Битва на Курській дузі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Файл:Sovietic T34 battle of kursk.jpg
БРЕМ, перероблена із звичайного Т-34, буксирує пошкоджений танк, звернений до ворога лобовою бронею.
Файл:Kursk - German Tanks.jpg
Підбиті німецькі танки

Би́тва на Ку́рській дузі́ або Ку́рська би́тва, що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 року, є однією з ключових битв Другої світової війни. У радянській історіографії прийнято розділяти битву на три частини: Курську оборонну операцію (5-23 липня); Орловську (12 липня — 18 серпня) і Бєлгородсько‑Харківську (3-23 серпня) наступальні операції.

Диспозиція[ред.ред. код]

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту, що послідував, на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, обернений в західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і в квітні 1943 року затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Маючи відомості про підготовку німецьких військ до наступу, Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення тимчасово перейти до оборони на Курській дузі і в ході оборонної битви знекровити ударні угрупування ворога і цим створити сприятливі умови для переходу радянських військ в контрнаступ, а потім в загальний стратегічний наступ.

Сили сторін[ред.ред. код]

Для проведення операції «Цитадель» німецьке командування зосередило на ділянці 50 дивізій, зокрема 18 танкових і моторизованих. Угрупування налічувало, за даними радянських джерел, близько 900 тис. чоловік, до 10 тис. гармат і мінометів, близько 2,7 тис. танків і більше 2 тис. літаків. Повітряну підтримку німецьким військам надавали сили 4-го і 6-го повітряних флотів.

Ставка ВГК до початку Курської битви створила угрупування (Центральний і Воронезький фронти), що мало більше 1,3 млн чоловік, до 20 тисяч гармат і мінометів, більше 3300 танків і САУ, 2650 літаків. Війська Центрального фронту (командувач — генерал армії Костянтин Рокоссовський) обороняли північний фланг Курського виступу, а війська Воронезького фронту (командувач — генерал армії Микола Ватутін) — південний фланг. Війська, що займали виступ, спиралися на Степовий фронт у складі стрілецького, 3-х танкових, 3-х моторизованих і 3-х кавалерійських корпусів (командувач генерал-полковник Іван Конєв). Координацію дій фронтів здійснювали представники Ставки Маршали Радянського Союзу Георгій Жуков і Олександр Василевський.

Невдалий німецький наступ[ред.ред. код]

5 липня 1943 року німецькі ударні угрупування за планом операції «Цитадель» почали наступ на Курськ з районів Орла і Бєлгорода.

Про початок операції радянському командуванню було відомо заздалегідь, і ще перед початком німецької артпідготовки запрацювала радянська артилерія. Це зсунуло початок німецького наступу на кілька годин.

З боку Орла наступало угрупування під командуванням генерал-фельдмаршала Гюнтера Ганса фон Клюге (групи армій «Центр»), з боку Білгорода — угрупування під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна (оперативна група «Кемпф» групи армій «Південь»).

Завдання відразити наступ з боку Орла було покладене на війська Центрального фронту, з боку Бєлгорода — Воронезького фронту.

На північному фланзі дуги німецький наступ захлинувся, в той час як на південному фланзі дуги наступ розвивався успішніше, але й тут просування вперед йшло з великими втратами з обох боків. З огляду на це Манштейн змінив напрямок удару з півночі на північний схід.

Прохоровка[ред.ред. код]

12 липня у районі залізничної станції Прохоровка за 56 кілометрів на північ від Білгорода відбулася велика стрічна танкова битва Другої світової війни — битва між наступаючим танковим угрупуванням німців (оперативна група «Кемпф») і радянськими військами, що наносили контрудар. Радянська історія говорить про бій до 1200 і навіть 1500 танків і самохідних установок з обох боків в битві. Але ретельне вивчення документів показує, що обидві сторони разом мали в межах 500 танків. Запекла битва тривала весь день, до вечора танкові екіпажі разом з піхотою билися врукопашну. Німцям не вдалося виконати свою задачу і просунутися на оперативний простір наступу, лише поле бою залишилося за ними, але в саму Прохоровку вони не війшли. Радянські втрати в битві значно перевищили німецькі, вони склали 170—180 танків. В німців була складніша градація підрахунку пошкоджених танків за ступенем ремонтоздатності, і оскільки вони мали змогу вивести пошкоджені танки з поля бою, німецькі військові історики говорить лише про два безповоротно втрачені танки.

