Богдан Хмельницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богдан Хмельницький
Богдан-Зиновій Хмельницький
Богдан Хмельницький
Alex K Chmelnitskyi.svg
Гетьман Війська Запорозького
1648 — 1657
Попередник: започатковано
Спадкоємець: Іван Виговський
 
Народження: 27 грудня 1595 (6 січня 1596)(1596-01-06)
Чигирин, Річ Посполита
Смерть: 27 липня (6 серпня) 1657(1657-08-06) (61 рік)
Чигирин, Гетьманщина
Династія: Хмельницькі
Батько: Михайло Хмельницький
Дружина: Ганна Сомківна (перша)
Мотрона Чаплинська (друга)
Ганна Золотаренко (третя)
Діти: Тиміш
Юрій
Олена
Катерина
імена ще двох доньок невідомі
 
Автограф: Автограф

Богда́н Михайлович Хмельни́цький (* 27 грудня 1595 (6 січня 1596)(15960106)[1] — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (16481657). Керівник Хмельниччини — повстання проти панування шляхти в Україні, котре, переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана[2]. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством.

Біографія[ред.ред. код]

Походження і освіта[ред.ред. код]

Будівля львівського єзуїтського колегіуму

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський:

« «Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на леґенди»  »

Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують або 1595[3]:70[4] або 1596[5]:153 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався[6].

Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Яна Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики[7]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.[8]

Матір походила з козацького роду.[9]

Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії[10] чи Ярославі[11].

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького[12]. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений титулу.

Згодом шляхетсво отримав син гетьмана — за гербовниками Каспера Несецького (1715–1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровіча (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельниченка під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.

На королівській службі[ред.ред. код]

Цецорська битва.

Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-турецькій війні 1620–1621 років, під час якої в битві під Цецорою загинув його батько (за іншою версією, батько гине у турецькому полоні), сам він потрапив у полон. 2 роки важкого рабства (за однією версією — на турецькій галері, за іншою — у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю[8] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького)[13][14]. Інформація про прийняття ним ісламу - легенда.[11] Батько залишився в Туреччині, незабаром помер[15]. Повернувшись до Суботова, був зарахований в реєстрове козацтво.

Цікавий факт
Пророчі слова Хмельницького «Все створене людськими руками ними ж може бути знищено» були промовлені у відповідь на запитання С. Конєцпольського щодо оцінки могутності новозбудованого Бродівського замку. Згодом Веспасіян Коховський у своїй хроніці «Історія Польщі від смерті Владислава IV» зважив за доцільне епізод з маловідомою фортецею у Бродах віднести як слова щодо потужної Кодацької фортеці, котра дійсно впала 1648-го р. під час штурму під проводом Хмельницького.

З кінця 1620-х років почав активно брати участь у морських походах запорожців на турецькі міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя).

Від 1633 р. на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, отримав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький необачно висловився

« …все створене людськими руками, ними ж може знищитися[16]  »

щодо фортеці, розгнівивши цим С.Конєцпольського, від гніву котрого мусив шукати схованки на Запоріжжі, лише через деякий час повернувшись до Суботова. Під час конфлікту з чигиринським підстаростою — Даніелем Чаплинським, цей привілей хитрощами був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького-«Ведмежої лапи», до короля Яна II Казимира в 1648. Не змігши нічого довести (королі Сигізмунд III, Владислав IV на той час не жили), Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся в Чигирин, одружився з Ганною Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Польщі між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 16321634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку, брав участь у військових походах козаків проти татарів і коронного війська.

Біля 16251627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV Вази. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку. Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі).

У 1646-47 роках король приймав в умовах великої секретності делегації козаків, до яких входили Іван Барабаш (як старший) та троє його супутників, серед яких був Б. Хмельницький, щодо участі козаків в планованій війні проти турків. На одній з цих таємних авдієнцій Іван Барабаш був призначений наказним гетьманом козаків-реєстровців у майбутній війні з турками, отримав від короля 2 важливі привілеї, за одним з яких дозволялось озброєння козаків, за іншим дозволялось збільшення компуту реєстровців з 6 до 12-ти тисяч, дозвіл робити набіги на турецьке узбережжя Чорного моря. Викрадені Б.Хмельницьким в грудні 1647 року, за версією польських дослідників, привілеї мали послужити для підбурювання козаків, приготування повстання[17] в 1648 році.[18]

Хмельниччина[ред.ред. код]

Докладніше: Хмельниччина
З'єднання козаків Хмельницького з татарами Тугай-бея.
В'їзд Хмельницького до Києва
Б.Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом.

