Битва під Сволдером

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Сволдером
Svolder, by Otto Sinding.jpg
«Битва під Сволдером», картина Отто Сіндінга
Дата: 9, 10 або 11 вересня [1] 1000 року
Місце: Протока Ересунн
Результат: Перемога датсько-шведського війська, смерть Олафа Трюггвасона, встановлення датського контролю над Норвегією
Сторони
Норвегія Данія
Швеція
Хладір
Командувачі
Олаф Трюггвасон Свен I Вилобородий
Олаф Шетконунг
Ейрік Хоконарсон
Військові сили
11 кораблів 70-140 кораблів
Втрати
Усі судна потоплено Тяжкі втрати

Битва під Сволдером (або Свольдом) — морська битва, що відбулась у вересні 1000 року неподалік від Сволдера у протоці Ересунн (за іншою версією — поблизу острова Рюген) між військами норвезького конунга Олафа Трюггвасона та об’єднаною датсько-шведсько-хладирською коаліцією. Битва була результатом політики з хрещення Норвегії Олафом і привела до розділу Норвегії та переходу її на деякий час під владу датського короля Свена Вилобородого.

Передумови[ред.ред. код]

До Сволдерської битви привели політичні, релігійні та династичні причини. У 971 році влада у Норвегії перейшла до ярла Гокона Сигурдссона, чий батько був убитий конунгом Гаральдом Ейріксоном. Для захоплення влади Гокон уклав союз із королем Данії Гаральдом Гормсоном Синьозубим, чим формально визнав верховну владу данського короля над норвезьким. І, хоч правління Гокона насправді було незалежним і самостійним, данські королі стали відтоді також претендувати на норвезьку корону. Гокон був поганським правителем, Гаральд Синьозубий вимагав від нього прийняти хрещення, однак той відмовився. У «Сазі про Олава сина Трюггві» Сноррі Стурлусона розповідається про похід «конунга Отти» (Оттона II) з загоном із франків, фризів, саксів, вендів проти Гаральда й Гокона. Відповідно до тексту саги Гокон погоджується, зазнавши поразки, прийняти хрещення, однак незабаром після залишення Норвегії імперськими військами він відмовляється від віри.

Політика Гокона Могутнього поступово починає викликати невдоволення населення. Гокон мав безліч коханок, причому деяких із них він відбирав у представників знаті, проводив з ними кілька тижнів, а потім повертав назад, що налаштовувало знать проти правителя. До того ж в Англії з’явився законний спадкоємець короля Гаральда Прекрасноволосого, Олаф Трюггвасон, який вирішує повернути престол. Йому вдається схилити на свій бік більшу частину населення Норвегії, результатом чого став заколот 995 року, в ході якого Гокона було вбито. Олаф був проголошений королем Норвегії на загальному тингу в Нидаросі.

Політика Олафа була спрямована на посилення позицій християнства й подальше об’єднання земель. Хрещення проходило досить жорстко, воно супроводжувалось підпалами, убивствами, руйнуваннями поганських капищ. Частина фюльків (земель) вдалось хрестити більш менш мирно, у деяких Олаф пропонував на вибір хрещення чи поєдинок з ним, однак, оскільки Олаф, відповідно до саги вважався наймогутнішим воїном, ніхто не наважувався обрати другий варіант. Тим не менше, така політика мала багато супротивників, головними з яких були ярли Ладе (або Хладіра), Ейрік і Свейн, сини Хакона II Могутнього. Вони тікали до двору датського короля Свена, який залишався поганцем й домігся влади в результаті боротьби зі своїм батьком, християнським королем Харальдом Синьозубим. Свен обіцяв ярлам підтримку, а ті, у свою чергу, визнали його верховну владу. Також до цього союзу приєднався шведський король Олаф Шетконунг.

