Битва при Ватерлоо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Ватерлоо
Наполеонівські війни (Сьома коаліція 1815)
Sadler, Battle of Waterloo.jpg
Битва при Ватерлоо, Віліам Садлер
Дата: 18 червня, 1815
Місце: Ватерлоо, Бельгія
Результат: Перемога Коаліції
Сторони
Flag of France.svg Франція Союзна армія:
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Prinsenvlag.svg Об'єднане королівство Нідерландів
Flag of Prussia (1803).gif Пруссія
Kgr hannover flagge.jpg Ганновер
Flagge Herzogtum Nassau (1806-1866).svg Нассау
Flagge Herzogtum Braunschweig.svg Брауншвейг
Командувачі
Flag of France.svg Наполеон
Flag of France.svg Ней Мішель
Flag of the United Kingdom.svg Герцог Веллінгтон
Flag of Prussia (1803).gif Гебхард фон Блюхер
Військові сили
73,000 67,000 Союзники
60,000 Пруссаки (48,000 приєднались після 18:00)
Втрати
25,000 вбитих і поранених, 8000 полонених 22,000 вбитих і поранених

Битва при Ватерлоо — вирішальний бій, який обернувся остаточною поразкою Наполеона І. Це були відчайдушні рукопашні бої за окремі сільські будинки, зіткнення двох елітних військ — Старої гвардії Наполеона і британської гвардійської бригади.

Ватерлоо (фр. Waterloo) — містечко у Бельгії, за 20 км від Брюсселя, на великій дорозі з Шарлеруа, де 18 червня 1815 відбулася вирішальна битва періоду Наполеонівських війн.

Передумови[ред.ред. код]

Внаслідок поразки у кампанії 1814 року Наполеон зрікся престолу. Влада у Франції після багатьох років повернулась до представників династії Бурбонів, колишній же Імператор отримав у своє управління острів Ельбу.

За кілька місяців нова влада своїми діями ефективно змінила суспільні настрої та збудила невдоволення своєю політикою практично в усіх верств населення, а надто армії. Маючи намір скористатись цим, Наполеон, в якості правителя Ельби, висадився з кількома сотнями вояків на французькому узбережжі та почав військові дії проти Французького королівства. Надіслані протидіяти цьому війська перейшли на бік Наполеона, незабаром той дістався Парижу та зайняв його своїми військами.

Під гаслом миру й введення в країні конституції, імператор Наполеон знову запанував у Франції. Саме із пропозицією миру він звернувся до Росії, Англії, Австрії й Пруссії — миру на умовах status quo. Однак члени Віденського конгресу поставилися до повернення «корсиканського чудовиська» різко негативно. 13 березня глави європейських урядів прийняли Декларацію, що оголосила Наполеона поза законом. Подібний крок означав для Франції війну з усією Європою. 25 березня юридично була оформлена сьома коаліція.

Навесні 1815 року положення Франції було загрозливим. Військові сили її були виснажені в попередніх кампаніях. Під рукою в імператора безпосередньо перебувало лише близько 130 тисяч чоловік при 344 гарматах, у те час як Союзні сили могли виставити відразу близько 700 тисяч чоловік, а до кінця літа ще 300 тисяч, сподіваючись рушити проти Франції більш ніж мільйонну армію.

План союзників був зовсім простий: оточити й задавити французькі війська, користуючись кількісною перевагою. Перед Наполеоном стояло два шляхи у визначенні подальших дій. По-перше, він міг виждати, коли союзні армії вдеруться в межі Франції, виявивши себе тим самим як агресори. За цим планом передбачалося дочекатися, коли союзні армії втягнуться в простір між французькими фортецями та проникнуть у район Парижа й Ліона. Після цього випливало почати проти супротивника швидкі й рішучі дії.

Альтернативний план мав на увазі захоплення ініціативи у свої руки й спробу розбити ворога на його території. Він також представлявся досить вигідним, тому що вирішував кілька військових і політичних завдань одночасно. Наприкінці травня — початку червня Наполеон зупинився на другому плані. 11 червня він виїхав до військ, маючи намір розбити окремо дві ворожі армії: англо-голландську, під командуванням А. Веллінгтона й прусську, під командуванням Блюхера. До передбачуваному театру воєнних дій поспішали ще дві армії: російська — Барклая-де-Толлі й австрійська — Шварценберга, однак вони були ще далеко, і тому у французів був шанс здобути перемогу над розрізненими силами ворога.

