголи розбили середньоазійських хорезмійців і вступили у війну з половцями, які дали притулок давнішнім ворогам монголів — меркітам. У 1221 році західна монгольська армія під керівництвом Джебе і Субедея захопила Хорезмійську столицю Ургенч, вторглася до Азербайджану і згодом отримала наказ перейти через Кавказ. Обидва полководці мусили вдарити по половцях причорноморських степів і повернутися додому в обхід Каспійського моря.

У 1222 році західні сили монголів рушили до Кавказу, вторглися у Грузію і завоювали її. Проте в районі річки Терек їх спинило чисельно переважаюче військо половців, косогів та аланів. Джебе і Субедей удали, що воювати не збираються і уклали з головами цих племен мир. Але коли половецькі загони повернулися у чорноморські степи, монголи вдарили у спину їхнім союзникам і підкорили собі Північний Кавказ. У вирішальній битві на Дону західна монгольська армія розтрощила основні сили половців і на початку 1223 року вторглася до Криму, де захопила Сурож. Після цього Джебе і Субедей знову повернули у степ, відкинувши на правий берег Дніпра сили половців. Останні повтікали на Русь прохати допомоги. Руський літописець так описує цю подію:

У той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами [3], прийшли на землю Половецьку, і половці стали супроти них. Але навіть хан Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі половці побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.
І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам,— то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».[4]

Похід на «татар»[ред.ред. код]

Руська дружина в поході.

Після княжої наради у Києві, галицький князь і зять половецького хана Котяна Мстислав Мстиславич, який був прозваний за свої подвиги Удатним, переконав старших Київської і Чернігівської землі виступити разом проти монголів — «татар». Деякі знатні половці на знак подяки русинам прийняли християнську віру. У похід підготувалися переважно південні і центральні князівства Русі, з дружин яких було сформовано три групи військ.

Юрій Всеволодович, великий князь суздальський з Північно-східної Русі в похід не виступив, формально виславши на допомогу руській раті свого племінника ростовського князя Василя Костянтиновича, який проте "запізнився" приєднатися до основних груп.

Місцем збору була обрано правий берег Дніпра біля острову Хортиця. Руські війська рушили до нього в квітні 1223 року, де об'єдналися із половецькими силами і галицькими вигонцями з Подунав'я:

Звідти ж, із Києва, рушили вони (князі) місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море,— човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели човни вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними воєвода Домажирич Юрій і боярин Держикрай Володиславич [5].

Біля Заруба до руських князів прибули монгольські посли, пропонуючи їм союз проти половців:

Це чули ми, що ви йдете проти нас, послухавши половців; а ми вашої землі не чіпали, ні міст ваших, ні сіл ваших, ні на вас прийшли, але за волею Божею на холопів і конюхів своїх поганих половців; а ви візміть з нами мир; коли (половці) тікатимуть до вас, бийте їх звідти, а товари забирайте собі; ми ж бо чули, що і вам вони зробили багато зла; ми їх і за це б'ємо [6].

Однак князі відмовили послам і на вимогу половців вбили їх за підозрами у шпигунстві. Довіряти монголам русини не мали підстав, оскільки знали про віроломне порушення ними договору з половцями на річці Терек 1222 року. З іншого боку, за монгольськими законами — Великою Ясою — вбивство посла було гріхом, що закликав помсту до Неба, тому війна з Руссю, яка початково не входила у плани Монголської імперії, стала неуникною. За декілька днів Субедей і Джебе вислали нове посольство, яке оголосило руським князям війну:

Ви послухали половців, а послів наших перебили; йдете проти нас, то йдіть; ми вас не чіпали, хай усім Бог (суддя) [7].
Монгольський лучник (китайський малюнок 13 століття).

Цього разу русини відпустили послів і почали планувати подальші дії. Їх координування ускладнювалося через суперництво трьох Мстиславів — київського, чернігівського і галицького, які були старшими походу. Ухвали на військових нарадах приймалися не одноосібно, а згідно з волею всіх князів-учасників. Мстислав Удатний, князь галицький, наполягав переправитись через Дніпро і розбити монголів на лівому березі в степу, а Мстислав Романович пропонував дати бій противнику на Дніпрі і підготуватись до оборони. Мстислав Святославич, князь чернігівський, приймав вичікувальну позицію, не пристаючи на вимоги а ні галичан, а ні киян.

