Битва на Рогах Хаттіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на Рогах Хаттіна
Hattin.jpg
Дата: 4 липня 1187 року
Місце: Підніжжя Рогів Хаттіна
Результат: Розгром хрестоносців
Сторони
Flag of Ayyubid Dynasty.svg Айюбіди Armoiries de Jérusalem.svg Єрусалимське королівство
Cross of the Knights Templar.svg Тамплієри
Cross of the Knights Hospitaller.png Госпітальєри
Armoiries Bohémond VI d'Antioche.svg Антіохійське князівство
Командувачі
Flag of Ayyubid Dynasty.svg Саладін Armoiries de Jérusalem.svg Гі де Лузіньян
Armoiries de Jérusalem.svg Раймунд Тріполійський
Cross of the Knights Templar.svg Жерар де Рідфор
Armoiries de Jérusalem.svg Баліан д'Ібелін
Armoiries Bohémond VI d'Antioche.svg Рено де Шатільйон
Військові сили
30 000 чоловік[1] 20 000 чоловік[2]
Втрати
Невідомо 17 000 чоловік

Битва на Рогах Хаттіна — битва, що відбулась 4 липня 1187 року між Єрусалимським королівством хрестоносців та силами династії Айюбідів. Хрестоносців було розгромлено мусульманськими арміями під проводом Саладіна.

Передісторія[ред.ред. код]

Ще за життя Єрусалимського короля Балдуїна IV, у зв'язку з тим, що він був смертельно хворим на проказу, спадкоємцем престолу став його племінник Балдуїн V, а регентом — граф Раймунд Трипольський. Граф Трипольський, використовуючи свою владу, уклав із Саладіном перемир'я на чотири роки. За рік юний король несподівано помер, і спадкоємця престолу довелось обирати серед двох сестер Балдуїна IV: Сибіли та Ізабели.

Ще до смерті короля, на раді в Акрі, єрусалимські барони склали присягу ще живому Балдуїну IV, що після його смерті трон тільки тимчасово перейде до регента й Гі де Лузіньян не стане королем, а питання обрання нового правителя, Сибілли чи Ізабелли, будуть вирішувати: папа римський, монархи Священної Римської імперії, Англії та Франції.

У березні 1185 року помер Балдуїн IV. Барони не стали чекати на відповідь з Європи. Вони розділились на дві ворожі партії: одна партія виступала за те, щоб коронували Сибілу та її чоловіка Гі де Лузіньяна; до її складу входили Великий магістр Ордена Тамплієрів Жерар де Рідфор, патріарх Єрусалимський та інші. Друга партія виступала за коронацію Ізабели та її чоловіка Онфруа IV, до її складу входили Баліан д'Ібелін, граф Раймунд Трипольський. Зрештою, 20 липня 1186 року в Єрусалимі була коронована Сибіла й Гі де Лузіньян.

1187 року в Акрі на раді баронів Святої Землі обговорювався новий хрестовий похід. Під час цього зібрання надійшло донесення про те, що Саладін узяв в облогу місто Тиверію, оплот графа Раймонда. З-за стін обложеної фортеці прибув гонець від графині Ешиви Триполітанської, чиє послання благало про допомогу. Сам граф знав, що султан Салах-Ад-Дін неухильно додержується сарацинського кодексу честі, а тому не зачіпатиме високорідну даму. Проте великий султан був хитрим. Виманити франків, підбити їх на поспішну, погано продуману рятувальну операцію — про більше Салах ад-Дін і мріяти не міг. Імовірно, саме тому посланець безперешкодно дістався короля Гі де Лузіньяна й ради баронів. Наступної ночі, під тиском гросмейстера Ордену Тамплієрів Жерара де Рідфора, король прийняв рішення прийти на допомогу місту. Армія виступила наступного ранку.

Битва[ред.ред. код]

Роги Хаттіна. Вид зі східного боку, 2005
Саладін і Гі де Лузіньян після битви

Король Єрусалимського королівства Гі де Лузіньян зі своїм військом виступив проти мусульман вранці у п'ятницю, 3 липня 1187 року, просуваючись від Сеффурійських джерел до Тиверіадського озера. Відстань була невеликою — двадцять кілометрів, але караван 50-тисячної (за іншими даними, в армії було трохи більше двадцяти тисяч чоловік) армії розтягнувся на кілька миль.

Спекотний і засушливий липень Палестини робили свою справу, і війська хрестоносців, із труднощами просуваючись опаленою місцевістю під палючим сонцем, не встигли дістатись води до заходу сонця.

Повертатись до джерел було надто пізно й за порадою графа Раймунда Тріполійського вони зупинились на відпочинок у місцевості, що має назву Роги Хаттіна. Ледь вони розбили похідні намети, як Саладін наказав своїм військам підпалити сухий чагарник, що зростав у надлишку на схилах гір. Їдкий дим застилав небо, ускладнюючи дихання, і страждання виснажених тривалим переходом і сонячною спекою військ короля поглибились жаром полум'я, що палало навколо табору. Зрештою султан наказав розмістити поблизу табору глечики, наповнені водою з Тиверіадського озера, спустошуючи їх на очах виснажених жагою хрестоносців, а потім обстріляти табір з луків та арбалетів.

