Богданівка (Підволочиський район)

село Богданівка
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район/міськрада	Підволочиський район
Рада	Богданівська сільська рада
Картка на сайті ВР	Богданівка
Основні дані
Засноване	1583
Населення	1 131
Територія	3.670 км²
Густота населення	308.17 осіб/км²
Поштовий індекс	47832
Телефонний код	+380 3543
Географічні дані
Географічні координати	049.556 0025.98949°33′20″ пн. ш. 25°59′20″ сх. д.49.555556° пн. ш. 25.988889° сх. д. 49.555556, 25.988889
Водойми	р.Самець,став Озерце
Відстань до районного центру	12 км
Найближча залізнична станція	Богданівка,1304км,Гуляй Поле
Місцева влада
Адреса ради	47832, с.Богданівка , вул. Незалежності,34
Карта
Богданівка
Богданівка

Богда́нівка — село в Україні, в Підволочиському районі Тернопільської області. Розташоване на заході району.

Центр сільради. До села приєднано хутір Гуляй-Поле. Є залізнична станція. Населення — 1131 особа (2001).

Історія

Перша писемна згадка — 1583

Здовж залізничого шляху Львів — Тернопіль — Підволочиська, трохи на північ від Скалата, розкинулося село Богданівка. Колись, перед триста роками, стояв тут табір Богдана Хмельницького, коли йшов він походом на Львів і Замостя. Пізніше поселилися тут люди — місце для оселі зручне — звідти й пішла назва «Богданівка». Ще одне село в тих околицях, Хмелиська, теж і назву і початок свій узяло від Хмельниччини. Богданівка — село середньої величини, хоч як на галицькі відносини, можна б його назвати великим. Вісімсот хат, чи як це урядово називалося «нумерів», давали захист трьом тисячам душ, а в тому, до часу першої світової війни, всього три поляки та й то зукраїнщені. Щойно коли настала Польща, розпарцелювали двір, спровадили около сотні мазурів-колоністів і поселили їх під селом, назвавши оселю «Футор», згодом там зробили окрему громаду. Селом протікала річка, «Бойків Потік» називали її, колись мав жити в селі господар, Бойко на ім'я, за ним і річка назву взяла. Випливала вона недалеко нашого господарства, чотириста метрів за городом, плила серединою Богданівки, а потім селом Камінка, попри Розсохватець, через Супрунівку до Підволочиськ і там вливалася до Збруча. З лівого боку річки тягнулися широкі сіножаті, а позатим обабіч неї, частинно на горбах, а трохи в кітловині, простягалася Богданівка. Ділилася вона на різні «кути» й «кінці», кожен з окремою назвою. Коли дивитися на село від сторони станції, найперше бачили б ми «Куток», у напрямі на Клебанівку. Звідси йшла «Йоржова Долина», десь давно жив там жид Йорж, і слід за ним загув, а назва лишилася. Звідси вже зачиналася середина села, з великою мурованою і критою бляхою церквою та чотироклясовою школою, потім її перебудували на сьомиклясівку. Недалеко красувався Народній Дім, що його спільними силами поставили мешканці села, головно за ініціятивою молоді, на місце колишньої коршми. А там ішли «Селиська» і «Залуже» — кількадесят забудовань за річкою, — на горбі видно «Витківці». Глянути вниз — видно долину «Ваннівці», господарств там обмаль, тільки камінь і пісок звідти возили. По лівій стороні — «Долини» з каменоломами твердого і м'якого каміння, господарств там зовсім мало. Кінчалося село великою «Долиною Загірняка» з каменоломами, що тягнулися аж ген до ліса. Ліс розлогий, лучився з лісами сусідніх сіл. Люди в селі — ні бідні, ні багаті. Переважали господарства десятьморґові, около третина села жили на менших, а траплялися навіть п'ятдесят і шістдесятморґові. Сіяли головно пшеницю, земля товста, подільська, родила добре. Недармо кажуть, що «на Поділлю хліб на кіллю, а ковбасами хлів загороджений». Садів давнішими часами малувато, доки хтось не натрапив на добру породу дерев, що надавалася до тамошнього клімату, тоді сади скрізь розвелися, не було ні одного господарства без саду. Добра була теж околиця на меди, чимало людей кохалося в бджолах, пасічники мали навіть свою кооперативу. Всеньке село — статечні господарі й хлібороби, всі жили з землі і з праці на ній, інших зарібків не було. Був щоправда в селі млин, спершу водний над річкою, а потім більший, паровий, але обслугували його власник з родиною, не ставало місця для найманої праці. Доки стояв у селі двір, провадив горільню, де курилася горілка. Давніше була цегельня, за моєї пам'яти цегли вже не виробляли, не виплачувалося, краще купувати готову. Трохи зарібків давали каменоломи й ліс, та не багато, переважно кожен працював там стільки, що на потреби власного господарства. З покоління в покоління жили ось так богданівчани, хоч і дуків-багатирів не видавали, все ж таки достаток був і хліба нікому не бракувало. Сиділи міцно на землі і хоч щороку менше її на душу, трималися й не покидали рідного краю. Еміґрації майже не було. Ще перед першою світовою війною кілька родин еміґрували до Бразілії, давно те діялось, з оповідання тільки знаю. Після війни кілька виїхали до Арґентіни, а одна родина на острів Кубу. Один, Іван Дробот, продав усе, що мав, і переселився до Боснії. Непосидющий це дух, бував колись в Америці, вернувся й пропустив зароблені гроші, а тепер живе ще може десь у Боснії, якщо перебув воєнну завірюху. Аж коли розпарцельовано двір і коли наїхали в село мазури, тісніше стало людям жити, около шістдесят родин еміґрували до Канади і ЗДА.http://knysh.uaweb.org/kozij/r01.html