Сталін, роздратований великими втратами в бою, наказав створити комісію, щоб покарати винних. Але подальші військові успіхи пом’якшили серце вождя, і до наміру покарати керівництво він вже не повертався.

Не існує жодного кадру кінохроніки і фотознімку, зробленого в ході битви під Прохоровкою або відразу після бою на цьому полі. Це пов’язано з тим, що всі фото- і кінокореспонденти були допущені тільки на північний фланг Курської дуги. А масовий радянський читач про битву під Прохоровкой дізнався тільки в 1953 році, після виходу в світ книги «Курская битва» І.Маркіна (Военное изд-во, 1953 р.)

Радянський наступ[ред.ред. код]

Цей бій став переломним в битві, німці були вимушені перейти до оборони. Стратегічна ситуація на фронті помінялася: в Сицилії висадилися союзники, і Гітлер вважав за доцільніше надати допомогу своїм італійським союзникам, ніж далі втрачати сили і ресурси без видимого успіху. Найбоєздатніші танкові частини були зняті зі східного фронту і відправлені на середземноморський театр військових дій.

Не втрачаючи темпу, цього ж дня 12 липня війська Брянського, Центрального і лівого крила Західного фронтів почали операцію «Кутузов», що мала мету розгромити орловське угрупування супротивника. 13 липня війська Західного і Брянського фронтів прорвали німецьку оборону на болховському, хотинецькому і орловському напрямах і просунулися на глибину від 8 до 25 км. 16 липня війська Брянського фронту вийшли на рубіж річки Олешня, після чого німецьке командування розпочало відведення своїх головних сил на вихідні позиції. До 18 липня війська правого крила Центрального фронту повністю ліквідовували клин супротивника на курському напрямі. Цього ж дня в битву були введені війська Степового фронту, які почали переслідування відступаючого супротивника.

Розвиваючи наступ, радянські сухопутні війська, підтримані з повітря ударами сил 2-ї і 17-ї повітряних армій, а також авіацією дальньої дії, до 23 серпня 1943 року відкинули супротивника на захід на 140—150 км, звільнили Орел, Бєлгород і Харків.

За даними радянських джерел, вермахт втратив в Курській битві 30 дивізій, зокрема 7 танкових, понад 500 тисяч солдатів і офіцерів, 1,5 тисячі танків, більше 3,7 тисяч літаків, 3 тисяч гармат. Втрати радянських військ перевершили німецькі: вони склали 863 тис. чоловік. Під Курськом Червона Армія втратила близько 6 тис. танків.

Після Курської битви співвідношення сил на фронті різко змінилося на користь Червоної Армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу.

Увечері 5 серпня 1943 року в Москві вперше прогримів артилерійський салют на честь звільнення Орла і Бєлгорода (12 залпів з 120 гармат).

Література[ред.ред. код]

  • Карнацевич В. Л. 100 знаменитых сражений. — Харьков., 2004 .
  • Мерников А. Г., Спектор А. А. Всемирная история войн. — Минск., 2005 .
  • Давыдков В. И. Анализ Курской битвы (историко-документальная эпопея). — Курск., 2005 .
  • «Я никогда не видел столько крови» Ольга ТИМОФЕЕВА. Михаил ПОЛИКАРПОВ. http://www.izvestia.ru/russia/article36419/
  • Манштейн Э. Утерянные победы. / Сост. С. Переслегин, Р. Исмаилов. — М.: ACT; СПб Terra Fantastica, 1999. — 896 с. — (Военно-историческая библиотека). ≡ Manstein E. von. Verlorene Siege. — Bonn, 1955 http://militera.lib.ru/memo/german/manstein/index.html

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]