Битва під Берестечком

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Битва під Берестечком
Хмельниччина
Berest1.jpg
Битва під Берестечком Картина А.Орльонова
Дата: 18 червня30 червня 1651
Місце: Берестечко, нині Україна Україна, Волинська область Волинська область
Результат: перемога військ Речі Посполитої
Сторони
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримський ханат
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Командувачі
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Б. Хмельницький
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Іван Богун
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Матвій Гладкий
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Филон Джалалій
Gerae-tamga.png Іслям III Ґерай
Gerae-tamga.png Тугай-Бей
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Ян II Казимир
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Миколай Потоцький
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg М. Калиновський
Військові сили
100.000 українських козаків і селян (з яких близько
20.000[1] кінноти)[2][3][4]
від 8.000[5] до 30.000
кримських татар[2]
200.000[2][4]
Втрати
не більше 10.000[6][7][8] 8.000[9]

Битва під Берестечком (18 червня — 30 червня 1651)  — найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським татарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого.

Загальні відомості[ред.ред. код]

«Іван Богун на переправі.» М. І. Івасюк.

Передумови[ред.ред. код]

1651 року Річ Посполита після Зборівського миру відновила воєнні дії проти козацької України. Однак через позицію хана Іслам-Гірея, котрий не хотів допустити розгрому Речі Посполитої, Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій (понад місяць 100—110000 українська армія маневрувала в районі Тернополя — Озерної — Колодного), що дозволило королю Яну Казимиру провести військо (близько 90-100 тисяч жовнірів, шляхтичів і 100 тисяч озброєних слуг) до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. Лише дочекавшись у середині червня прибуття хана з 30—40000 татар, гетьман негайно вирушив у похід. Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до міста Дубно, і коли їхній авангард уже подолав 7—8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички з татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву.

Сили сторін[ред.ред. код]

Українське військо на початку битви було зведене у 13 козацьких полків:[10].

А також понад 2000 донських козаків[11].

Річ Посполита:

Хронологія битви[ред.ред. код]

Початкова фаза битви
Удар королівських сил і втеча татар
Кінцева фаза битви

Протягом 27 — 28 червня татари пограбували і спалили сусіднє село й намагалися втягнути супротивника в бій. Легка татарська кіннота застосовувала традиційну наступально-відступальну тактику, відому ще від часів хана Батия. А. Конецпольський із Любомирським не витримали і самі атакували татарську кінноту. Чим закінчилася ця атака — невідомо.

28 червня почалися бої гарцівників (невеликі сутички), на нерівному терені, що відділяв табори польських і українських військ.

29 червня Іслам-Гірей III займає панівні висоти перед Берестечком і битва відновлюється. Поляки значною силою виступили на козацький табор, який не був ще остаточно розгорнутий. Але Хмельницький ударив на них з флангу і відрізав польське військо від його табору; тоді полягло близько 7 000 вояків РП, козаки добули 28 хоругов (прапорів), між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська.

30 червня. Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький — «ведмежа лапа», ліве — гетьман М. Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Поляки застосували військову хитрість — гусари здають свої списи з червоними прапорчиками, які встановлюють за позиціями піхоти, імітуючи величезну чисельність армії. Король віддав наказ розібрати мости через Стир, щоб унеможливити відступ своїх військ у разі паніки.

Отримавши дозвіл короля, Ярема Вишневецький, у війську якого було шість хоругв реєстрових козаків, атакував український табір. Під прикриттям артилерії польська кіннота зім'яла козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Хмельницький вдався до відступу, а потім контратакував. Проте, контратаку козаків зупинили полки німецької піхоти. Козаки знову відійшли у табір, і тоді поляки почали масований артилерійський обстріл татарських позицій, які розташувалися на пагорбі. Дні боїв співпали з мусульманським святом Курбан-Байрам. Військові дії були заборонені. Незабаром одне з ядер розірвалося біля ніг хана, вбило Тугай-бея, який командував облогою Збаража. Ядром був убитий кінь Іслам Гірея. За однією з версій військо сприйняло це за поганий знак. Почалася паніка. Воїни тікали, залишаючи загиблих — нехарактерно для мусульманських звичаїв. Лівий фланг козацько-селянського війська залишився оголеним.

