Битва в Кораловому морі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва в Кораловому морі
Друга світова війна, Тихоокеанський театр військових дій
Large explosion aboard USS Lexington (CV-2), 8 may 1942.jpg
Вибух на авіаносці «Лексінгтон» через кілька годин після атаки японськими літаками
Дата: 4 травня8 травня 1942
Місце: Коралове море у Тихому океані між Австралією, Новою Гвінеєю та Соломоновими островами
Результат: Стратегічна перемога союзників
Тактична перемога Японії
Сторони
US flag 48 stars.svg
США
Flag of Australia.svg
Австралія
Flag of Japan (bordered).svg
Японська імперія
Командувачі
Френк Флетчер
Джон Крейс
Томас Кінкейд
Обрі Фітч
Дуглас Макартур
Іноуе Сігеєсі
Такагі Такео
Сіма Кійохіде
Гото Арітомо
Туїті Хара
Військові сили
2 авіаносця,
9 крейсерів,
13 есмінців,
2 танкера,
1 гідроавіаносець
128 авіаносних літаків [1]
2 авіаносця,
1 легкій авіаносець,
9 крейсерів,
15 есмінців,
12 менших кораблів
1 танкер,
1 гідроавіаносець
12 транспортних суден,
127 авіаносних літаків [2]
Втрати
1 авіаносець,
1 есмінець,
1 танкер
69 літаків [3],
656 вбитих [4],
1 авіаносець пошкоджено
1 легкій авіаносець,
1 есмінець,
3 менших кораблі,
92 літаків [5]
966 вбитих[6],
1 есмінець пошкоджено,
3 менших кораблі пошкоджено,
1 транспортне судно пошкоджено

Би́тва в Кора́ловому мо́рі — морська битва на Тихому океані. Сталася 38 травня 1942 року в Кораловому морі між японською ескадрою, що прямувала для захоплення Порт-Морсбі, і з'єднанням кораблів ВМС США та ВМС Австралії. Це була перша битва авіаносців проти інших авіаносців. Вона була також першою в історії військово-морською битвою, в якій жоден із кораблів сторін безпосередньо не спостерігав інші ворожі кораблі та не відкривав вогонь по них.

Плани й сили сторін[ред.ред. код]

Після рейду в Індійському океані японський флот планував наступальну операцію в районі Соломонових островів і Нової Гвінеї. Головною метою було захоплення Порт-Морсбі, єдиної авіабази, яка створювала загрозу Рабаулу та Кавіенгу. За японськими розвідувальними даними, у Кораловому морі вірогідною була наявність американської ескадри з одним авіаносцем.

Операція отримала назву «Операція МО». Для участі в операції адмірал Ямамото направив 5-ю дивізію авіаносців зі складу з'єднання Нагумо (сам Нагумо повернувся до Японії). Командувати операцією було доручено віце-адмірал Іноуе Сігеєсі. Він мав у своєму розпорядженні 2 важких авіаносці «Сьокаку» й «Дзуйкаку», кожен з яких мав на борту 21 винищувач «Зеро», 21 торпедоносець «Nakajima B5N Кейт» та 21 пікіруючий бомбардувальник «Вел». До складу групи входив 1 легкий авіаносець, 1 гідроавіаносець, 6 важких крейсерів, 4 легких крейсери та інші кораблі, усього 70 одиниць. Їх підтримувало ударне з'єднання авіації наземного базування, що складалося з 120 бомбардувальників і винищувачів під командуванням контр-адмірала Ямада Садаесі: 60 «Зеро», 48 бомбардувальників «Нелл», 16 літаючих човнів «Мевіс» та 10 гідролітаків «Глен». Вони базувалися в Рабаул й Тулагі.

7 травня[ред.ред. код]

Рано вранці було піднято велику групу японських розвідників, щоб виявити американські авіаносці. О 5:42 бомбардувальник «Кейт» помітив одинокий авіаносець та 3 есмінці за 200 миль на південь від «Сьокаку». Адмірал Такагі наказав адміралу Хара надіслати всі наявні на авіаносці літаки в атаку на американські кораблі. О 6:10 капітан-лейтенант Такахасі Какуїті повів ударну групу з 18 «Зеро», 36 пікірувальників «Вел» та 24 торпедоносців «Кейт».

