Богдан Хмельницький

Зиновій-Богдан Хмельницький
Народився	27 грудня 1595 (6 січня 1596)(1596-01-06) Суботів, Україна
Помер	27 липня (6 серпня) 1657(1657-08-06) (61 рік) Чигирин, Україна
Прізвисько	Хмель
Інші імена	Зиновій
Рід	Хмельницькі
Батько	Михайло Хмельницький
Матір	Анастасія Федорівна
Дружина	Ганна Сомківна (перша) Мотрона Чаплинська (друга) Ганна Золотаренко (третя)
Діти	Тиміш Хмельницький Юрій Хмельницький Олена Хмельницька Катерина Хмельницька імена ще двох доньок невідомі
Гетьман Війська Запорозького
1648–1657
Попередник	Максим Гулак
Наступник	Юрій Хмельницький

Богда́н (Зиновій) Михайлович Хмельни́цький (* 27 грудня 1595 (6 січня 1596)(15960106) — † 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою ,Османською Портою.

Біографія

Походження і освіта

Будівля львівського єзуїтського колегіуму

Портрет Хмельницького з Києво-Печерської лаври

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Місцем народження вважається Суботів, як рік народження вказують або 1595^:70(вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки.) або 1596^:153 рік.

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького (Габданк із доданим лицарським хрестом). За гербовниками Каспера Несецького (1715–1724, Львів) та Бобровича (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив його сина Юрія під час нобілітації. Тож найпоширенішою є версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських, нащадків чернігівських князів.

Брат Зиновія Хмельницького був козацьким полковником в Сосниці (відомо з листів 1648 р.).

Батько Богдана, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року він брав участь у поході Станіслава Жолкевського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою.

Матір Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією. Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишка-Ставецьким (цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її й під час Хмельниччини служив у війську Речі Посполитої у Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей.

Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Припущення Івана Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації (Крип'якевич узагалі був схильний до подачі недостатньо перевіреної інформації. Зокрема саме він у своїх творах розповсюджував містифікацію «узяття козаками Дюнкерку»). А поки що можемо лише більш-менш упевнено стверджувати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школи^{[Джерело?]}. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів^{[Джерело?]}. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника^{[Джерело?]}. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов^{[Джерело?]}. У 1648 році Мокрський входив до делегації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.^{[джерело не вказано 676 днів]}

Служба королю

Цецорська битва. Загибель Жолкевського.

Повернувшись на батьківщину, Хмельницький бере участь у польсько-турецькій війні 1620–1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, гине його батько (за іншою версією батько гине у турецькому полоні), а сам він потрапляє в полон. Два роки важкого рабства (за однією версією — на турецькій галері, за іншою — у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився в Туреччині і незабаром помер. Повернувшись до Суботова, він був зарахований в реєстрове козацтво.

1633 року Зеновій Богдан Хмельницький був на службі в коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського і мав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький сказав Конєцпольському, що замок, збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий. Ці слова дуже не сподобались гетьману. Від слуг Конєцпольського, Хмельницький отримав звістку, що йому краще виїхати звідси. Звідти від подався на Україну. За вдалі походи Зеновія Хмельницького на чолі десятитисячного козацького війська в 1621 р. на Чорному морі, після поразок польських військ під Цецорою, король Сигізмунд III Ваза надав йому слободу Суботів, після його смерті в 1632, син його Владислав IV Ваза підтвердив привілей Хмельницького на Суботів та дав його йому в довічне користування. Під час конфлікту з чигиринським підстаростою — Данилом Чаплинським, цей привілей хитрощами був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до гетьмана Миколи Потоцького та до короля Яна II Казимира в 1648. Не змігши нічого довести, так як король Сигізмунд III і його син Владислав IV на той час вже не жили, Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

З кінця 1620-х років починає активно брати участь у морських походах запорожців на турецькі міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя). Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся в Чигирин, одружився з Ганною Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Польщі між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть у Чигиринському полку і брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків.

Біля 1625–1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі).

Хмельниччина

З'єднання козаків Хмельницького з татарами Тугай-бея.

В'їзд Хмельницького до Києва

Переговори Богдана Хмельницького з польським послом Яковом Смяровським під Замостям (1649 р.), малюнок 17 ст.

Початок

Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

 — розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;

 — налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

 — заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме тому перемоги Богдана Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим право­славним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Коаліції

Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами). Малюнок 18 століття

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.

Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.

Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.

Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 року між Москвою і Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Смерть

Місце захоронення Хмельницького в Іллінській церкві

Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. 1664 Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці. Також під його супроводом київ. митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667.

Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Родина

Прапор Богдана Хмельницького. Абревіатура: Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, его королівської милості.

Дружини

Богдан Хмельницький був одружений тричі:

• перша дружина його Ганна Сомківна — донька багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб біля 1625–1627 років. Померла передчасно;
• другий шлюб на початку 1649 року зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, найбільшим коханням гетьмана, яка була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді;
• влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.

Діти

Зв'язки Гетьманів Руїни з ім'ям Хмельницького

Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними семеро дітей):

• старший син Тимофій (Тиміш), народився 1632 року, був одружений в 1652 році з донькою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою (Роксандою). Його Хмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653 року, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави, яку він боронив зі своїм козацьким військом, захищаючи тестя — Василя Лупула. Він залишив двоє дітей-близнят, доля яких невідома;

• молодший син Хмельницького — Юрій (Юрась) народився 1641 року, навчався в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 року, ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником, при реґенті Івані Виговському, який 27 серпня 1657 року перебрав булаву. Згодом Юрась ще двічі був гетьманом (раз від поляків на Лівобережній Україні, а вдруге після 9 років турецької в'язниці Семи Веж, був в інтересах султана проголошений гетьманом 1678 на Україні. Загинув 1679 в битві під Кизикерменом.