За однією із версій, щоб заспокоїти татар, Хмельницький із писарем І. Виговським подалися до ханського табору і наздогнали хана поблизу містечка Ямпіль, до якого від поля битви майже 90 км. При цьому хан затримує і забирає Хмельницького із собою. Козаки залишилися в таборі без проводу. Досі достеменно невідома причина втечі татар. Згідно досліджень Грушевського Хмельницького татари не силували, він полишив поле битви за власного бажання[12],[13]. Подібну оцінку дій гетьмана не розглядає як прийнятну І. К. Свєшніков.

Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику — пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і навіть намагаються атакувати.

1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Бродів, а козаки збільшують висоту земляного вала.

2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку.

3 липня дві тисячі козаків виходять із табору і вибивають поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Надвечір Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.

4 липня-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.

6 липня козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Михайла Крису й писаря військового Переяславця.

7 липня король, залишивши в заручниках полковника Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився у короля і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.

8 липня замість кропивенського полковника Филона Джеджалія (Джалалія, Джеджалика) козаки обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Вони відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборівського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл.

9 липня козаки дізнаються, що польський гетьман Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв'язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казимира нове посольство, але гетьман Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю.

10 липня вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати гетьмана Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів ні усіляких воєнних знаряддь, щоб загатити болота. Деякі джерела стверджують, що запорожці поклали на болота списи і перекочувались по них. Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричать, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ.

Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу.

За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву. В останні десятиріччя в історичному заповіднику «Поле Берестецької битви» археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці.

Барельєф на саркофазі Яна Казимира із сценами битви під Берестечком (абатство Сен-Жермен, Париж)

Наслідки битви[ред.ред. код]

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня] 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом.

Чисельність сторін та втрати[ред.ред. код]

Згідно з польськими історичними джерелами XVII-XVIII століть кількість польської армії була до 300 000 вояків[14]. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави[14]. Важливим свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з боку РП про стотисячне українсько-козацьке військо[15]. Сучасні українські академічні дослідження в середньому подають чисельність козацької армії у 100000, кримсько-татарської у 30000 (тобто у максимальну її можливу кількість за умови коли в поході бере участь сам хан; хоча в радянській історіографії побутувала думка про те, що чисельність кримсько-татарської орди, навіть на чолі з ханом ніколи не перевищувала 10000-15000 вояків, а за повідомленнями турецького мандрівника Евлії Челебі, свідчення якого, певно, є найбільш об'єктивними та неупередженими, кількість кримсько-татарської орди на чолі з ханом не могла бути більшою за 8000-10000 чоловік[5]). Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200000 військових.

Битва закінчилась перемогою війська РП, однак козацька армія не була розгромлена. Загальноприйнятою є думка, що основних своїх втрат козаки зазнали на переправі через Пляшівку, під час виходу з битви. Однак останні наукові дослідження показують, що кількість загиблих козаків в польських історичних джерелах (до 30000 убитими) є значно перебільшеною. Археологічні розкопки, що проводяться в останні десятиліття на місці битви, віднайшли рештки лише близько сотні загиблих під час переправи козаків[7][8][6]. Іншим свідченням на користь незначних втрат української армії було те, що Богдан Хмельницький вже через два місяці зумів зібрати майже стотисячне військо під Білою Церквою, блокувавши там польсько-литовські війська і змусивши їх укласти мир, що було б неможливим за умов важких втрат українсько-козацької армії під Берестечком. У радянській історіографії (до початку розкопок на місці битви) була поширена цифра у 10000 загиблих в ході битви козаків.