Між тим біля берегів Дніпра з'явився монгольський роз'їзд, який оглядав руські човни. Мстислав Удатний вирішив атакувати його і перейшов з тисячою воїнів на лівий берег Дніпра. Разом із ним рушили волинці Данила Романовича, галицькі вигонці і підлеглі князі. Монголи були побиті, а їх рештки на чолі з командиром Гемябегом потікали до половецького кургану. Вони заховали живцем свого командира у землі, сподіваючись врятувати йому життя, але Мстислав знайшов його і передав половцям. Ті нещадно стратили полоненого.

Більшість руських князів і бояр, які вперше зіткнулися з монголами, висміювали вигляд і зброю противника, кажучи «Вони прості люди є, гірші половців». Однак досвідчений воєвода галицьких вигонців Юрій Домажирич попереджав, що монголи добре стріляють з луків і непогано б'ються [8].

Повернувшись до стану на правому березі Дніпра, Мстислав Удатний та інші князі його війська розповіли Мстиславу Романовичу і Мстиславу Святославичу про першу переможну сутичку з «татарами», переконуючи:"Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!" [9]. Ймовірно, чернігівський князь пристав на бік галичан, тому було прийнято рішення розпочати переправу.

У вівторок 23 травня русько-половецьке військо подолало Дніпро і рушило у Половецький степ. Воно просувалося вісім днів [10]. Попереду війська йшли дружини групи галицького князя Мстислава Удатного, за ним слідували сили чернігівського князя Мстислава Святославича, а усю колону замикали загони великого князя київського Мстислава Романовича. По дорозі русинів і половців зустрічали монгольські роз'їзди, які вдаючи втечу, заманювали їх, розтягуючи їхні загони на ворожій території. Також монголи кидали своїм переслідувачам обози з худобою, яку руські воїни охоче захоплювали, уповільнюючи рух війська. Легкість з якою руські князі відганяли противника, породило безпідставне почуття переваги над ним.

Битва[ред.ред. код]

Уявний план битви на Калці за Іпатіївським літописом [11](31 травня 1223 року):
1) Кияни Мстислава Романовича; 2) Чернігівці Мстислава Святославича; 3) Курчани Олега Святославича; 4) Галичани Мстислава Удатного; 5) Волинці Данила Романовича; 6) Половці Яруна; 7) Монголи Субедея і Джебе; 8) Бродники Плоскині.

31 травня 1223 року русько-половецька армія вийшла на річку Калку. Там їх зустріла монгольська сторожа, яка у запеклому бою з руськими передовими частинами убила воєводу Івана Дмитрійовича та інших двох командирів авангарду, і відступила за річку. [12]

Оскільки першими до Калки дісталися частини Мстислава Удатного, прибічника активного наступу, вони швидко переправилися через ріку. Як повідомляє літописець це рішення було самовільним, бо галицький князь не узгодив своїх дій із чернігівськими і київськими князями — «через зависть, бо велика незгода була меж ними». [12]. За наказом Мстислава першими переправилися волинці Данила Романовича, а згодом й інші полки. Сам Мстислав подолав річку останнім і разом з половцями хана Яруна вийшов на розвідку.

За Калкою на русько-половецьку рать чекало добре підготовлене монгольське військо. Його командири Джебе і Субедей побачили, що сили противника діють некоординовано, і розпочали наступ. Мстислав Удатний помітив монголів, але було запізно — його сили не були приготовлені до бою. Він кинув на наступаючих половецькі загони, а сам повернувся до своїх дружин, наказавши якомога швидше озброїтися. Чернігівські і київські полки за Калкою не були сповіщені про початок битви.

