Бланкізм

Бланкізм — політична теорія та практика революційного руху, яка базується на вченні французького революціонера Луї Огюста Бланкі. В радянській історії умисно сповідувалися наративи, що "бланкізм передбачає повалення капіталізму з допомогою революційних змов, створення вузьких підпільних організацій, раптового збройного перевороту. Після того, як цей передовий загін візьме владу у свої руки, нагальним кроком має стати революційне повалення буржуазного ладу", при тому повністю уникаючи тодішнього контексту про стиль політичної боротьби. Наполеон теж починав зі змовницьких кіл. Такі спроби мали місце у 1839 і 1870 роках у Парижі, натомість у 1848-му, після восьмирічного ув'язнення, Бланкі повертається до Парижу (його довічне ув'язнення було скасовано внаслідок зречення Луї-Філіпа). У столиці він одразу стає головним речником позицій крайнього лівого революційного спектру.

Бланкісти відіграли помітну роль під час Паризької комуни 1871 року і ще на початку ХХ століття продовжували справляти певний вплив на французьких лівих. Бланкізм набув певного поширення в Європі, деяких державах Латинської Америки, Азії серед студентства багатьох країн.

Література

1. Шведа Ю. Р. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.
2. Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій та партійних систем: Навчальний посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.
3. Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей. — 2006. — 432 с.

Посилання

• В.В.Головко. БЛАНКІЗМ [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 301. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.