О 16:40 гідролітак з крейсера «Кунігаса» (з ескадри Гото) помітив ще одне з'єднання: 1 великий авіаносець і 10 кораблів за 200 миль від «Кунігаси» і за 280 миль від флоту адмірала Такагі. Але атакувати ці кораблі було вже нічим.

О 9:35 Такахасі привів літаки в точку атаки, але не знайшов американського авіаносця. Вони виявили тільки танкер «Неошо» і есмінець «Сімс», які й потопили. «Неошо» повідомив Флетчера про атаку, але координати було надано з помилкою, подробиць атаки надано не було. Вважається, що японська розвідка сплутала танкер з авіаносцем.

У цей час американською авіацією було атаковано легкий авіаносець «Сьохо». Удар здійснила 5-я авіагрупа у складі 20 винищувачів «Вайлдкет», 38 пікіруючих бомбардувальників «Донтлесс» та 13 торпедоносців TBD «Девастейтор». «Сьохо» прикривали лише кілька винищувачів. Авіаносець отримав кілька попаданнь бомб та торпед і затонув. Це був перший авіаносець, знищений ВПС США у тій війні.

О 14:30 капітан-лейтенант Такахасі повів другу групу (12 пікірувальників, 15 торпедоносців) для атаки американського авіаносця. Авіагрупа потрапила в шторм, не встигла вийти до цілі до заходу сонця й повернула назад. На зворотному шляху вони випадково пройшли над американським флотом, та їх атакували винищувачі «Вайлдкет». Було збито 8 із 15-ти торпедоносців і 1 пікірувальник.

Трохи пізніше японські льотчики в темряві переплутали кораблі й ледь не здійснили посадку на американський авіаносець. Коли вони усвідомили помилку, бомби вже було скинуто й атакувати ворожий авіаносець було нічим.

У той же день японські літаки з Рабаула (19 бомбардувальників «Нелл» та 12 «Бетті») виявили й о 14:30 атакували австралійські та американські кораблі оперативної групи TF44. Льотчики повідомили, що потопили лінкор типу «Каліфорнія» й пошкодили іншій лінкор. Насправді, лінкорів в ескадрі не було та жодна японська бомба не потрапила в ціль.

8 травня[ред.ред. код]

«Сьокаку» під час атаки літаками з «Йорктауна» вранці 8 травня.

О 7:15 капітан-лейтенант Такахасі підняв у повітря 18 винищувачів, 33 пікірувальників і 18 торпедоносців, які розгорнулися по широкій дузі в пошуках американських авіаносців. Через 10 хвилин розвідка виявила американський флот (2 авіаносці і ще 10 кораблів).

Авіаносці виявив пілот «Кейта», старшина Кано Кендзо. Він слідував за американської ескадри, поки не почало закінчуватись пальне. Він повернув до бази, але по дорозі зустрів ескадрилью Такахасі. Побоюючись, що Такахасі втратить авіаносці, він розвернувся й повів ескадрилью до цілі, уже не маючи шансів повернутися на базу.

О 9:20 ескадрилья атакувала американські авіаносці. «Лексінгтон» отримав два влучання торпедами й два —бомбами і згодом затонув, «Йорктаун» отримав одне попадання бомбою і ще дві розірвалися поруч[7]. У цій атаці загинув лейтенант Такахасі, старшина Кано, було втрачено 26 літаків.

Приблизно в той же час американська авіація (80 літаків) атакувала японські авіаносці. Вони не знайшли «Дзуйкаку» в дощовому шквалі, а в «Сьокаку» влучило 3 середні бомби. Морехідність корабля не постраждала, проте польотну палубу було зруйновано й авіаносець залишив район бою.

