Битва під Лопушним 1512

Битва під Лопушним
Війни Литви і Польщі з татарами
Битва під Лопушним (князь Острозький — біля прапора) (дереворит 16 століття)
Дата: 28 квітня 1512 року Місце: біля села Лопушне (зараз Тернопільська область) Результат: перемога ВКЛ
Сторони
ВКЛ, Польща	Кримське ханство
Командувачі
Костянтин Острозький Миколай Камєнєцький	три "царики", один з них можливо Мубарек Ґерай
Військові сили
6 тисяч, у тому числі 2 тисячі литовсько-руського ополчення, 4000 польської кінноти, рота польської піхоти, дві гармати	близько 30 тисяч
Втрати
невідомо	до 5 тисяч

Би́тва під Лопу́шним (відома також як Битва під Вишневцем) сталася 28 квітня 1512 року.

У цій битві польсько-литовсько-руські війська під командуванням великого гетьмана литовського Костянтина Острозького а також великого гетьмана коронного Миколая Каменецького розбили нашестя кримських татар.

Татаре поражены от наших. Того ж року князь Константин Острозский з литвою и русью 25 000 под Вишневцем татар перекопских побил, a з ним был Михаил Вишневецкий з сынами и князь Андрей Збаразский, a сам царь татарский Мендли Гирей ушол в малой дружинѢ

1512 року під час третьої війни з Московською державою 20 тисяч татар на чолі з трьома молодшими представниками роду Гераїв (джерела не дають їхніх імен) начебто без дозволу хана Менглі Герая зайшли далеко в глиб воєводства Руського, розбили кіш (табір) в околицях Буська, і вислали чамбули аж до Перемишля. Король Сигізмунд доручив дати татарам відсіч своїм надвірним корогвам із коронним гетьманом Каменецьким, якому на допомогу викликав з Литви Костянтина Острозького, а з Поділля старост Станіслава Лянцкоронського і Яна Творовського; оголосив посполите рушення. Зібралося 6000 лицарства, яке по кількох сутичках із чамбулами вдарило 26 квітня 1512 року на великий татарський табір неподалік Вишневця, вклало трупом до 5000 татар, відібрало все награбоване, здобуло 10 000 коней, звільнило 16 000 бранців. Деякі джерела стверджують, що загинули всі татарські провідники — три «царики» і зять Менглі-Герая.

Перед битвою

Східна Европа в 1462 — 1505

У березні 1512 року стало відомо, що 20 000 татар зимує біля Чорного Лісу, коло витоків Інгулу. За їхніми діями спостерігав загін у 585 коней під проводом Яна Творовського, що стояв на схід від Кам'янця, пильнуючи так званий Кучманський шлях, що вів на Поділля. Численні замки Подільського воєводства становили додатковий захист цього шляху. У Острозі знаходився гетьман Костянтин Острозький, що очолював посполите рушення Волинського воєводства.

У кінці березня татари перетнули кордон Польсько-Литовської держави. Вони обрали так званий Чорний шлях, що вів на Волинь. Цей шлях не було прикрито військовими відділами, а замків на шляху стояло небагато (Кременець, Вишневець і Збараж). Під Кузьмином татари розбили перший кіш, а під Буськом, куди вони дійшли 7 квітня 1512 р. — другий. Звідси татарські чамбули полетіли на Львів, Перемишль, Краснистав і дійшли аж під Люблін і Холм, тоді як частина повернула на південь, за Дністер, аж до Коломиї.

Нашестя татар відбулося в моменті, коли концентрація польських і литовських військ не була завершена. Одначе окремі польські загони дали гідну відсіч поодиноким чамбуламі: ротмістр Крчоновський на чолі загону в 60 коней розбив 100 татар, ротмістри Фредро і Гербурт (150 коней) — 400, а Лянцкоронський — 700 татар. В усих цих зіткненнях було звільнено захоплений татарами ясир.