На військовій раді, зібраній королем Гі, було прийнято рішення негайно атакувати війська Саладіна, та брат Гі де Лузіньяна — Аморі — почав організовувати ескадрони для нападу.

Раймунд Тріполійський очолював додаткові війська, та по прибуттю до табору став зі своїм загоном в авангарді. Відповідно до тогочасної традиції граф Тріполійський, як сеньйор Тиверіадських земель, на яких відбувалась битва, узяв на себе командування військами, очолюючи першу дивізію. Баліан д'Ібелін та Жослен Едеський зі своїми лицарями прикривали тили, створивши ар'єргард.

Гюстав Доре. Битва при Хаттіні

Однак, лишень дивізії були виведені на позиції й вишикувані в бойовому порядку, шість лицарів із війська графа Тріполійського на ім'я Балдуїн де Фортью, Раймонд Бак і Лаодицій де Тиберіас із трьома своїми товаришами, «охоплені диявольським духом втекли до Саладіна та, раптово перейшовши до сарацинів, донесли їм про всі особливості поточного становища, наміри й ресурси християн», закликаючи султана атакувати хрестоносців швидко й неочікувано першим, щоб здобути перемогу. Почувши ці слова, Саладін наказав своїм військам вишикуватись у бойовий порядок та рушити вперед на лицарів.

Піхота королівського війська, побачивши наступ сарацинів, піднялась на верхівку гори, й відмовилась битись, незважаючи на наказ короля, благання єпископів і вимоги баронів.

Раймунд Тріполійський зі своєю дивізією виступив назустріч ескадрону мусульман, але ті, розділившись, створили наскрізний прохід, що дозволив загону лицарів заглибитись, а потім зімкнули свої ряди, оточивши себе щільним кільцем. Врятуватись удалось тільки десяти-дванадцяти лицарям, в тому числі самому графу Тріполійському та його чотирьом пасинкам. З оточення вирвались також Баліан д'Ібелін і Жослен Едеський (за іншими даними в битві участі не брав, перебував в Акрі).

В суботу, 4 липня 1187 року «розверзлись хмари смерті, згасло світло в цей день скорботи, страждання, горя та руйнувань». В битві, що тривала сім годин, загинуло близько 17000 чоловік, а король Гі Лузіньян, його брат Аморі (конетабль королівства), магістр тамплієрів Жерар де Рідфор, Рено де Шатільйон, Онфруа Торонський та багато інших потрапили в полон. В цій битві також було втрачено Святий Животворний Хрест Господній.

Результати[ред.ред. код]

Поразка при Хаттіні знекровила ордени тамплієрів та госпітальєрів, що були головними силами, які стримували просування сарацинів під проводом Саладіна. Баліан д'Ібелін, якому вдалось врятуватись від полону, швидко повернувся в Єрусалим та зібрав війська для його оборони. У вересні 1187 року Саладін підступив до Єрусалима. Городяни збирались опиратись, тому непрямо відповідали на пропозицію Саладіна здати місто за умов дарування свободи городянам. Проте, коли почалась щільна облога міста, християни, побачивши перед собою армію сарацинів, що мала чисельну перевагу, побачили всю неможливість спротиву та звернулись до Саладіна з мирними перемовинами. Саладін погодився за викуп дарувати їм свободу й життя, причому чоловіки сплачували по 10 золотих монет, жінки — по 5, діти — по 2, після чого всі вони залишили місто, при цьому зберігши своє майно (що змогли нести з собою) та зброю. 2 жовтня 1187 року війська Саладіна увійшли до Єрусалима. У подальшому місто на деякий час знову опинилось в руках християн, проте фактично перемога Саладіна при Хаттіні поклала початок поступовому вигнанню християн зі Святої Землі на кілька століть.

Примітки[ред.ред. код]

  1. A. Konstam, Historical Atlas of The Crusades, 119
  2. A. Konstam, Historical Atlas of The Crusades, 133
  3. Madden,, Thomas (2005). Crusades The Illustrated History. Ann Arbor: University of Michiga P. 

Література[ред.ред. код]

  1. Baldwin M. W, «Raymond III of Tripolis». Princeton, 1936.
  2. Duggan A, «The Story of the Crusade». London, 1963.
  3. Runciman S, «A History of the Crusades», 2 vols. Cambridge, 1952.
  4. Schlumberger G, «Renaud de Châtillon…» Paris, 1898.
  5. «Estoire d'Eracle…» (через цитаты авторов 19-20 вв.)
  6. «The Crusades», the author and narrator Terry Jones. BBC, 1995
  7. Колін А. «Адвокати Гробу Господнього». «OCTO PRINT», 1998.

Посилання[ред.ред. код]