Підсумки[ред.ред. код]

Палаючий авіаносець «Лексінгтон»

В ході дводенного бою японські збройні сили втратили 32 літака збитими і зниклими безвісти, ще 12 літаків зробили вимушену посадку на воду. Ще декілька літаків було скинуто за борт на «Дзуйкаку», щоб прийняти літаки з «Сьокаку». Відразу після бою на «Дзуйкаку» залишилося 24 «Зеро», 9 «Велів» та 6 «Кейтів», лише чверть від первісного складу.

Ніхто з тих, що пережили цей бій, не уявляв жахливих стратегічних наслідків допущених нами помилок. Пошкодженому «Йорктауну» дозволили втекти, у той час як єдина торпеда або пара бомб довершили б знищення цього корабля. Через місяць помилуваний нами корабель став одним з головних факторів, які призвели до нищівної поразки нашого флоту біля Мідвею.[8]

Битва у Кораловому морі стала першою великою битвою авіаносців, а так само першим морським боєм, в ході якого кораблі супротивників знаходилися поза межами видимості. Союзники в ній зазнали тактичної поразки, однак цей бій був для них стратегічним виграшем, так як японці не змогли атакувати Порт-Морсбі на Новій Гвінеї. Крім того, два японських авіаносці, які брали участь у битві в Коралового море, не змогли взяти участь у наступній битві. Битва за Мідвей, яка сталася 4 червня 1942 р. стала поворотною точкою у війні на Тихому океані.

Примітки[ред.ред. код]

  1. U.S. carrier aircraft numbers by ship the morning of May 7: Lexington- 35 SBD dive bombers, 12 TBD torpedo bombers, 19 F4F3 fighters; Yorktown- 35 SBD, 10 TBD, 17 F4F3 (Lundstrom, Pearl Harbor to Midway, p. 190).
  2. The smaller warships included five minesweepers, 2 minelayers, 2 subchasers, and three gunboats. Japanese carrier aircraft numbers by ship: Shōkaku- 21 Aichi D3A Type 99 "kanbaku" dive bombers, 19 Nakajima B5N Type 97 "kankō" torpedo bombers, 18 A6M2 Zero fighters; Zuikaku- 21 kankō, 22 kanbaku, 20 Zeros; Shōhō- 6 kankō, 4 Mitsubishi A5M Type 96 fighters, 8 Zeros (Lundstrom, Pearl Harbor to Midway, p. 188; Millot, p. 154.) Cressman (p. 93) states that Shōhō carried 13 fighters without specifying how many of which type. Lundstrom's numbers are used in this article.
  3. Wilmott (1983), p. 286; Crave, p. 449; Gillison, pp. 518–519. Yorktown lost 16 and Lexington lost 51 aircraft, including 33 SBD, 13 TBD, and 21 F4F. One Royal Australian Air Force (RAAF) PBY maritime patrol aircraft was lost on May 4 and another on May 6 (Gillison).
  4. Carrier aircrew deaths were: Yorktown-14, Lexington-21. Warship crew deaths were: Lexington-216, Yorktown-40, Sims-178, Neosho-175, and Chicago-2 (Phillips; ONI, pp. 25–45). The crews of two RAAF PBYs totalled about 10 men.
  5. Lundstrom, Guadalcanal Campaign, p. 92; Wilmott (1983), p. 286; Millot, p. 160. Breakdown of carrier aircraft losses: 19  Zeros, 19  kanbaku, and 31  kankō. Millot adds that two Kawanishi H6K maritime patrol, five Mitsubishi G4M (Type 1) bombers, three smaller seaplanes, and 87 carrier aircraft were destroyed.
  6. Breakdown of deaths: Carrier aircrew-90, Shōhō-631, Shōkaku-108, Tulagi invasion force-87, and approximately 50 killed in the destroyed H6K, Type 1, and smaller seaplanes (Peattie, pp. 174–175; Gill, p. 44; Tully, "IJN Shoho" and "IJN Shokaku").
  7. Адмірал Хара вважав, що «Йорктаун» отримав 8 влучань бомбами і більш ніж 3 торпедами. Цей авіаносець вважався практично потопленим.
  8. Д. Хорикоши М. Окумия, Японская авиация во Второй мировой войне. М. 2000, стор. 158

Література[ред.ред. код]