Під ослоною цих нечислених загонів, в умовах відсутності зв'язку з відтятим татарами загоном Творовського, в умовах загального переполоху, який ширили татарські чамбули — відбувалася поспішно у Львові концентрація новонабраних польських війск. 22 квітня прибув до Львова гетьман коронний Миколай Каменецький. У Львові вже знаходилося 2000 найманої кінноти, рота піхоти числом в 300 жовнірів, невеликий артилерійський відділ у дві гармати і легка корогва надвірної кінноти Войцеха Самполінського. Окрім того, у Львові зібрався невеликий загін руської шляхти. Разом було в таборі близько 4000 війська.

Тим часом татарські чамбули закінчили плюндрувати край і стали повертатися до коша під Буськом. Було прийнято рішення не чекати прибуття загону Творовського, але рушити прямо на кіш. Але в той час, коли польське військо вирушило 24 квітня з-під Львова на Вишневець, татари вже розпочали відступ з-під Буська.

27 квітня під Вишневцем польські загони зустрілися з литовським посполитим рушенням з Волині під проводом гетьмана Костянтина Острозького. Тепер польсько-литовські сили налічували 6000 чоловік. Було вирішено негайно вирушити нічним маршем, щоб перехопити татар перед тим, як вони розділяться між Кучманським і Чорним шляхами. Розвідники вияснили, що ворог розбив табір на нічліг під селом Лопушним. На світанку 28 квітня 1512 року, коли татари вже згорнули табір і розпочали подальший відступ, польсько-литовське військо підійшло до Лопушна.

Битва

У польсько-литовському бойовому порядку на правому крилі стояли кінні загони гетьмана Острозького, а на лівому — польські війська, що також складалися переважно з кінноти, але на додачу мали роту піхоти та дві гармати. Піхоту й гармати було розміщено в першій лінії, перед польською кіннотою, щоб їхній вогонь стримав перший натиск татарів.

Татари вишикувалися в двох лініях навпроти польсько-литовських військ, закриваючи собою табір з награбованим добром та ясиром, що знаходився далеко в їхньому тилу.

Фланги польсько-литовських військ спиралися на ліс, тому татари не могли вжити своєї улюбленої тактики обходу флангів супротивника. Тому татари спробували сильним ударом розсікти польсько-литовський стрій навпіл. Скоро після того, як супротивники зійшлися, татарам вдалося вбити клин між польським і литовським крилами, при цьому татарам вдалося відтиснути чисельно слабкіші литовські війська до лісу. Гетьман Камєнєцький послав їм на допомогу одну корогву кінноти, зберігаючи більшість сил до вирішального удару. Лише коли татари кинули всі свої сили у бій, Камєнєцький вдарив резервним загоном і розбив супротивника, змусивши його втікати та кинути табір. Польсько-литовські війська звільнили велике число ясиру, але не вдалося повністю знищити ворога, який зумів, хоч і зі значними втратами в людях, втекти до Криму.

Наслідки

Дізнавшися про погром під Лопушним, старий хан вирішив укласти договір із Польщею і Литвою. Він не вимагав від короля Сигізмунда, щоб той видав йому живцем або наказав убити ув'язненого заволзького хана Шах-Ахмеда, що втік до Литви після поразки від Менглі Герая у 1502 році; зобов'язався виставити на війну з Москвою 30 000 кінноти за щорічну виплату упоминків розміром в 15 000 дукатів, на чому присягнувся на Корані та вислав до короля двох заручників, свого онука Джалаладдина і сина князя Девлет-бахтия, із почтом уланів і слуг.

Менглі Герай не виконав повністю умови угоди, оскільки лише того ж року та у 1513 році вислав орду за московські рубежі, але принаймні не пускав чамбули до польських і литовських земель.

Джерела

• Piotr Borawski, Tatarzy w dawnej Rzeczypospolitej, Ludowa Spółdzielnia Wydawnicza, Warszawa 1986, ISBN 83-205-3747-9, str. 80-83
• Paweł Jasienica, Polska Jagiellonów, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1975, Tom II, str. 62
• Mała Encyklopedia Wojskowa, 1967, Wydanie I
• Leszek Podhorodecki, Chanat Krymski i jego stosunki z Polską w XV-XVIIIw., Warszawa 1987, ISBN 83-05-11618-2, str. 85-86

Посилання

• Витяг з Хроніки Матвія Стрийковського; з книги "УКРАЇНСЬКІ ГУМАНІСТИ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ XV — XVIII ст."