Коаліція Європейських держав виступила проти поновлення влади Наполеона; Пруссія, Британія першими направили проти нього свої війська, готувались до виступу також Австрія та Росія. Випереджаючи їх, Наполеон вирушив з відновленою армією їм назустріч, до Бельгії.

16 червня 1815 року одночасно відбулись дві великі битви. Частина французької армії, очолювана маршалом Неєм, атакувала передові війська англійців та їхніх союзників (Голландія, Бельгія, Нассау, Гановер тощо). Попри перевагу французів у кількості, битва не мала серйозних наслідків для жодної з сторін. Тим часом правий фланг армії під керівництвом Наполеона переміг армію Пруссії у битві при Лін'ї. Пруссаки зазнали серйозних втрат і були змушені відступити, врятувавшись, втім, від знищення. Таким чином, французам удалось запобігти об'єднанню англійської та прусської армій, виникла нагода знищити ворожі армії поодинці.

Битва при Ватерлоо[ред.ред. код]

З 1815 Ватерлоо набуло світової слави, оскільки битвою, яка відбулася поблизу нього 18 червня, завершилась політична і військова діяльність імператора Наполеона I.

Пруссаки називали також цю битву — битвою при Бель-Ал'янсі, а французи — при Мон-Сен-Жан.

Після битви при Лін'ї і бою при Кватр-Бра Наполеон вважав, пруссаки розбиті, відкинуті до річки Маас, і переслідувані маршалом Груші. Він вирішив скористатись роздрібленністю сил союзників і розбити армію Веллінгтона (англійці, голландці, брауншвейзьці, ганноверці) до їхнього об'єднання з пруссаками. Веллінгтон очистив позицію біля Катр-Бра і отримав обіцянку Блюхера об'єднатися з ним вже наступного дня, і вирішив прийняти битву на позиції біля Ватерлоо. Позиція ця лежала на Мон-Сен-Жанскому плато, обабіч брюссельської дороги, від села Мерб-Брен до ферми Лавалет.

Армії[ред.ред. код]

Сили союзників доходили до 70 тисяч чоловік, при 159 гарматах, сили французів — до 72,5 тисяч, при 240 гарматах.

  • Англійці і союзники — 67.000 солдати різного ступеня підготовки (британці, голландці, бельгійці, представники малих німецьких князівств)
  • Пруссаки — 25-60.000 солдат різного ступеню підготовки (підрахунок неточний, бо пруссаки підійшли пополудню, а частина відділів взагалі не дійшла на місце бою)
  • Французи (Armée du Nord) — 73.000 солдатів різного ступеня підготовки і досвіду (від ветеранів Старої гвардії до «необстріляних» рекрутів, для котрих перші битви були при Катр-Бра і Лін'ї 16 червня 1815 р.)

Перебіг битви[ред.ред. код]

Битва почалась о 11:20, а закінчилась о 22:00.

Розташування військ при Ватерлоо

Наполеон зробив цілий ряд атак на позиції Веллінгтона. Перша атака мала відволікаючий характер і була нанесена по укріпленій позиції англійців — помістю Угомон. Друга атака, проведена піхотним корпусом д'Ерлона була відбита силами союзницької важкої кавалерії, яка в свою чергу була з великими втратами відкинута французами. Надалі на центр армії Веллінгтона пішла в наступ французька важка кавалерія, але англійці, вишикувавсь в каре, відбили напад.

До початку бою 18 червня в Наполеона було приблизно 72 тисячі чоловік при 243 гарматах, у Веллінгтона — 68 тисяч при 156 гарматах. (Харботл Т. Битви світової історії. М., 1993. С. 99-100.) Обидва полководця очікували підкріплень. Імператор чекав маршала Груші з його 35 тисячним корпусом, Веллінгтон сподівався на Блюхера, що мав після битви в Ліньї близько 80 тисяч чоловік, з яких до місця бою могли підійти близько 40-50 тисяч. Битва під Ватерлоо повинна була початися атакою французів із самого ранку, однак вночі 17 червня злива розмила дороги й імператор наказав вичікувати.

В 11.30 ранки Наполеону здалося, що земля підсохла й можна почати бій, і от «останні солдати останньої війни» почали атаку англійських позицій. Перший відволікаючий удар французів був спрямований на правий фланг Веллінгтона проти замку Угумон. Французькі війська, пройшовши ліс на підступах до замку, кинулися на штурм. Але укріплені стіни виявилися занадто високими й неприступними, англійська артилерія й піхота вели вбивчий вогонь по нападниках. Через деякий час невелика операція перетворилася в окремий жорстокий бій. У цей час Наполеон готував головну атаку своїх сил проти лівого крила й центру англійців. На правому фланзі французьких позицій він установив батарею з 80 гармат, що відкрила смертоносний вогонь по англійських військах. У цей момент на північному сході в Сен-Ламбертского лісу з'явилися неясні обриси військ, що рухаються. Думки наполеонівських командирів розділилися. Одні затверджували, що це війська Груші, інші дотримувалися думки, що це армія Блюхера.

