Битва при Фарсалі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Фарсалі
Громадянські війни Цезаря
Battle of Pharsalus, 48 BC.gif
Схема битви при Фарсалі
Дата: 9 серпня, 48 до н.е.
Місце: Фарсал (Греція)
Результат: Рішуча перемога популярів
Сторони
Vexilloid of the Roman Empire.svg Популяри Vexilloid of the Roman Empire.svg Оптимати
Командувачі
Гай Юлій Цезар Помпей Великий
Військові сили
приблизно 22,000 легіонерів, 5,000-10,000 аукзиліїв і союзників, 1800 союзної кінноти приблизно 40,000-60,000
легіонерів, 4,200 аукзиліїв і союзників, 5,000-8,000 союзної кінноти
Втрати
1,200 6,000

Би́тва при Фарса́лі - вирішальна битва між військами Гая Юлія Цезаря і Гнея Помпея, що боролися за владу у Римі.

Передісторія[ред.ред. код]

У I ст. до н. е. Римська республіка переживала політичну кризу.У 60 до н. е. три найбільш крупних політичних діяча — Марк Ліциній Красс, Гней Помпей і Юлій Цезар — уклали таємний союз для боротьби з римським сенатом. Перший Тріумвірат (так був названий цей союз) грав велику роль в державних справах Рима, але в 53 до н. е. Красс був убитий, а Цезар і Помпей почали боротьбу один з одним за одноосібну владу. При цьому Помпея підтримували прихильники традиційного республіканського (сенатського) правління, а Цезаря — прихильники монархії.

У 49 до н. е. сенат позбавив Цезаря його повноважень і наказав розпустити армію, що знаходилася в Галлії. У відповідь на це Цезар оголосив сенату війну і незабаром на чолі своїх військ здійснив звитяжний похід по Італії. У тому ж році він разгромив війська Помпея і його іспанських прихильників у битві при Ілерді, після чого Помпею довелося поспішно тікати до Греції. Він тимчасово отаборився у в місті Лариса.

Восени 49 до н. е. Цезар отримав повноваження диктатора, а в червні 48 до н. е. його армія висадилася у Фессалії. Після поразки під Діррахієм Цезар був змушений відступити вглиб Греції. Військо Помпея пішло за ним.

Війська Помпея і Цезаря розташувалися недалеко від міста Фарсал. У армії Помпея була чисельна перевага, але швидше за все, незначна (втім, сам Цезар стверджував, що чисельність його війська була вдвічі рази менша від помпеєвої, але історики схильні сумніватися в істинності його слів). Чисельність кожної з армій дорівнювала близько 30 000 чоловік, але у армії Помпея була невелика перевага в кінноті.

Гай Юлій Цезар вирішив не зволікати з генеральною битвою: його запаси продовольства закінчувалися, а налагодити постачання у військових умовах було надзвичайно важко.

Бойовий порядок армії Помпея складався з трьох ліній, витягнутих уздовж фронту. Кожна лінія складалася з 10 шеренг. На правому фланзі, який упирався в Еуфід, потік з крутими берегами, знаходилися: килікійський легіон і воїни, що прибули з Сирії, а вся кіннота, стрільці і пращники зайняли лівий фланг. Окремий загін було залишено для охорони укріпленого табору.

Цезар же велів зрити укріплення свого табору, демонструючи своїм воїнам, що сховатися у разі поразки їм буде ніде. Своїх воїнів він також розташував в три лінії. Лівий фланг позиції Цезаря упирався в Еуфід, там він поставив два легіони, що понесли сильний втрати в попередніх боях. На правому фланзі він розташував свій самий прославлений Десятий легіон, а також посилив його кіннотою і легкоозброєною піхотою.Додатково до цього він виділив шість когорт і зробив з них додаткову четвертую лінію під кутом до правого флангу.

Битва[ред.ред. код]

Помпей надав Цезарю можливість почати битву, розраховуючи на те, щоб зберегти сили своїх малодосвічених воїнів.

Коли почалося фронтальне зіткнення, Помпей наказав своїй кінноті і легкоозброєним піхотинцям атакувати правий фланг позицій Цезаря. Кіннота Цезаря побігла, захоплюючи за собою вглиб свого правого флангу переслідувачів, які сподівалися ударити в тил війська ворога. Проте із-за правого флангу Цезаря вийшли шість когорт піхоти, які атакували нічого не підозрюючих вершників. Стрільці і пращники довершили розгром найсильнішого загону Помпея.

Знищивши кінноту, що прикривала лівий фланг супротивника, кіннота і піхотинці Цезаря атакували його. Одночасно в атаку пішла і решта легіонів Цезаря. Не витримавши натиску ворога, солдати Помпея кинулися під захист свого укріпленого табору.

Помпей залишив своє військо ще раніше - як тільки побачив, що його кіннота потрапила в засідку. Він встиг дістатися до корабля, який відправився в Єгипет.

Легіони Цезаря з ходу узяли табір супротивника штурмом, а потім почали переслідувати тікаючого ворога. Незабаром велика частина вірних Помпею легіонерів була узята в полон.

Підсумки[ред.ред. код]

Ця перемога дозволила Цезарю стати диктатором — спочатку на 10 років, а потім сенат привласнив йому цей титул довічно.

Битву при Фарсалі описують:

Література[ред.ред. код]

  • William E. Gwatkin, Jr., Some Reflections on the Battle of Pharsalus, Transactions and Proceedings of the American Philological Association, Vol. 87. (1956), pp. 109-124.
  • Caesar's account of the battle
  • Ушакова О. Д. Великие битвы. — СПб.: Литера, 2006. — С. 87-90. — ISBN 5-94455-369-3

Посилання[ред.ред. код]