У липні 1919 в Богданівці базувався штаб військової групи «Підволочиськ» УГА, на залізничній станції перебували керівники УНР на чолі з Симоном Петлюрою.

Пам'ятки

Є цер­ква святого Миколая (1896; реставрована 1909).

Споруд­жено:

• пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні вої­нам-односельцям (1987),
• пам'ятник Т. Шевчен­ку (1991, скульптор — Роман Вільгушинський)
• насипана могила УСС.

'== Соціальна сфера ==

Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку.

'== Персоналії ==

У Богданівці народилися:

• військовий П.Козевич-( Козевич Петро Васильович (псевдо «Лютий»; р.н.невід., с. Богданівка, Підволочиського р-ну - рік і місяці смерті невідомо) - військовик. Командир комендантської сотні Подільської повстанської групи Я. Гальчевського. 1920- помічник начальника радянської міліції у містечку смт Підволочиськ. Після відступу ЧА з Галичини до грудня 1921 служив у 193-у батальйоні 29-ї бригади 12-ї дивізії у м. Проскурів (нині Хмельницький). 1922 - в повстанському загоні Я. Гальчевського. Брав участь у нападах на більшовицькі загони в Уладівці, Бару, Лютичеві та ін. населених пунктах Вінниччини; згодом перейшов на підконтрольну Польщі територію. За участь в анти польському повстанні (грудень 1922) заарештований і ув'язнений у м. Тернопіль; після втечі у березні 1923 організував повстанський загін із 16 осіб, здебільшого мешканців сіл Богданівна та Кам'янки Підволочиського р-ну .У серпні 1923 загін розпочав повстанську діяльність у Жидачівському повіті на Львівщині , В Тернопільському повіті у районі сіл Острів - Березовиця Тернопільського р-ну напали на польський постерунок і вбили 3-х жандармів. Взимку 1923-24 Козевич розпустив загін по домівках; навесні 1924 відновив діяльність (23 особи); через зраду і після бою з 9-м полком польської кавалерії загін само розпустився. Деякий час Козевич переховувався; у червні 1924 здався радянським прикордонникам. Згодом Козевича репресувала радянська влада.)

• вчений-математик і педагог О. Бобик,(Бобик Омелян Іванович (05.01.1935, с. Богданівка, нині ПІдволочиського району) - вчений-математик, педагог. Кандидат фізико-математичних наук (1967),професор (І991). 3ак1нчив механіко-математичний факультет Львівського університету (1957). Працював у Плутівській СШ Золочівського району Львівської області (1957-58). Від І96І-у Львівському університеті (нині національний університет): асистент, старший викладач, доцент кафедри вищої математики, і диференціальних рівнянь, декан механіко-математичного факультету; 1974-81 - професор з навчальної роботи, 1981-93 - проректор із заочної форми навчання. Від 1998 - завідуючий кафедрою математики і статистики Львівських банків Інституту Національного банку України. Автор понад 60 наукових праць, у т.ч. 18-ти навчально-методичних посібників)

• співак,діяч культури І.Веселовський,( Веселовський Іван Павлович (справжній - Гевко Ілько; 1926, с. Богданівка, нині Підволочиського району -25,05.1993, м. Тернопіль) – співак, діяч культури. Член Юнацтва 0УН (І93І). Від І942 - в УПА. Під час бою із загоном НКВД біля с. Коршилівка Підволочиського району захоплений у полон (1944) .Засуджений до страти, яку замінили на 10 років ув’язнення. 1954 переведений на довічне заслання в Сибір. Заочно закінчив школу і Московський народний університет мистецтв. екстер ном - вокальний відділення Норильської музичної школи, згодом - Новосибірську оперну студію. Співортанізатор філармонії в Норильську. У репертуарі мав до 50 класичних оперних арій та українські народні пісні. 1967р. створив українську хорову капелу "Заполярна зірка". Після повернення зі Сибіру проживав у м. Бельци (Молдова), від 1989 - в Тернополі.1)
• оперний співак М.Жилюк,( Жилюк Михайло Олександрович (27.10.1948, с. Богданівна Підволочиського р-ну) - оперний і концертно-камерний співак (баритон). Заслужений артист Білорусі (19980. Лауреат всесоюзного конкурсу вокалістів ім.. М.Глинки у м. Ленінград (нині Санкт-Петербург, РФ; 1981); 2-а премія на міжнародному конкурсі вокалістів ім.. С.Крушельницької у Львові (1992). Закінчив Мінську консерваторію (1967-74). Від 1975 - соліст Білоруського театру опери і балету в Мінську. Оперні партії: Роберт, Євецький, Онєгін («Іоланта», «Пікова дама», «Євгеній Онєгін» П.Чайковського), Лев Данилович («Князь Новгородський» І.Бондаренка), Валентин («Фауст» Ш.-Ф.Гуно), Ніклаус «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха) й ін. У концертах виконує українські народні пісні, твори М.Лисенка, А.Кос-Анатольського й ін. композиторів.)

