Битва при Елькасер-Кебір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Елькасер-Кебір

Битва при Елькасер-Кебір — битва, яка відбулася 4 серпня 1478 року між військами Португалії на чолі із королем Себастьяном I та армією султана Марокко Мулай Абд-ель-Маліка. В результаті обидва правителі загинули, а португальське військо зазнало нищівної поразки.

Передумови[ред.ред. код]

Відразу після скасування регества в Португалії та початку повноцінного правління короля Себастьяна, головною думкою останнього було розширення володінь португальської корони де тільки можливо. При цьому він порівнював себе із своїми попередниками та мріяв перевершити славу найуспішніших португальських королів. Тому в плануванні походу важливу роль грала також жага слави та подвигів Себастьяна.

Спочатку у 1571 році король Португалії збирався організувати похід в Індію та особисто очолити його. Проте його зміг відмовити від цього авантюрного заходу кардинал Енріке. Тоді Себастьян звернув увагу на Північну Африку. Мета військового походу була грандіозною, хоча й не зовсім чітко визначеною: розширити кордони Португалії, заснувати велику імперію у в Африці, перемогами католицької зброї протистояти успіхам лютеран та кальвіністів у Європі.

На деякий час увагу Себастьяна відволікла ідея антиосманської Ліги, але перспектива розділити славу з іншими полководцями та не мати можливості одноосібно впливати на хід подій змусила його відмовитися від цих намірів й знову звернутися до підготовки африканського походу.

До того ж у 1576 році до Португалії прибув колишній султан Феса Мулай Мухамад аль-Мутавакіль, який просив допомогти у боротьбі зі своїм братом Мулай Абд-ель-Маліком, який скинув його з трону.

Підготовка походу[ред.ред. код]

Вперше король Себастьян побував у Марокко у 1574 році. На той час Португалії у північній Африці належали міста Сеута, Танжер, Агадір, Арсіла та Ель-Джадіда. Підготовкою до походу король був незадоволений та особисто виправив надану йому релюцію стосовно походу. Цей документ відображає невеликі знання короля щодо військової справи, разом з тим величезне його марнославство та самовпевненість[1]. Після цієї подорожі питання із військовим вторгненням до Африки було остаточно вирішено. Готуючись до військового походу Себастьян оголосив про намір одружитися з іспанською інфантою. В Іспанію було спрямовано посольство на чолі із Педро де Алькасовою, який вів перемови з герцогом Альбою не стільки про матримоніальні справи, скільки щодо війни в Африці.

На Святки 1577 року король Себастьян I та король Іспанії Філіп II зустрілися у місті Гуаделупа в Кастилії. Тут Філіп погодився надати Португалії війська у розмірі 15 тисяч осіб, зокрема 6 тисяч німців та 2 тисячі італійців, яких оплачувати повинен був Себастьян, та 5 тисяч іспанців за рахунок Філіпа II. Крім того, іспанській король надав військове спорядження та провіант. При цьому в Гуаделупській угоді була умова, яка б дозволила Іспанії не надавати всього вищезгаданого — загроза з боку Османської імперії. Але Себастьян не звернув на неї уваги.

Повернувшись до себе, король Португалії ще завзятіше почав готуватися до походу в Марокко. Він уклав угоду з Папою Римським Григорієм XIII, який оголосив військовий похід хрестовим походом та надав королю Португалії права на третину доходів католицької церкви країни. Крім того, Себастьян I зробив велику позику у банкира Конрада Ротта з Аусбурга — 400 тисяч крузаду під 8%. Значна сума отримана була від «нових християн» (маврів та жидів, які перейшли у християнство) щодо позики у 240 тисяч крузаду в обмін на 10-річну відстрочку конфісації майна засуджених інквізицією. Кардинал Енріке був незадоволений такими діями племінника та скарживався до Риму, але марно.

Між тим Філіп II послався на застереження у Гуаделупській угоді та на події у Нідерландах і відмовився її виконувати. У відповідь 6 грудня 1577 року король Себастьян заявив про намір особисто очолити похід у Північну Африку. Він також відкинув прохання відмовитися від цього наміру від ліссабонських посадовців, які прийшли до королівського палацу[2]. Врешті-решт Себастьян зібрав знать та вищий клір, де наполіг по особисте керування військовою кампанією[3]. В цей час все ж таки прибуло підкріплення від іспанського короля — 2800 німців, голландців та валлонів на чолі із Мартином Бургундським. Від Папи Римського прийшло 600 солдатів під головуванням Томаса Стаклі. Ще підійшов кастильський контингент — 1600 вояків (командувач Алонсо де Агилья). З португальських військ Себастьян мав 1400 вершників та 4 полки пехоти (в кожному по 3000 осіб). До цих сил приєднався загон Мулая Мухамада аль-Мутавакіля у розмірі близько 3000 вояків.

З іншого боку за ходом підготовки військового походу стежив султан Феса Мулай Абд-аль-Малік. Не бажаючи ризикувати, він звернувся до Себастьяна I з пропозицією віддати частину своєї території Португалії й запрошував довірених осіб португальського короля до перемовин. Король Португалії відмовився. На час своєї відсутності в країні Себастьян призначив тимчасовою головою Португалії свого дядька — кардинала Енріке.