Потужній натиск монгольської кінноти зруйнував половецькі порядки. Ярун і його сили кинулися тікати до табору Мстислава, посіявши паніку серед галицько-волинських військ. Потоптані відступаючими половцями, русини не встигли зайняти бойові позиції. У такій ситуації їм довелося прийняти на себе удар монголів. Спочатку частини Мстислава Удатного міцно трималися. Їм на підмогу підійшли чернігівські сили Мстислава Святославича і русини змогли розбити першу хвилю атакуючих. На початку битви відзначилися дружини волинців Данила Романовича і курчан Олега Святославича. Літописець, учасник походу, так описує ті події:

Коли зіткнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і воєвода Семен Олуйович, і воєвода Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий з коня, а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його,— був бо він віком вісімнадцяти літ, [13] був бо він сильний,— і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав Ярославич Німий, бачивши це і подумавши, що Данило збитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, і тому, що він був родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його; йому й поручив по смерті свою волость — оддав князю Данилові.
Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег Святославич курський. [12]

Долю битви вирішили монгольські підкріплення, які атакували галицько-волинські і чернігівські групи військ Мстислава Удатного і Мстислава Святославича. Русини не встояли перед вправними монгольськими лучниками і почали тікати до Дніпра.

Кріпко вони билися, але інші полки татарські зіткнулися з ними, і за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги і стрільці їх стріляють сильно, повернув коня свого на втечу — через те, що кинулися за ним противники. І коли він біг, то захотів води, і, пивши, відчув рану на тілі своєму,— в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого.[12]
Атака монгольських лучників (сучасна реконструкція, святкування з нагоди 800-річчя заснування Монгольської імперії).

Тим часом основі полки великого князя київського Мстислава Романовича залишалися осторонь самогубного бою. Бачучи відступ чернігівських і галицько-волинських полків, він поспіхом зайняв кам'янисте місце на горі над Калкою і спорудив там навколо свого стану укріплений «город» з частоколом. Частина монголів під командуванням Цигирхана і Тешюхана обложила позиції киян, а решта пустилася навздогін відступаючим русинам і половцям. У погоні монголи убили князя янівського Святослава, Ізяслава Інгваровича, князя шумського Святослава, чернігівського князя Мстислава Святославича із сином Васильком, князя несвизького Юрія та багато бояр і простих воїв. Врятуватися змогли лише деякі половці, які потікали першими, та князі і бояри галицько-волинської групи. Мстислав Удатний добравшись зі своїми людьми до Дніпра, відвів човни від лівого берега, щоб монголи не переправилися на правий, і щодуху подався до Галича. Під час втечі деякі дружинники і прості руські вої були пограбовані своїми ж союзниками — половцями. [14]

Хоча основні русько-половецькі сили були розбиті, Мстислав Романович і його київська дружина боронилася в укріпленому «городі» ще три дні. Разом із ними опір монголами чинив князь Андрій, Мстиславів зять, і князь дубровицький Олександр. Противник ніяк не міг здобути укріплення, тому пішов на хитрість. Монголи запропонували русинам переговори про здачу і відправили до великого князя київського послом воєводу Плоскиню, командира союзних монголам бродників. Князям було обіцяно помилування в обмін на грошовий викуп і здачу «города». Коли ж ті прийняли умови і вийшли з укріплень, бродники зв'язали їх і передали монголам. Дружина і воїни укріплення були вирізані. Самих князів монголи поклали під дерев'яний помост і розчавили, влаштувавши на ньому святковий бенкет.

а у города того залишились два (татарські) воєводи Цигиркан і Тешюкан на Мстислава і зятя його Андрія і на Олександра Дубровицького: бо було два князя з Мстиславом. Тут ж бродники з татарами були, і воєвода їхній Плоскиня, і той окаянний цілував хрест чесний Мстиславу і обом князям, що їх не уб'ють, але відпусьтять за викуп, і збрехав окаянний: передав їх, зв'язавши, татарам; а город взяли і людей посікли і тут кістьми пали; а князів вони задавили, поклавши під дошки, а самі зверху сіли обідати, і так життя їх (князів) скінчилось. [14]

Наслідки[ред.ред. код]

Монгольський воїн з трофеями, здобутими у боях.

У битві на Калці монголи вперше зіткнулися з руськими методами ведення війни. Вимотана боями у Середній Азії і Кавказі, армія Субедея змогла розбити відбірні руські полки Мстислава Удатного, уславленого перемогами над поляками, угорцями і половцями. Цей бій засвідчив перевагу східноазійських військових традицій над середньовічними європейськими — єдиноначалля над колегіальним командуванням, колективної дисципліни над індивідуальним героїзмом, вишколених лучників над важкою кавалерією і піхотою. Ці тактичні відмінності стали запорукою монгольського успіху на Калці, а згодом і блискавичного завоювання Східної і Центральної Європи.