• релігійний діяч у США М. Вояковський,( Вояковський Микола (12.06.1899, с. Богданівка, нині ПІдволочиського району - 12.05.1972, м. .Коговз, США) - релігійний діяч. Навчався в гімназіях у Тернополі та Станіславі (нині Івано-Франківськ). Заснував у Богданівці хор і драматичний гурток. Воював в УСС, УГА. 1920-25 - на богословських студіях у Львові. Висвячений у квітні 1925. Душпастир. Працю почав у Скалаті (1925), 1925-27 - на парафії в с. Оліїв на Зборівщині, помічник пароха церкви св. .Варвари у Відні (19 39- 41), душпастир українських робітників у Судетах. І94і-45 – помічник візитатора, від 1945 - апостольсь кий візитатор українців-католиків у Німеччині. Тут видавав "Урядовий вісник" Апостольської візитатури украінців-католиків у Німеччині ,заснував українську католицьку семінарію, кілька релігійних організацій. Від лютого 1948-генеральний вікарій у Німеччині. В грудні того ж року виїхав до США: парох церков в Брукліні, в Буффало, в Коговзі. Автор публікацій у львівській ("Поступ", "Нива", "Нова Зоря") та емігрантській ("Логос", "Шлях") пресі, двотомника проповідей (1949,1954).)

• науковець і письменник М. Палій;-( Палій Микола-Мирослав (псевдонім – Микола Гурко; 07.12.1911, с.Богданівка, нині Підволочиського р-ну) – вчений, письменник, перекладач. Доктор медицини (1940), доктор філософії (1968), професор. Навчався в містах: Тернопіль – у гімназії, Львів – Малій духовній семінарії, Рим (від 1938, Італія) – на філософському, згодом на медичному факультетах університету. Студії продовжив в університетах у містах Огайо (США), Сальтільйо (Мексика), Сан-Хосе (Коста-Рика), Манагуа (Нікарагуа), навчання закінчив у Мексиканському національному автономному університеті (1968). Працював професором в Огайському університеті (1943 - 1950), Білойтському коледжі в штаті Вісконсін, де голова Східноєвропейського інституту. Від 1925 друкувався в галицьких часописах. Автор повістей «Надійні дні» (1949, Німеччина), «Марі, Марі» (Австрія) та «Сентиментальна Україна» (обидві - 1976), «Дудьо і я» (1980), «Весноосінь» (1991; усі три - Аргентина) та ін., перекладів з іспанської мови. Серед численних (понад 200) праць: «Польська література після війни», «Характер польської повоєнної літератури».)

Михайло Миколайович СОЛТИС' народився 19.11.1936 р. на Лемківщині в с. Завої Сяніцького повіту (Польща) в українській селянській родині. У 1946 р. роди- на Солтисів переїхала в Україну та поселилась у с. Богданівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл. У 1955 р. Михайло Солтис закінчив Богданівську середню школу і вступив на хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, який закінчив з відзнакою 1960 р. Після закінчення університету працював старшим лаборантом кафедри фізичної та колоїдної хімії хімічного факультету. В 1962 р. вступив до аспірантури, 1965 р. під час наукового стажування навчався в аспірантурі Торунського університету ім. М. Коперніка (Польща). Кандидатську дисертацію “Адгезія і адсорбція полімерів ефірів акрилової та метакрилової кислот на скляній поверхні” (наук. кер. доц. Полонський Т. М.) успішно захистив 1966 р. Продовжуючи наукові дослідження, Михайло Солтис зробив вагомий внесок у фізичну хімію полімервмісних дисперсних систем. Результати цих досліджень систематизовано в його докторській дисертації “Адсорбція макромолекул на високодисперсних адсорбентах” (1982, м. Київ). У 1967 р. Михайлу Солтису при- своєно наукове звання доцента, 1988 р. – звання професора.

• персонаж твору Зиновія Книша "За чужу справу" - Михайло Козій.

До 1914 село відвідував історик, державно-політичний діяч '''Михайло Грушевський'''.

• Також 1919 у Богданівці перебував Борис Антоненко-Давидович , про що написав в оповіданні «Блакитна Галілея».

Література

У Вікіпедії є портал «Тернопільщина»

• Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль : видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.

Галарея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

</gallery>