Несподівана для французів поява на їхньому правому крилі прусських військ Блюхера примусила Наполеона перемістити туди значні сили, в тому числі частину гвардії. Не зважаючи на появу пруссаків, французи продовжували атакувати і врешті-решт захопили Ла Хе Сент — укріплену ферму в самому центрі позицій Веллінгтона, після чого Наполеон кинув в вирішальну атаку свій останній резерв — Імператорську гвардію.

Прусські війська продовжили вперто боротись на правому фланзі французів, в основному в селі Планшенуа, і, маючи абсолютну чисельну перевагу, з часом на чолі із Шарлєм Мораном змогли захопити його, примусивши французів втікати. В цей же час британська гвардія стійко відбивалась від наступаючої Імператорської гвардії Наполеона, доки остання не помітила прорив пруссаків і не почала відступ, який згодом переріс у втечу.

Наполеон намагався організувати оборону, щоб прикрити втікаючу армію. Три останніх батальйони Гвардії побудувалися в карі з імператором у середині, звідки той особисто командував обороною, з таємною надією знайти смерть на полі битви. Тут таки, недалеко, у вирі людей, що біжать, метався маршал Ней. Поранений, з обличчям, чорним від пороху, у розідраному багнетами й кулями мундирі й з уламком шпаги в руці він намагався організувати відступ. Гвардія повільно відступала, намагаючись прорватися крізь ряди насідаючого супротивника. Англійці були вражені мужністю й стійкістю цих людей. Їхні ряди завжди були щільно зімкнуті, обличчя спокійні, крок розміряний і чіткий. Одному з карі, під командуванням генерала П.Камбронна, англійський полковник запропонував здатися. «Гвардія гине, але не здається!» — викликнув Камбронн. Французькі гвардійці віддали перевагу смерті аніж полону. Над полем згущалися сутінки, битва під Ватерлоо була програна.

Армія Веллінгтона перейшла в наступ, і французи були вимушені розпочати відступ по усій лінії. Зібравшись біля ферми Бель-Альянс, союзні головнокомандуючі вирішили доручити подальше переслідування французів пруссакам. Переслідування велося з надзвичайною енергією і швидкістю протягом 3 днів на відстані 150 км (до Лаона) і призвело до остаточного безладу у французькій армії. Наполеону врешті вдалось зібрати (крім корпусу Груші) близько 3 тисяч солдатів — сили, з котрими не можна було розраховувати ані захистити столицю, ані вести далі війну.

Втрати і полонені[ред.ред. код]

Французький Генерал Камброн здався в полон англійцям. 25 тисяч французів й 22 тисячі англійців і пруссаків полягли на полі бою вбитими й пораненими. Армія Наполеона, як організована сила, перестала існувати. Майже вся артилерія була загублена, дух армії зломлений, свіжих сил практично не було. Так була поставлена остання крапка в історії наполеонівських воєн.

Наслідки поразки Наполеона[ред.ред. код]

Поразка при Ватерлоо означала поразку всієї кампанії, поразку Франції у війні з коаліцією. Вона призвела до повторного Наполеонового зречення престолу (22 червня), до зміни політичної влади у Франції, а надалі — до її окупації союзними арміями й відновлення влади Бурбонів.()

Поле Ватерлоо (сучасний стан). На передньому плані — кам'яна таблиця зі схемою битви

Джерела і література[ред.ред. код]

  • Военная энциклопедия: В 8-й т. / Гл. ред. комис. П. С. Грачев (пред.). — М., 1994. — Т.2. — С. 22.
  • История Франции: В 3-х т./ Редкол. A.3. Манфред (отв. ред.). — М., 1973. — Т.2. — С. 174–176.
  • Кавтарадзе А. Г. Ватерлоо // Новая и новейшая история. — 1972. — № 1.-С. 158–164.
  • Левицкий Н. А. Полководческое искусство Наполеона. — М., 1938. С. 250–258.
  • Манфред A.3. Наполеон Бонапарт. 4-е изд. — М., 1987. С. 749–751.
  • Тарле Е. В. Наполеон. — М., 1957. С. 408–413.