Початок[ред.ред. код]

Можна вважати, що десь у другій половині 1640-их років нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Влaдислава IV, дивилися на Хмельницького скоса («кривим оком»). Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські: коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Александр. За допомогою свого чигиринського підстарости Д.Чаплінського, який мав особисті рахунки з Б. Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд»[19] на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646 року), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 року померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року А. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського — кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

 — розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська[20];
 — налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;
 — заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт з А. Конєцпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти РП. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Річчю Посполитою були значно глибші, що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме тому його перемоги 1648 роки у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 році й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси»[21] із вищим право­славним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм[22] свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Коаліції[ред.ред. код]

Переговори Хмельницького з польським послом Смяровським.
Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами). Малюнок 18 століття

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

  • Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 16471648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.
  • Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.

Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.

Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

  • Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції. Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Смерть[ред.ред. код]

Місце захоронення Хмельницького в Іллінській церкві

Богдан Хмельницький в останні роки свого життя часто хворів. За даними Мирона Кордуби, після звістки про бунт відділу козаків, висланого для рятунку Ракоці від нападу татарів, призвела до апоплексії у вже хворого гетьмана, через що втратив дар мови. Упокоївся вранці 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня[23][24] був похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. 1664 року Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит Йосип Тукальський-Нелюбович та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 року.

Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією, руський воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Родина[ред.ред. код]

Прапор Богдана Хмельницького. Абревіатура: Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, его королівської милості.
Докладніше: Хмельницькі

Дружини[ред.ред. код]

Богдан Хмельницький був одружений тричі:

  • перша дружина його Ганна Сомківна — донька багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб біля 1625–1627 років. Померла передчасно;
  • другий шлюб на початку 1649 року зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, найбільшим коханням гетьмана, яка була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді;
  • влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.

Діти[ред.ред. код]

Зв'язки Гетьманів Руїни з ім'ям Хмельницького

Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними семеро дітей):

  • донька Хмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьмана Павла Тетері. Померла у 1668 році;
  • друга донька — Степанія була дружиною Івана Нечая. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 року. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір;
  • імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею в 1655 році, друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у XVIII–XIX століттях, були іншого походження.

Оцінки[ред.ред. код]

Булава Богдана Хмельницького

Сучасники[ред.ред. код]

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія Україною у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, відносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

Тарас Шевченко[ред.ред. код]

Т. Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького (1836–1837)

Великий український поет неодноразово звертався до образу Б.Хмельницького як у поетичній, так і у художній творчості. Вперше — у 1837 році, в офорті «Смерть Богдана Хмельницького». Свої враження про події минулого Шевченко передав також у роботах «Дари в Чигрині 1649 року», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», в останніх — переважає елегічний настрій.

У поетичній творчості образ Хмельницького проходить у багатьох творах, зокрема у віршах («Розрита могила», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові», «За байраком байрак», «Осії. Глава XIV», «Якби-то ти, Богдане п'яний…» та ін.), драмах («Назар Стодоля», «Никита Гайдай»), російськомовній прозі («Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали»). Оцінка Хмельницького виглядає доволі неоднозначною. У ряді творів поет називає Хмельницького «славним», «благородним», «праведним гетьманом», «козацьким розумним батьком». В той же час Шевченко негативно оцінює наслідки єднання з Московією:

Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка…[25]

Найвідвертішого осуду Хмельницький отримує у вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний», що був тривалий час забороненим до друку:

Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.[26]

Історики[ред.ред. код]

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині.
Михайло Грушевський, 1913;
Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.
Іван Крип'якевич, 1954;
Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища.
Дмитро Дорошенко, 1921.

В мистецтві[ред.ред. код]

Музика[ред.ред. код]

Серед українських композиторів спеціальну увагу образу Хмельницького приділив Костянтин Данькевич. Він є автором симфонічної поеми «Богдан Хмельницький» (1940), опери «Богдан Хмельницький» (1951, лібрето О. Корнійчука). Музика багато в чому наслідує традицію «Івана Сусаніна» Глінки, заключний хор «Пришел желанный, счастливый день» побудований на інтонаціях російської народної пісні «Слава»[27]. Ця опера швидко потрапила в репертуари радянських оперних театрів, а композиторові принесла Шевченківську премією.

Образ Хмельницького знайшов втілення в українській музиці і через творчість Т. Шевченка. Вірш «за байраком байрак» став народною піснею[28]. Інтонації цієї пісні використав Б. Лятошинський однойменному хорі (1960)[29], звучання хору набуває напруженого трагізму. В українській рок-музиці знайшли своє прочитання вірші «Стоїть в селі Суботові…» у пісні «Суботів» та «Розрита могила» у однойменній пісні гурту «Кому Вниз» (1990).

Йому присвячено однойменний марш записаний Людомиром Петкевичем.