В радянській/українській історіографії за загальнозручну версію причини поразки козацького війська вважають відступ татар з поля бою, котрі нібито при цьому захопили з собою Богдана Хмельницького.

Битва під Берестечком була найбільшою за усю Хмельниччину. Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю[Джерело?].

Таємниці битви[ред.ред. код]

До сьогоднішнього дня багато нюансів битви залишаються невідомими та незрозумілими. Наприклад, не до кінця відомою є причина втечі хана Іслама Гірея III. Однак історики в основному погоджуються, що хан був просто не зацікавлений в посиленні козацької держави, і можливо навіть мав домовленості з польським королем. Слід врахувати, що така ситуація вже була у битві під Зборовом, та пізніше (1653) склалася під Жванцем.

Не зовсім зрозумілим є те, що Богдан Хмельницький покинув поле бою, забравши з собою Івана Виговського, другу після нього людину за посадою у козацькому війську, який міг прийняти керівництво. Одні джерела стверджують, що татари прив'язали Хмельницького до коня і пізніше відпустили за великий викуп. Інші говорять що Хмельницький кинувся наздоганяти татар і був просто затриманий ними. Згідно третьої версії, котру першим — обгрунтувавши фактами — наважився офіційно викласти М.Грушевський, Хмельницький просто покинув поле бою. Однак це видається дуже малоймовірним, оскільки він залишив у таборі символи влади — булаву, печатку та ін. Це означало, що він планував повернутись. Окрім того становище українських військ ще не було катастрофічним.

Існує версія, що татари просто не витримали прямої атаки на них польської кінноти, бо вже багато десятиліть не наважувалися «ставити чоло" важкій польській кавалерії. Можливо, план поляків власне і полягав в тому, щоби вдарити по татарах і в такий спосіб змусивши їх відступити, потім таки блокувати козацьке військо.

Тяжко оцінити втрати обох військ після битви. З одного боку битву вважають катастрофічною для українського війська. З іншого боку, одразу ж після битви Хмельницький зібрав нове військо. Очевидно становище поляків теж не було найкращим, тому обидві сторони згодились на перемир'я.

Кількасот відважних[ред.ред. код]

«Пам'ятник загиблим козакам». А.В. Кущ. НІМЗ «Поле Берестецької битви».

Легендарним став епізод, записаний Освєнцімом, та популяризований Пасторієм, а новішими часами, з його слів, Костомаровим:

