Блювання
| Блювота Класифікація та зовнішні ресурси |
|
| МКХ-10 | 11 |
|---|---|
| МКХ-9 | 787 |
Блюва́ння — (з лат. vomitum) мимовільні товчкоподібні викиди вмісту шлунка через рот. Цей акт регулюється спеціальним блювотним центром, який координує злагоджене скорочення мускулатури шлунка, а також рухи дихальних м'язів та черевного преса.
Блювання є складним рефлекторним актом, що зумовлюється
- подразненням рецепторів різних органів (кореня язика, м'якого піднебіння, слизової шлунка, жовчного міхура, органу рівноваги та ін.), яке передається до т. з. блювотного центра довгастого мозку,
- безпосереднім його подразненням при ураженнях ЦНС (новоутворення, травма, менінгіт), при підвищеному внутрішньочерепному тиску, різних інтоксикаціях (передозування, токсикоз вагітності, уремія).
Блювання може бути захисним фізіологічним актом (якщо шлунок переповнений або в нього потрапили шкідливі речовини).
Блювання спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях, хворобах, що перебігають з ураженням очеревини, при гастриті, виразковій хворобі тощо.
Іноді буває чисто психогенне блювання — при сильному хвилюванні, негативних емоціях. Блювота легко виникає у дітей, а також хворих неврастенією у зв'язку із підвищеною збудливістю блювотного центра.
Блювота є симптомом багатьох захворювань, тому блювання, що часто повторюється, вимагає уважного обстеження і лікування відповідно до причини. При кривавій та каловій блювоті потрібна негайна госпіталізація.
В деяких випадках блювання викликають штучно. Щоби навмисно викликати блювоту (наприклад при деяких інтоксикаціях), використовують введення апоморфіну (0,5 мл 1% розчину підшкірно).
Див. також [ред.]
Джерела [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