Кінематограф[ред.ред. код]

Його образ створено М. Мордвиновим у фільмі І. Савченка «Богдан Хмельницький» (1941), В. Добровольським у фільмі В. Петрова «300 років тому…» (1956), Б. Ступкою у польській кінокартині Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999), а також в документальній стрічці «Богдан Хмельницький» (1990). Окрім того, у 1996 році на студії «Укркінохроніка» було створено фільм «Богдан Хмельницький» (композитор — І. А. Поляруш).

У 2008 році на широкий екран вийшов український фільм «Богдан-Зиновій Хмельницький» (режисер — Микола Мащенко)

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в 1943-му місто Переяслав — на Переяслав-Хмельницький.

У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Нікополі, Скалаті та у селі Суботові.

У Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів».

Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців з 19 липня 1995 року та номіналом 1000000 карбованців з 21 червня 1996 року.

За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

Попередник
Максим Гулак
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1648-1657
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Юрій Хмельницький

Примітки[ред.ред. код]

  1. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0).
  2. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький… ст.113
  3. Смолій В. А., Степанков В. С. Україна крізь віки: В 15 т. / НАН України; Інститут археології / В. А. Смолій (ред.) — К., Альтернативи, 1998. — Т. 7 : Українська національна революція XVII ст. (1648–1676). — 351 с. ISBN 966-7217-18-3
  4. Вирахувано за відомостями венеціанського посла Ніколо Саґредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки. Janusz Kaczmarczyk . Bohdan Chmielnicki. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Wydawnictwo «Zakład Narodowy imienia Ossolińskich», 2007. ISBN 978-83-04-04921-5 str. 12
  5. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко, 2002, Вид. «Академія», Оригінал-МакеТ, 2002, ISBN 966-580-122-8
  6. Качмарчик Я. «Гетьман Богдан Хмельницький»… С. 11-12
  7. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.54
  8. а б Robert Magocsi, A History of Ukraine, University of Toronto Press, 1996 (ISBN 0-8020-7820-6, 9780802078209), с. 196
  9. На думку Верби, її ім'я було Агафія. До такої думки дійшов І. Верба на основі аналізу «Помяника» Михайлівського Золотоверхого монастиря від 1667 р. про рід Б. Хмельницького, складеного особою, добре обізнаною з життям його сім'ї.
    Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), с. 55. Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишка-Ставецьким (цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її й під час Хмельниччини служив у війську Речі Посполитої у Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), с. 59. У історичних дослідженях попередніх років та документах інформація про неї відсутня, вірогідність данного твердження є сумнівна.
  10. В 1648 році його ймовірний вчитель — ксьондз Анджей Мокрський — входив до делегації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання — A.S. Radzwill. том III, s. 271–272
  11. а б Miron Korduba. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657)… S. 329
  12. Габданк із доданим лицарським хрестом
  13. Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki… str. 20
  14. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький.— Альтернативи, 2003.— (ISBN 966-7217-76-0), С. 59
  15. В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. «Історія України. Неупереджений погляд». Видавнічий дім Школа. 2007. стор. 128–129. ISBN 966-8182-62-6
  16. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький… С. 20
  17. за версією поляків — бунту
  18. Eugenjusz Latacz. Barabasz Jan, zwany także Barabaszenko (zm. 1648) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— S. 268–269.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— ISBN 8304034840 (пол.) S. 268
  19. тобто напад
  20. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця 18 ст. Яковенко Н.
  21. Воссоединение Украиньї с Россией. — Т. 2. — М, 1954. — С. 118–120; Крип 'якевич І. П. Назв, праця. — С. 226; Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 3. — К., 1994. — С. 98.
  22. Можливо Паїсій коронував Хмельницького на Руське князівство (Воссоединение Украиньї с Россией. — Т. 2. — М, 1954. — С. 118–120; Крип 'якевич І. П. Назв, праця. — С. 226; Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 3. — К., 1994. — С. 98.)
  23. або 2 вересня
  24. Miron Korduba. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657)… S. 333
  25. «Стоїть в селі Суботові»
  26. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847–1861. — С. 308; 718–719.
  27. Опера «Богдан Хмельницький» на сайті 100 опер
  28. [1][2]
  29. С. В. Горбач трагізм образа козака в оригінальних хорових творах Б. Лятошинського