Події, що передували битві[ред.ред. код]

Різні джерела по різному тлумачать події, що безпосередньо передували битві. Основні джерела - «Сага про Олава сина Трюггві» Сноррі Стурлусона й «Сага про Олава Трюггвасона» ченця Одда, а також Адам Бременський і Historia Norwegie повідомляють, що певну роль у конфлікті відіграли родинні стосунки. Кілька років тому Олаф Трюггвасон домагався руки шведської королеви Сігрід Гордої, вдови короля Еріка Переможного, однак та відмовилась прийняти християнську віру. Спалахнула сварка, в ході якої Олаф вдарив Сігрід у обличчя. Сігрід спокійно промовила: «Це приведе тебе до смерті». Згодом Сігрід стала дружиною Свена Вилобородого, якого вмовила зібрати війська проти Олафа Трюггвасона, бажаючи помститись йому.

Олаф Трюггвасон пропонує шлюб Сігрід Гордій

У Норвегії Олаф уклав шлюб з Тірою, дочкою Харальда Синьозубого, таким чином ставши «братом» датському королю. Одд Снорсон стверджує, що Свен бажав видати сестру за короля Болеслава Польського, який обіцяв Тірі солідне придане. Однак Тіра, затамувавши образу на брата, стала дружиною Олафа Трюггвасона, який з великим флотом вирушив у землю вендів (ймовірно, Польщу), щоб забрати у Болеслава майно Тіри. Разом з Олафом на південь вирушив ярл Сігвальд Струт-Харальдссон, вождь йомсвікінгів, який до цього уклав зі Свеном Вилобородим таємний союз проти норвезького короля. Саме Сігвальд переконав Олафа, що йому немає чого боятись, що датський король не готує нападу. Олаф піддався на вмовляння й відправив до Норвегії більшу частину свого флоту, залишивши при собі тільки 11 кораблів. Повертаючись із флотом з Країни Вендів, Олаф був атакований значно більшим датсько-шведським флотом.

Битва[ред.ред. код]

Суперечливі моменти[ред.ред. код]

Різні джерела подають різні відомості про місце битви та кількість кораблів у союзників.

Кількість суден, що брали участь у битві, у різних джерелах
Джерело Олаф Трюггвасон Олав Шетконунг Ейрік Хоконарсон Свен Вилобородий В цілому у союзників Посилання
Одд Снорсон 11 60 19 60 139 [2]
Ágrip 11 30 22 30 82 [3]
Historia Norwegie 11 30 11 30 71 [4]
Чернець Теодорікус 11 - - - 70 [5]
Rekstefja 11 15 5 60 80 [6]
Союзники спостерігають за флотом Олафа Трюггвасона з берегів Сволдера

Також різниться інформація з приводу місця та обставин битви. Адам Бременський повідомляє, що битва сталась у протоці Ересунн, Historia Norwegie поміщає битву до берегів Зеландії, а чернець Теодорікус пише, що битва була «позаду острова, що називається Свельдер, який лежить неподалік від Славії» [7]. Датський часопис припускає, що битва відбулась у північногерманській бухті Шлей. Сучасні історики розділились — одні вважають, що битва відбулась біля острова Рюген, інші дотримуюься оригінальної точки зору (Ересунн). У більшості джерел датою битви вважається 9 вересня 1000 року, Сага Одда допускає датування 10 чи 11 вересня, незначні джерела називають датою битви вересень 999 року [8].

Початок битви[ред.ред. код]

9 вересня Олаф почав рух зі своїми суднами до Норвегії. Він спокійно проходив повз датсько-шведський флот, що стояв поблизу Сволдера, переконаний Сігвальдом-ярлом в тому, що супротивники не нападуть. У цей час Ейрік Хаконарсон, Олаф Шетконунг і Свен Вилобородий, які зайняли зручну позицію, обговорювали атаку. Сам Олаф перебував на кораблі Великий Змій, що вважався найбільшим і легендарним, про який Ейрік ярл сказав: «Навіть якби у Олава конунга не було жодного корабля, окрім цього, то Свейн конунг ніколи б не захопив його з одним датським військом» [9]. Датський і шведський правителі, побачивши великі судна, стали приймати кожен з них за Великого Змія, однак усякий раз Ейрік казав, що вони помиляються. Багато воїнів почали звинувачувати Ейріка у зволіканні та в тому, що він не хоче помститись за свого батька. Нарешті Ейрік вирішив розпочати битву.