«Одна ватага козацька, зложена з двох або трьох сот козаків, — оповідає Освєнцім — зробивши засіку на однім острівці, ставила мужній опір так відважно що Потоцкий велів їм обіцяти життя коли піддадуться. Але вони не схотіли того прийняти. На знак повного відречення викинули з чересів своїх гроші у воду, і так сильно почали відбиватися від наших, що кінець кінцем піхота мусила на них гуртом наступати. А хоч розірвала (їх укріпленнє) і розігнала з острову (з великими власними втратами, як видко з дальше поданої замітки) — але вони уступилися на болота, не хотячи піддатись, так що там їх кожного доводилось добивати. А оден з них, добившися до човна, на очах короля і всього війська дав докази мужності не хлопської! Кілька годин відбивався він з того човна косою, зовсім не зважаючи на стрільбу — котра чи то припадком його не трапляла — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж оден Мазур з Ціхановецького повіту, розібравшися на голо і по шию бредучи, насамперед косою вдарив, а потім оден салдат пробив посередині пікою або списом і добив його таким чином — на велику потіху і вдоволеннє короля, що довго дивився на сю траґедію»[16]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Берестецька битва. Устами… С. 17
  2. а б в Згідно з більшістю українських академічних досліджень
  3. Берестецька битва. Устами…
  4. а б Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України: Навч. посібник / В. А. Смолій (ред.). — К. : Альтернативи, 1997. — 416 с.
  5. а б Челеби Э. Книга путешествий.— Москва, 1961.— Вып. 1.— С. 215–216
  6. а б Свєшніков І. К. Битва під Берестечком.— Львів, 1993
  7. а б Загадки битви під Берестечком до 350-річчя великого бою. Микола Метьолкін
  8. а б Свято-Георгіївський чоловічий монастир на козацьких могилах
  9. Оцінки втрат польського та українського військ значно відрізняються в польській та українській історіографії та публіцистиці.
    Типовий польський путівник Ронковський Гжегож, «Волинь. Путівник по Західній Україні, ч.1» («Wołyń. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Część 1») — 2005. ISBN 83-89188-32-5 на с. 211. згадує не більше 1000 загиблих з польської сторони та порівнює з 30 000 (!) загиблими козаками. Юрій Тис-Крохмалюк у праці «Бої Хмельницького (військово-історична студія)» зазначає про 8000 загиблих вояків Речі Посполитої. На міжнародній конференції 2011 року історики підкреслили, що оцінити точно втрати обох військ після битви надзвичайно важко — Берестечко в історії Польщі і України / ред. Тадеуш Кшонстек / Вид-во «Vipart», 2013.— 293 с.
  10. Берестецька битва в історії України: Наук. збірник матер. 8-ої Всеукр. наук. краєзн. конфер., присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16-17 червня 2001 р. — Рівне: Ліста, 2001. — 103 с.
  11. «Про местечко Берестечко», varandej (рос.)
  12. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 7.
  13. Стороженко, І. С. «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття» [Текст] / Вид-во ДДУ, 1996 — Кн. 1 : Воєнні дії 1648–1652 рр. — 1996. — 320 с. (252 ст.) ISBN 966-551-004-5
  14. а б Берестецька битва. Устами… С. 6
  15. Берестецька битва. Устами… С. 21
  16. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 5.

Література[ред.ред. код]

  • Берестецька битва в історії України: Наук. збірник матер. 8-ої Всеукр. наук. краєзн. конфер., присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16-17 червня 2001 р. — Рівне: Ліста, 2001. — 103 с.
  • Берестецька битва. Устами літописців, учасників та очевидців. — Броди: Просвіта, 1999
  • Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України: Навч. посібник / В. А. Смолій (ред.). — К. : Альтернативи, 1997. — 416 с.
  • Радослав Сікора: З історії польських крилатих гусарів. Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. — Львів. — 1992.
  • Ящук В. І. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. — Рівне. — 2004.
  • Антонович В. Б. Коротка історія Козаччини. — К.: Україна, 2004. — С. 84-85.
  • Берестецька битва в історії, літературі та мистецтві: (Наук. збірник). — Рівне, 2001. — 220 с.
  • Бойко О. Д. Історія України: Посібник.— К.: Академвидав, 2003. — С. 159.
  • Виткалов В. Г., Пономарьова Т. О. Берестецька битва 1651 року мовою документів: За матеріалами наукової спадщини І. К. Свєшнікова: Хрестоматія. — Рівне: РДГУ, 2005. — 404 с.
  • Рожко В., Пришляк В., Лотоцький П. та ін. Національний пантеон «Козацькі могили»: Історико-краєзнавчий нарис. — Луцьк: Медіа, 2003. — 544 с.
  • Чуприна В. Хмельниччина. 1648–1657 рр. — Львів: Світ, 2003. — С. 42-46.
  • Метьолкін М. Загадки битви під Берестечком: До 352-річчя великого бою // Волинь. — 2003. — № 26. — С.1,7.
  • Мицик Ю. Берестецька битва 1651 року очима її учасників // Пам'ять століть. — 2001. — № 2. — С. 28-36.
  • Роль кавалерії у битві під Берестечком // Берестецька битва в історії, літературі та мистецтві: Наук. зб. — Рівне, 2001. — С. 104–111.
  • Йоахим Пасторій. Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства.

Посилання[ред.ред. код]