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.;
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1455;
  • Брехуненко В. Богдан Хмельницький / Віктор Брехуненко. — Київ, 2007. — 72 с.
  • Б. Хмельницький — славний син і видатний гетьман України / Гайбондюк В. Д. — Рівне, 1995. — 132 с.
  • Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.566—567;
  • Володарі гетьманської булави. — К., 1994.
  • Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. — К.: Обереги, 1999. — 216 с.
  • Грабянка Г. І. Действия презельной и от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого , Гетмана Запорожского, с поляками… К., 1853. — 374 с.
  • Документы об Освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг. — К., 1965. — 827 с.
  • Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). — К., 1961. — 740 с.
  • Дитячі роки Богдана описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.
  • Історія України в особах: IX–XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
  • Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. — Перемишль-Львів, 1996. — 326 с.
  • Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т. 1—3. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007–2009.
  • Кордуба М. Богдан Хмельницький у Белщині і Холмщині. — Краків, 1941.
  • Костомаров М. І. Богдан Хмельницький : Історична монографія / М. І. Костомаров. — Дніпропетровськ : Січ, 2004. — 843 с.
  • Костомаров М. І. Богдан Хмельницький : Історичний нарис / М. І. Костомаров. — Київ : Веселка, 1992. — 91 с.
  • Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — 407 с.
  • Лавріненко Н. П. Де шукати прах Богдана Хмельницького // День — 27 квітня 2006 р.
  • Мельник Л. Г. Гетьман Богдан Хмельницький та його державницька діяльність в історіографії (до 400-річчя від дня народження) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 1997. — С. 3-11. — (Історія ; Вип. 36).
  • Мельник Л. Г. Гетьман Богдан Хмельницький у вітчизняній історіографії : Навч. посібник / Л. Г. Мельник; КУ ім. Т.Шевченка. — Київ : РВЦ Київський університет, 1997. — 72 с.
  • Огієнко І. Богдан Хмельницький / І. Огієнко; Упор. автор передмови і коментарів: М. Тимошик. — Київ : Наша культура і наука, 2004. — 448 с.
  • Осипов К. Богдан Хмельницкий. — 2-е изд., перераб. — М.: Мол. гвардия, 1948. — 480 с. (ЖЗЛ)
  • Сергійчук В. І. Богдан Хмельницький та його старшина.- К., 1996.- 56 с.
  • Смолій В. А. Богдан Хмельницький : Соціально- політичний портрет / В. А. Смолій, В. С. Степанков. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Київ : Либідь, 1993. — 487 с.
  • Смолій В. А. Богдан Хмельницький : Хроніка життя та діяльності / В. А. Смолій, В. С. Степанков; АНУ; Інститут історії України. — Київ : Наукова думка, 1994. — 260 с.
  • Смолій В. А. Богдан Хмельницький / Смолій Валерій, Степанков Валерій. — Київ : Альтернативи, 2003. — 400 с. — (Особистість і доба). ISBN 966-7217-76-0
  • Степанков В. С. Аграрна політика Богдана Хмельницького (1648–1657) // Феодалізм на Україні. — К., 1990. — С. 52-65.
  • Сто найвідоміших українців. М.; К., 2002. — С. 106–121.
  • Стороженко І. С. Реформування Запорозької Січі Хмельницьким // Київська старовина. — 1999. — № 2. — С.10-28.
  • Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. — Кн. 1: Воєнні дії 1648–1652 рр. — Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. — 320 с.
  • Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького.- Мюнхен, 1954; К., 1994.
  • Токаржевський-Карашевич І. Хмельниччина з погляду права//Визвольний шлях. — Лондон, 1957, 1958. — Т. ІХ-Х.
  • 350-річчя Української держави Богдана Хмельницького. Матеріали міжнародної наукової конференції 15-16 грудня 1998 р.-К., 1998.- 212 с.
  • Універсали Богдана Хмельницького 1648–1657. — К.: Альтернативи, 1998. — 383 с.
  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.- К.,2010.- С.903.
  • Федорук Я. О. Зовнішньополітична діяльність Б.Хмельницького і формування його політичної програми (1648 — серпень 1649 рр.). — Львів, 1993. — 68 с.
  • Харишин М. В. Богдан Хмельницький та Українська православна Церква (1648–1657 рр.) // УІЖ. — 1995. — № 4. — С. 92-100; № 5. — С. 57-66.
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр. — К. — Нью-Йорк, 2003. — 518 с. / НТШ в США; Інститут історії України НАН України, Науково-дослідний інститут козацтва.
  • Чухліб Т. Секрети українського полівасалітету. Хмельницький — Дорошенко — Мазепа / Тарас Чухліб ; НАНУ ; Інститут історії України ; Науково-дослід. інститут козацтва. — Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 327 с.
  • Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С.443—444.
  • (пол.) Janusz Kaczmarczyk. Bohdan Chmielnicki.— Wrocław - Warszawa - Kraków, Zakład Narodowy imieniа Ossolińskich Wydawnictwo, 2007. ISBN 978-83-04-04921-5
  • (пол.) Miron Korduba. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— S. 329-334
  • (рос.) Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.824—825;
  • (рос.) Иллюстрированный знциклопедический словарь. М., 2000. — С. 1328.

Посилання[ред.ред. код]