Олаф зрозумів, що назріває битва. Його дружина прохала пройти повз і не вступати у бій з такою великою армією, проте конунг сказав: «Я ніколи не тікав з битви. Нехай бог розпоряджається моїм життям, але я ніколи не буду тікати» [9].

Носи кораблів були зв’язані, і норвежці з данцями та шведами вступили у боротьбу. Первинно успіх був на боці саме Олава. У Сазі йдеться, що його воїни «очистили від людей» багато кораблів Свена й Олафа Шетконунга. Ситуація змінилась, коли до битви вступили воїни Ейріка Хоконарсона.

Ейнар Черевотряс перевіряє королівський лук

Смерть Олафа Трюггвасона[ред.ред. код]

Ситуація ускладнювалась. Ярл Ейрік поставив свій корабель щільно до Великого Змія, спалахнув рукопашний бій. До цього моменту всі воїни, що лишились в живих, перейшли на один корабель - Великий Змій. Найзапекліша битва йшла на носі Змія. Ейрік кілька разів намагався прорватись крізь воїнів на кормі, але щоразу був змушений відступати. Поступово лави війська конунга рідшали, бійців ставало все менше, вони відступали на корму, звільнюючи борти корабля, якими на Змія проникали все більше воїнів Ейріка. Однак норвежці продовжували чинити опір. В решті решт на "Змії" лишились тільки Олаф і його окольничий Кольб'єрн, який був одягнутий так само як і конунг. Тоді вони стрибнули за борт. Однак Кольб'єрн опустив щит, щоб захиститись від списів, тому у воді щит опинився під ним, й він не потонув. Кольб'єрна підняли люди Ейріка, які подумали, що це Олаф. Коли ж побачили, що це не конунг, ярл Ейрік подарував Кольб'єрну життя. Сам Олаф підняв щит над собою, і, потонув.

Наслідки[ред.ред. код]

Розподіл Норвегії після битви поблизу Свольдера.
   Територія під управлінням Еріка Хоконарсона (васала Свена Вилобородого)
   Територія під управлінням Свейна Хоконарсона (васала Олафа Шетконунга)
   Територія під безпосереднім управлінням Свена Вилобородого
Поштова марка Фарерських островів, що зображує фрагмент зі Сволдерської битви

Норвегію було розділено між трьома правителями за їхньою попередньою згодою. Процес християнізації Скандинавії знову було відновлено, до влади знову прийшли ярли, що не належали до династії Скйольдунгів. Норвегія стала фактично частиною Данської держави. Ситуація змінилась тільки за 15 років, коли до влади у Норвегії прийшов троюрідний брат Олафа Трюггвасона, Олаф Святий, що завершив процес навернення людей у християнство і знову об’єднав країну.

Сволдерська битва увійшла до числа найвідоміших битв епохи вікінгів. Факт битви засвідчили багато літописців, а письменники й поети (наприклад, Сигурд Брейдфорд та Єнс Кристіан Дьюрхуус у XIX столітті) у своїх творах нерідко надихались цим сюжетом, заснованим на «Сазі про Олава сина Трюггві».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Oddr Snorrason 2003:134.
  2. Oddr Snorrason 2003:117–27.
  3. Driscoll 1995:33.
  4. Ekrem 2003:98–9.
  5. Theodoricus monachus:1998:18.
  6. Rekstefja verses 15, 16, 18 and 21.
  7. Theodoricus monachus 1998:18
  8. Ólafía Einarsdóttir 1967.
  9. а б Сноррі Стурлусон. Сага про Олава сина Трюггві