Тогочасних даних про втрати обох сторін у битві на Калці немає. Руські літописці подають лише кількість загиблих князів і воїнів київських дружин, з якої можна уявити величину поразки руського війська:

Мстислав (Романович) старий добрий князь тут убитий був, і другий Мстислав (Святославич), і інших князів тридцять убито було, а бояр та інших воїв многое-множество, говорять бо лише киян одних загинуло на битві тій десять тисяч. І був плач і туга на Русі, і по всій землі чули цю біду [15].

Для монголів битва на Калці була однією з рядових битв, які вони провели у Китаї, Середній Азії чи Кавказі. Після неї загони Субедея і Джебе зруйнували руське місто Новгород-Святополчий і, перейшовши річку Донець, вирушили додому по правому березі Волги. Проте неподалік міста Сувар, на переправі через Волгу, їх атакували волзькі булгари. Монголи були змушені відступити, втративши полководця Джебе, і відійшли до Середньої Азії. На Великому Курултаї на берегах річки Сирдар'я Субедей особисто доповів Чингісхану подробиці кавказько-причорноморського походу.

Для Русі ж бій на Калці обернувся катастрофою, «якої ото не бувало ніколи».[12] Історичний центр країни — південні і центральні руські землі втратили своїх володарів і військо. За п'ятнадцять років до початку монгольського нашестя на Русь ці території так і не змогли відновити свого потенціалу. Замість них зросла роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства, яке не брало участі у битві на Калці та зберегло свої кадри для розвитку власної держави, а також західного Галицько-Волинського князівства, майбутній правитель якого Данило Романович, один із небагатьох уцілілих учасників бою, зміг об'єднати ослаблену південну Русь зі стольним градом Києвом під своєю рукою перед початком монгольського вторгнення.

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дата подана за Новгородським першим літописом і Лаврентієвським літописом, які на думку Дж. Феннела зберегли найстарішу версію подій на Калці. У Іпатіївському літописі вказано 1224 рік. Питання датування битви залишається проблематичним. Дивіться детальніше Генрих Латвийский. Хроника Ливонии. Примечание 249.
  2. Місцезнаходження літописної річки Калка залишається предметом наукових дискусій. У цій статті наведено загальновизнану версію К. Кудряшова (Кудряшов К. О местоположении реки Калки. // Вопросы истории. № 9-1954.). З дебатами щодо місцезнаходження річки і місця битви можна ознайомитися у Шовкун В. Таємнича Калка//Запорізька Січ, 24 червня 1993р. і Юрий Щербак. Битва на Калке: место и время изменить можно? //Донбасс, N 122 (20501), 3 июля 2003 год.
  3. «Татарами» на Русі називали монголів. За Лаврентієвським списком "Повісті врем'янних літ" їх появу описують так:

    Того ж (1223) року з'явився народ, що про них ніхто дорбе-ясно не відає, хто є вони і звідки прийшли, і що за мова їх, і якого вони племені будуть. І звуть їх татари, а інші називають їх туменами, а другі — печенігами. Інші говорять, що це про них же Мефодій Патомський єпископ свідчить, що вони прийшли з пустелі Етрієвської, яка є межею між сходом і північчю. Так бо Мефодій мовить, що наприкінці времені з'явиться темрява, яка зветься Гедеон і полонить усю землю, від сходу до Єфрату, і від Тигра до Понтійського моря, крім Ефіопії. Бог один відає, хто вони і звідки прийшли. Премудрі мужі відають є добрий той, хто книги розуміє, ми же не знаємо хто вони, але тут запишемо про них пам'яти заради руських князів і біди, якої було від них їм. І ми чули як багато країв полонили вони — яси, обези, касоги. І половців безбожних багацько побили, а інших загнали і так зморили, убиваючи гнівом Божим і пречистою його Матір'ю, багато бо зла скоїли ті окаянні половці Руській землі. Тому всемилосердний Бог хотів вигубити і покарати безбожних ізмаїлових куманів, щоб помститися за кров християнську, щоб були (татари) над ними беззаконними, прийшли бо ті Таурменію і всю країну Куманську, і прийшли близь Русі, місця шо зветься валом половецьким.
  4. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380. Інакше описує увіщвання половцями руських князів Новгородський літопис:

    …І прибігли окаянні половці, сильно побиті, Котян з іншими князями, а Данило Кобякович і Юрій убиті були, з ними багацько половців; це ж Котян був тесть Мстиславу Галицькому. І прийшов з поклоном з князями половецькими к зятю в Галич до Мсислава і до всіх князів руських, і дари приніс багаті: коней і верблюдів і буйволів і дівок, і обдарував князів руських, мовивши так: «Нашу землю сьогодні забрали, а ваша завтра взята буде»; і взмолився Котян зятеві своєму. Мстислав же почав молити князів руських, братів своїх мовивши так: «Якщо ми, брати, їм не допоможемо, то вони приєднаються до них (татар), то їм більше буде сила»…
  5. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380
  6. Новгородская первая летопись старшего извода//Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Москва — Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. — С. 63
  7. Там само.
  8. Про атаку монголів Мстиславом Удатним: Новгородская первая летопись старшего извода//Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Москва — Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. — С. 64; Про атаку монголів Данилом Романовичем: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380-381
  9. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 381
  10. Іпатський список подає 8 днів. Новгородський перший літопис обох зводів — 9.
  11. За Новгородським літописом битва відбувалася на одному березі ріки, оскільки війська всіх князів перейшли Калку. Ці дані не узгоджуються з Іпатіївським літописом, за яким побоїще тривало на обох берігах ріки.
  12. а б в г д Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 382
  13. Данилові тоді було 22 роки.
  14. а б Новгородская первая летопись старшего извода//Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Москва — Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. — С. 64.
  15. Лаврентьевская Летопись // Полное Собрание Русских летописей. Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1926-1928. — Том 1. — С.153.

Джерела[ред.ред. код]

Руські

Німецькі

Арабські

  • Ибн ал-Асир. Всемирная история // Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, т. I, СПб 1884, — С.25-28 (рос.)

Перські

Китайські

Література[ред.ред. код]

Кирилицею

  • Водовозов Н. В. Повесть о битве на Калке // Учен. зап. МГПИ им. В. П. Потемкина.— 1967.— Т. 67.— Кафедра русской литературы. Вып. 6.— С. 3-19; (рос.)
  • Голженков И. Битва на Калке. 31 мая 1223. Москва: Изограф, 1994. (рос.)
  • Н.И. Костомаров. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. — М. 1873-1888., Первый отдел: Господство дома Св. Владимира. Выпуск первый: X-XIV столетия. Глава 6. Князь Мстислав Удалой. (рос.)
  • Куник A.A. О признаний 1223 года временем битвы при Калке // Уч. записки имп. АН по первому и третьему отд. — Т.2. — Вып.5. -1854. — С.779-782. (рос.)
  • Романов В.К. Статья 1224 г. о битве при Калке Ипатьевской летописи // Летописи и хроники. — 1980 г. — М., — 1981. — С.79-103. (рос.)
  • Свердлов М.Б. К вопросу о летописных источниках «Повести о битве на Калке» // Вестник ЛГУ. — Сер. истории, языка и литературы. — 1963. — N 2. Вып.1. — С. 141-144. (рос.)
  • Сердобольская Л А. К вопросу о хронологии похода русских князей против татар и битвы при реке Калке // Сборник трудов Пятигорского государственного педагогического института. — Вып. 1. — Ставрополь. -1947. — С. 131-139. (рос.)

Латинкою

  • David Nicolle. Kalka River 1223 : Genghiz Khan's Mongols Invade Russia. Osprey, Year: 2001 ISBN:9781841762333 (англ.)
  • Fennell J. The Tatar Invasion of 1223: Source Problems // Forschungen zur osteuropäischen Geschichte, 1980, Bd 27, p. 18—31. (англ.)
  • Gabriel, Richard. Subotai The Valiant: Genghis Khan's Greatest General. Praeger Publishers, 2004
  • Jackson, Peter. The Mongols and the West, 1221–1410. Pearson Education Limited, 2005.
  • Marshall, Robert. Storm from the East: From Genghis Khan to Khubilai Khan. University of California Press, 1993.

Посилання[ред.ред. код]