Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богоявленський собор
Bohoyavlensky cathedral.jpg
Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)
Розташування Україна Україна, Київ Київ
Архітектор Осип Старцев
Замовник Іван Мазепа
Початок будівництва 1690
Кінець будівництва 1693
Зруйновано 1935
Відбудовано не відбудовувався
Стиль бароко

Богоявленський собор — головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, збудований на місці ранішньої дерев'яної церкви. Храм створено за меценатською допомогою гетьмана Івана Мазепи протягом 16901693 років. Знищений більшовиками у 1935 році.

Історія собору[ред.ред. код]

Дерев'яний собор 1620–1651 рр.[ред.ред. код]

Братський монастир було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни. Соборну Богоявленську церкву закладено в 1620 р. гетьманом Петром Сагайдачним у центрі площі. Вона була збудована в найкращих традиціях українського народного зодчества, про що свідчить зображення її на малюнку-панорамі Києва 1651 р.[1] Сирійський мандрівник Павло Алеппський у середині XVII ст. записав у своїх нотатках, що на території Братського монастиря розміщувалися дві тоді ще дерев'яні церкви — Благовіщенська надбрамна та Богоявленська церкви. «В п'ятницю ми слухали літургію у великому монастирі, що називається на їх мові Сагайдачного…Він на честь Богоявлення і має ігумена й монахів. Кругом великої церкви йде аркада опасання, у ній троє дверей, вона з трьома куполами. Вона грандіозна, велика й має амвон зі сходами. У хоросі є також дерев'яний круглий поміст; місця для стояння (форми) йдуть рядами праворуч і ліворуч і звернені на схід перед ними праворуч від хороса красиве архієрейське місце, задня сторона якого решітчаста. Кругом церкви споруди величаві й дуже великі».[2]

Будування мурованого собору за часів Івана Мазепи[ред.ред. код]

Панегірик І. Мазепі художника І. Мігури, 1706 р. (Богоявленський собор зображено другим зліва у верхньому рядку)

Свого розквіту Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянський колегіум досягають в роки меценатської діяльності Івана Мазепи. 21 травня 1693 р. гетьман подав листа московським царевичам Івану й Петру І. В ньому висловлювалося прохання відрядити до Києва відомого московського зодчего Йосипа Старцева (у Києві також спорудив Микільський собор і створив абрис (кресленик) для зведення мурованого академічного корпусу колегіуму). На панегірику 1706 р.художника І. Мігури на честь Івана Мазепи у верхньому рядку зображено шість соборів, будівництво яких фундував гетьман. Другим зліва зображено Богоявленський собор Братського монастиря.

Авторство[ред.ред. код]

Попри те, що лист Мазепи свідчить на користь того, що автором Богоявленського собору є Старцев, окремі мистецтвознавці доводять авторство Івана Зарудного - вихованця Києво-Могялснької колегії, українця за походженням, що прославився своїми роботами в Москві та Санкт-Петербурзі. За цією версією Й. Старцев брав участь у створенні собору тільки в якості рядового виконавця будівельних робіт. Доказом цього є й стилістична відмінність московських споруд Старцева і Микільського та Богоявленського соборів Києва. [3] Проте в такому разі сумнівним видається участь прославленого російського майстра в якості пересічного виконроба й великий гонорар, який йому сплачував особисто І. Мазепа.[4]

Будівництво Богоявленського собору було завершено 1693 року. Спорудження велетенського п’ятикупольного Богоявленського собору започаткувало інтенсивне формування архітектурного ансамблю монастиря.

XVIII-XIX ст.[ред.ред. код]

Український мистецтвознавець Костянтин Шероцький писав про собор: «…в архітектурних лініях його закарбовано його справжній характер бароко;відчувається дихання могутнього та багатого віку, непоборної енергії, яка викликала розквіт не лише київської архітектури, але й живопису і усіх інших галузей мистецтва». Також він зауважував, що відмінними були чин сповіді, хрещення шляхом обливання та інші відмінності богослужіння в храмі.

1756 року за проектом архітектора Степана Ковніра поруч із собором було споруджено дзвіницю, яка після пожежі 1811 року була перебудована. Сам храм під час пожежі частково постраждав — згорів іконостас, довелося перероблювати перекриття башт. Тож 1825 року за проектом архітектора Андрія Меленського було створено іконостас.