• донька Хмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьмана Павла Тетері. Померла у 1668 році;
• друга донька — Степанія була дружиною Івана Нечая. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 року. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір;
• імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею в 1655 році, а друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у XVIII–XIX століттях, були іншого походження.

Оцінки

Булава Богдана Хмельницького

Сучасники

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія Україною у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, відносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

Тарас Шевченко

Т. Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького (1836-37)

Т. Шевченко. Богданові руїни у Суботові

Великий український поет звертався до образу Б.Хмельницького неодноразово як у поетичній, так і у художній творчості. Вперше — у 1837 році, в офорті «Смерть Богдана Хмельницького». Свої враження про події минулого Шевченко передав також у роботах «Дари в Чигрині 1649 року», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», в останніх — переважає елегічний настрій.

У поетичний творчості образ Хмельницького проходить у багатьох творах, зокрема у віршах («Розрита могила», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові», «За байраком байрак», «Осії. Глава XIV», «Якби-то ти, Богдане п'яний…» та ін.), драмах («Назар Стодоля», «Никита Гайдай»), російськомовній прозі («Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали»). Оцінка Хмельницького виглядає доволі неоднозначною. У ряді творів поет називає Хмельницького «славним», «благородним», «праведним гетьманом», «козацьким розумним батьком». В той же час Шевченко негативно оцінює наслідки єднання з Московією:

Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка…

Найвідвертішого осуду Хмельницький отримує у вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний», що був тривалий час забороненим до друку:

Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.

Історики

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині.

Михайло Грушевський, 1913;

Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.

Іван Крип'якевич, 1954;

Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища.

Дмитро Дорошенко, 1921.

В мистецтві

• Богдан Хмельницький — драма Олександра Корнійчука 1938 року.
• Богдан Хмельницький — радянський чорно-білий фільм 1941 року.
• Богдан Хмельницький — радянська опера Костянтина Данькевича 1951 року.
• Богдан Зиновій Хмельницький — український фільм 2007 року.
• Вогнем і мечем — роман Генрика Сенкевича та знятий на його основі фільм Єжи Гофмана.
• Я, Богдан — роман Павла Загребельного.
• Богдан Хмельницький — есе французького письменника Проспера Меріме.
• Богдан Хмельницький — роман-трилогія Михайла Старицького.
• Богдан Хмельницький — роман-епопея Івана Ле.
• «Богдан Хмельницький» — книга російською мовою, видана в Санкт-Петербурзі в 1905 році письмненниці О. І. Рогової (1851 — рік смерті невідомий).

Музика

Серед українських композиторів спеціальну увагу образу Хмельницького приділив Костянтин Данькевич. Він є автором симфонічної поеми «Богдан Хмельницький» (1940), а також опери «Богдан Хмельницький» (1951, лібрето О. Корнійчука). Провідною ідеєю опери стала популяризація ідеї, котру втілювала радянська пропаганда, «єдності українського і російського народів». Музика багато в чому наслідує традицію «Івана Сусаніна» Глінки, заключний хор «Пришел желанный, счастливый день» побудований на інтонаціях російської народної пісні «Слава». Ця опера швидко потрапила в репертуари радянських оперних театрів, а композиторові принесла Шевченківську премією.

Образ Хмельницького знайшов втілення в українській музиці і через творчість Т. Шевченка. Вірш «за байраком байрак» став народною піснею. Інтонації цієї пісні використав Б. Лятошинський однойменному хорі (1960), звучання хору набуває напруженого трагізму. В українській рок-музиці знайшли своє прочитання вірші «Стоїть в селі Суботові…» у пісні «Суботів» та «Розрита могила» у однойменній пісні гурту «Кому Вниз» (1990).

Кінематограф

Його образ створено М. Мордвиновим у фільмі І. Савченка «Богдан Хмельницький» (1941), В. Добровольським у фільмі В. Петрова «300 років тому…» (1956), Б. Ступкою у польській кінокартині Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999), а також в документальній стрічці «Богдан Хмельницький» (1990). Окрім того, у 1996 році на студії «Укркінохроніка» було створено фільм «Богдан Хмельницький» (композитор — І. А. Поляруш).

У 2008 році на широкий екран вийшов український фільм «Богдан-Зиновій Хмельницький» (режисер — Микола Мащенко)

Вшанування пам'яті

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

В 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в 1943-му місто Переяслав — на Переяслав-Хмельницький.

У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Нікополі, Скалаті та у селі Суботові.

У Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів».

Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців з 19 липня 1995 року та номіналом 1000000 карбованців з 21 червня 1996 року.

За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

Попередник Максим Гулак

Гетьман України 1648-1657

Наступник Юрій Хмельницький

Джерела та література

• Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.903.
• Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т.1—3. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007–2009.
• Крип'якевич І. Богдан Хмельницький;
• Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0)
• Janusz Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław-Warszawa-Kraków, Zakład Narodowy imienie Ossolińskich Wydawnictwo, 2007 (ISBN 978-83-04-04921-5).
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.;
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.824—825;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.1455;
• Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С.443—444;
• Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.566—567;
• Иллюстрированный знциклопедический словарь. М., 2000. — С.1328;
• Сто найвідоміших українців. М.; К., 2002. — С. 106–121.
• Лавріненко Н. П. Де шукати прах Богдана Хмельницького // День — 27 квітня 2006 р.
• Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
• Дитячі роки Богдана описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.

Посилання

• Хто є хто в Україні
• Довідник з історії України
• Сергій Сєряков. «Великі українці» і орден Єзуїтів // Український тиждень, 02.02.2010
• В. В. Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: НАН України. 2008. 452 с.