Битва під Нарвою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Нарві
Велика Північна війна
Перемога при Нарві
Шведська перемога при Нарві Густав Седерстрем, 1910
Дата: 19 листопада 1700 (с.с.)
20 листопада 1700 (Шведський календар)
30 листопада 1700 (н.с.)
Місце: Нарва, нині Естонія
Результат: Переконлива шведська перемога
Сторони
Naval Ensign of Sweden.svg Королівство Швеція Flag of Russia.svg Московське царство
Командувачі
Карл XII[1]
Карл Ґустав Реншильд[1]
Отто Велінг[1]
Фьодор Головін[1]
Іван Трубецькой[1]
Адам Вейде[1]
Борис Шереметєв[1]
Карл Євген де Круа
Військові сили
10 537 (5 889 піхота, 4 314 кавалерія, 334 артилерія)[2] 30 000[2]до 35 000[3]
Втрати
700-900 вбито, 1 200 поранено[4] 6 000 вбито, поранено і потонуло,[5]

8 000-10 000 вбито,[4]
20 000 захоплено і роззброєно, але потім відпущено,[6] 180 гармат і 230 прапорів

План битви. Гравюра 1702–1703 року
Не варто плутати з битвою за Нарву 1944 року

Би́тва під На́рвою — одна з перших битв Великої Північної війни між московською армією Петра I та шведським військом Карла XII, що відбулася 19 (30) листопада 1700 року біля міста Нарва та закінчилася нищівною поразкою російських військ (Нарвська конфузія).[1] [3]

Дізнавшись про підхід шведів до Нарви, Петро I 18 листопада у супроводі генерал-фельдмаршала Ф. О. Головіна покинув військо і виїхав до Новгорода, залишивши командування генерал-фельдмаршалу герцогові де Круа.

Після поразки під Нарвою в Європі перестали сприймати московитів як серйозну силу і це значно погіршило військове та зовнішньополітичне становище Московії. Неодноразові спроби Петра за посередництва австрійських і французьких дипломатів укласти мир з Карлом залишилися без відповіді. Це призвело до встановлення більш тісних московсько-саксонських відносин — а армія короля Речі Посполитої і саксонського курфюрста Августа, хоч і відступила за Західну Двіну, але все ще представляла з себе значну військову силу. 27 лютого 1701 року в Біржаї відбулася зустріч московського і посполитого монархів. Переговори закінчилися укладенням Біржайського договору, що визначав умови спільних дій проти Швеції. 11 березня 1701 року на військовій нараді московити і саксонці узгодили детальний план військових дій.

Після перемоги Карл XII отримав славу великого полководця і повірив, що розбив московитів надовго. Петро I усвідомив необхідність військових реформ і зробив наголос на підготовці національних командних кадрів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и Black, Jeremy (1996). Warfare. Renaissance to revolution, 1492-1792. Cambridge Illustrated Atlases 2. Cambridge University Press. с. 111. ISBN 0521470331. 
  2. а б (швед.) Christer Kuvaja: Karolinska krigare 1660–1721, p.139. Schildts Förlags AB 2008. ISBN 978-951-50-1823-6.
  3. а б Frost, Robert I (2000). The Northern Wars. War, State and Society in Northeastern Europe 1558-1721. Longman. с. 230, 232. ISBN 978-0-582-06429-4. 
  4. а б (швед.) Christer Kuvaja: Karolinska krigare 1660–1721, p.147. Schildts Förlags AB 2008. ISBN 978-951-50-1823-6.
  5. (рос.) Беспалов А. В. Северная война. Карл XII и шведская армия. С. 43
  6. Тільки 134 вищих офіцерів і декілька солдатів було залишено в полоні.