Опис собору[ред.ред. код]

Богоявленський собор був однією з найбільших споруд тогочасного Києва. Він у плані мав видовжену майже невиявлену хрестоподібну форму, поділявся на три апсиди. Розпланувальна організація собору нагадувала давньоруський тринефний хрестово-купольний храм із шістьма опорними стовпами. На чотири перші від трьох абсид на сході спирався центральний купол. На західному фасаді чітко виділялися два башштоподібних виступи. Центральний купол не набагато різнився від чотирьох інших. Могутній компактний об'єм пожвавлювався наріжними пілястрами, що в нижній частині спиралися на п'єдестали і по горизонталі мали кілька поясків. Увінчував стіни антаблемент із розвиненим у висоту карнизом. На фризі було закомпоновано зображення янголят. Фризи західного фасаду й куполів мали прикрасу у вигляді полив'яних керамічних розеток.

Невеликі вузькі вікна, оздоблені розірваними фронтончиками, були високо підняті над землею. Із суворою монументальністю основного об'єму різко контрастувало оздоблення фронтонів, що розміщувались над карнизом на північному, південному й західному фасаді. У розкішних барокових картушах фронтону красувався барвистий живопис. До 1709 р. в композицію фронтону входив герб Мазепи, та після Полтавської баталії герб поспіхом збили.

Вхід до собору

Основним художнім акцентом головного — західного — фасаду в композиції собору став тамбур, що знаходився між двома баштоподібними виступами. Він значною мірою обрисами повторював верхній фронтон. У його першому ярусі розміщувалися три входи, у другому ярусі розташовувалися великі ікони в обрамленні виноградної лози й розкішних гірлянд. Третій ярус був лише в середній частині. На складних перепадах красувалось п'ять позолочений рапід.

Інтер'єри собору розписано було українським художником І. Квятковським та італійським майстром Дж. Б. Скотті. У храмі знаходилася чудотворна ікона Божої Матері XVII століття (образ походить із Вишгородського храму, де врятував місто від руйнацій від війська Януша Радзивілла. До Києва потрапила по Дніпру). Над царськими вратами іконостаса висів кипарисовий хрест, яким константинопольський патріарх Феофан затвердив ставропігію Київського братства. У ризниці храму зберігався восьмикінцевий срібний хрест Петра Сагайдачного Біля південної стіни собору в інтер'єрі гетьмана біло поховано. Ще однією реліквією був напрестольний срібний хрест із розп'яттям, подарований Петром Могилою.

Іконостас[ред.ред. код]

Проект іконостасу А. Меленського, 1825 р., туш, акварель

Під час відновлення храму після пожежі 1881 р. замість високого чотириярусного різьбленого іконостаса зробили новий одноярусний. У плані іконостас має ламану форму; для оздоблення використано різномасштабні коринфьский та іонічний ордери; з пап'є-маше виконано білі драпіровки. На білому тлі чітко окреслювалося золото баз і капітелей колон, вирізнялися барокові обрамлення ікон, волюти карнизів та інші накладні прикраси, що було нетипово для Меленського, прихильника класицизму.

Закриття та знищення після Жовтневого перевороту 1917 р.[ред.ред. код]

Загальний вигляд Подолу і Братського монастиря

Духовне життя монастиря та собору припинилося у 1920-і роки. Територію монастиря передали під поліклініку та частково — Академії наук.

Згідно з постановою Уряду Української РСР від 1926 р. монастирський комплекс було оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення.

21 січня 1934 р. ВУЦВК УРСР прийняв постанову про перенесення столиці України з Харкова до Києва. Генеральний план забудови Києва виконав інженер П. Хаустов. Новий генплан столиці УРСР оцінив харківський професор О. Молокін: «Забудова Києва за наперед розробленим планом генеральної реконструкції дає змогу обернути колишнє місто церков і монастирів на архітектурно викінчений, дійсно соціалістичний центр Радянської України».

У лютому 1935 р. Київська обласна інспекція охорони пам’яток провела фотофіксацію споруд, а в кінці того ж року Богоявленський собор і дзвіницю розібрали без усяких мотивацій. На місці підмурків собору влаштували плац для муштри курсантів Київського військово-морського політичного училища, а поруч звели житловий будинок для командирів і політпрацівників.

Плани з відтворення храму[ред.ред. код]

В 1990-тих - 2000-тих - 2010-тих роках постало питання про можливу відбудову святині. Собор був доданий у "Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури України". Відбудова собору є необхідною умовою відродження Подолу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • К. Шероцкий. Киев. Путеводитель.— Киев: типография С. Кульженко, 1917.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кілессо Т. С. Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянська академія.— К.: Техніка, 2002 — С. 51)
  2. Путешествие атиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII в., описанное его сыном Павлом Алеппским.— М.: Университет. тип., 1897.— Вып. 2 — С. 18
  3. Логвин Г. Н. Іван Зарудний - видатний український митець//Зб. наук. правць Держ. наук.-дослід. ін-ту теорії та історії архітектури і містобудування.-К.:1998.-Вип.3
  4. Кілессо Т. С. Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянська академія.-К.: Техніка,2002 - с. 63)