Богатирчук Федір Парфенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bogatirchuk (1923).jpg

Фе́дір Парфе́нович Богатирчу́к (рос. Фёдор Парфеньевич Богатырчук, англ. Fedir Bohatyrchuk, *14 листопада 1892, Київ, Україна — †4 вересня 1984, Оттава, Канада) — радянський, український і канадський шахіст, медик-рентгенолог, політичний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Навчався у Київському університеті (медичний факультет). Талант шахіста у Ф. Богатирчука виявився у ранньому віці. 1911 року він став чемпіоном Києва. Під час Першої світової війни перебував на фронті польовим лікарем, а пізніше — у корпусі Українських Січових Стрільців начальником військово-санітарного поїзда.

Активний учасник спортивного життя в СРСР. Чемпіон України. Брав участь у 6 Всесоюзних шахових чемпіонатах: 1923, 1924, 1927, 1931, 1933, 1934. У 1927 році Ф. Богатирчук разом з В. Романовським розділив перемогу у першості СРСР.

Однак після його небажання піддатися у грі Ботвиннику у пресі було розпочато кампанію його цькування (див. http://www.hw.net.ua/art.php?id=18982).

У 1940 отримав ступінь доктора медичних наук.

З початком Другої Світової війни опинився в окупованому нацистами Києві. «Під час окупації він врятував сотні людей. Це був державний розум. У моїй уяві Керес і Богатирчук — Гулівери. Ці крупні постаті акумулювали національні соки», — згадував Борис Спаський.

Під час німецької окупації був заступником (фактично головою) Українського Червоного Хреста. Цитата з російськомовної публікації:

Одной из первых инициатив Красного Креста было открытие бюро по розыску военнопленных, причем эти розыски проводились безвозмездно. Кроме того, Красный Крест организовал сбор продовольствия с последующим его распределением среди нуждающихся горожан и военнопленных, который явился и главной причиной конфликта УКК с оккупационными властями. Успех этих добровольных сборов приводил оккупантов в бешенство — свои продразвёрстки они выполняли с большим трудом, в то время как в амбарах УКК всегда было полно продуктов. Через несколько месяцев Украинский Красный Крест был закрыт, а его председатель Богатырчук попал в гестапо… Германская тайная полиция оказалась не столь расторопной в фабрикации «дел», как НКВД, и через две недели профессора отпустили за отсутствием состава преступления.[1]

Після звільнення очолив Інститут експериментальної медицини.

1943 року емігрував спочатку до Німеччини, а потім — Канади. Викладав в Оттавському університеті. У 1943 в Берліні познайомився з генералом Власовим. Після переїзду до Чехії входив до складу Української Національної Ради, як її представник одночасно входив до складу власівського Комітету визволення народів Росії.

Після війни брав активну участь у шахових турнірах. Переїхав до Канади, де був редактором кількох видань ліберальної направленості (через що не знайшов спільної мови з більшістю українських емігрантів, які підтримували радикальніші рухи, наприклад, ОУН).

Учасник Всесвітніх олімпіад з шахів (виступав за Канаду). У 60-ті роки двічі вигравав першість Канади з шахів. 1967 року став першим канадським міжнародним гросмейстером.

Як вчений, Ф. Богатирчук — неодноразовий учасник міжнародних наукових конференцій з анатомії, рентгенології та геронтології. 1992 року у зв'язку з 100-річчям Ф. Богатирчука канадська асоціація шахів провела меморіальний турнір.

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов „Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті“ — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]