Похід[ред.ред. код]

Ранком 14 червня 1577 року Себастьян прийняв благословіння від архієпископа Ліссабона, кардинала Енріке. Після цього почалось вантаження спорядження та військ на кораблі, яке продовжувалося до 25 червня. Після цього флот вирушив у похід. Спочатку він зайшов до міста Лагуш, потім до Кадіса й 7 липня прибув до Танжеру. Тут Себастьян скликав військову раду, де оголосив свій план — основні сили прямують до міста Елькасер-Кебіру та захоплюють його, в цей же час флот підходить до міста Лараш та атакує його з моря. Себастьян, залишивши позаду Елькасер-Кебір, повинен був оточити Лараш із суходолу. Більшість учасників підтримала план короля, хоча мала сумніви. Лише командувач алентежанського полку Вашку да Сілвейра виступив проти цього плану. Він наголосив на важкість походу по місцевості, труднощі із захопленням багатонаселеного міста, яким був Елькасер-Кебір. Вашку да Сілвейра зауважив, що навіть невеличкий спротив призведе до затримки війська, якому може не вистачити харчів та води. Він запропонував спочатку взяти Лараш, забезпечити безперебійне постачання провіанту для армії, а вже потім йти на Елькасер-Кебір. Проте король Себастьян відкинув цей план.

Військо виступило з Танжеру 29 липня. Запаси везли 500 возів, зокрема 100 — хлебні припаси, розраховані на 6 діб, 20 — фураж, порох, свинець, 40 — бочки із водою. Інші вози везли срібні та мідні гроші, похідний вівтар. Всього возів (разом із тими, що належали шляхті) було 11200.

Із самого початку військо стикнулося з усіма проблемами, щодо яких попереджав Вашку де Сілвейра — головним чином стосовно недостатньої їжі та води. На новій нараді Себастьян погодився на повернення до міста Арсіли, де знаходився португальський флот. Було відправлено посланця до Арсіли, щоб затримати флот. Проте вони запізнилися — флот вже відправився до Ларашу. Звістка про це пригнітила військо.

В цей час до табору короля Португалії підійшов Мулай Абд-ель-Малік з 50- тисячним військом.

Битва[ред.ред. код]

Вранці 4 серпня 1578 року розпачалася битва при Елькасер-Кебірі. Військо португальців вишикувалося у шеренгу, а мусульмани побудували свої ряди напівмісяцем. До того ж Мулай Абд-ель-Малік мав кращі гармати. які із самого початку завдали значних втрат християнам. В перші хвилини бою строї обох військ ще трималися. Битва все більш переростала у рукопашну сутичку. В цей час загинув султан Феса Мулай Абд-ель-Малік (по деяким відомостям він був отруєний перед початком бою). Португальці вирішили, що перемога близька й продовжили натиск. Керівництво мусульманським військом взяв на себе брат Абд-ель-Маліка Ахмад. Він наказав кінноті вдарити з флагів. Мароканці атакували ар'єргард християнського війська, де стояла португальська та іспанська кіннота та нанесли її значний удар, посіявши паніку. З цього моменту мусульмани перехопили ініціативу й почали розгром основних військових сил короля Себастьяна. Той ще міг врятуватися, але на вмовляння підлеглих відповів відмовою. Останє його бачили, колі він кинувся на загон маврів. Незабаром майже усе португальське військо було знищено.

Втрати християн склали — 6000 загиблих, близько 17000 полонених, втрати маврів — 8000. Серед полонених християн було багато знатних персон — граф Жуан де Барселуш, пріору Крату Антоніу та багато інших[4]. За них в подальшому були сплачені значні викупи: за кожного — 5000 крузаду, або всього 400 тисяч крузаду, що склало 1,5 тони золота.

Наслідки[ред.ред. код]

Смерть короля Себастьяна I спричинила у Португалії династійну кризу, внаслідок якої королем Португалії став Філіп II, король Іспанії, об'єднавший таким чином всі країни піренейського півострова.

Було завдано значного удару по військовій та економічній потузі Португалії, що спричинило не тільки економічну кризу, а й зменшило бажання португальців розширювати свої кордони (щоправда лише на деякій час).

До XIX ст. Марокко стала захищеною від навали християн, які вже не наважувалися турбувати султанів Фесу. Новий султан Ахмад (після смерті брата Мулай Абд-ель-Маліка) виявився більш агресивним на відміну від свого брата. Султан Ахмад створив у півчніній Африці значну Марокканську імперію.


Примітки[ред.ред. код]

  1. Queiroz Velloso J. Don Sebastian/ 1554–1578. Lisboa, 1935. P. 152
  2. Rebelo da Silva F. Historia de Portugal nos seculos XVII e XVIII. Lisboa, 1971. V.1. P.132
  3. Sebastian de Mesa. Jornada de Africa por el Rey D.Sebastian y Union del Peyno de Portugal a la Corona de Castilla. Barselona, 1630. P.35
  4. Olivera Marques A.H. Historia de Portugal. Lisboa, 1976. V.1. P.422

Джерела[ред.ред. код]

  • Silva, Libório Manuel (2010), A Nau Catrineta e a História Trágico-Marítima: Lições de Liderança, ISBN 978-989-615-090-7, Centro Atlântico, Portugal.