Бодянський Осип Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бодянський Осип Максимович
Бодянский.jpg
Дата народження 31 жовтня (12 листопада) 1808(1808-11-12)
Дата смерті 6 (18) вересня 1877(1877-09-18) (68 років)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія

О́сип Макси́мович Бодя́нський (псевд. — О. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І.Мастак та ін.) (31 жовтня (12 листопада) 1808(18081112), за іншими даними — 3(15) листопада 1808, містечко Варва, тепер смт Чернігівської області — 6 (18) вересня 1877, Москва) — український і російський філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1854).

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Після закінчення духовної семінарії (1825–1831, Переяслав) та університету (Москва, 1834) перебував 1837-42 у науковому відрядженні в західних, в основному слов'янських, країнах. 1842 року Бодянський став професором кафедри слов'янської літератури. 1845 обраний секретарем Московського товариства історії та старожитностей російських в якому редагував (1846—48; 1858— 77) періодичні видання «Чтения Московского общества истории и древностей российских». Бодянський належав до ліберального крила слов'янофілів. Був у близьких взаєминах з багатьма видатними діячами науки й культури.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Автор численних наукових праць з історії, літератури, фольклору, мовознавства слов'янських країн. Ввів до наукового обігу пам'ятку Пересопницьке Євангеліє.

Цінні історичні розвідки Бодянського «Про погляди відносно походження Русі» (1835), «Про час виникнення слов'янських письмен» (1845) та ін. Перша літературна-критична праця присвячена творчості Г. Квітки-Основ'яненка (1834). В «Розгляді різних думок про стародавню мову північних і південних русів» (1835) відстоював самобутність української мови. Окремим виданням опублікована магістерська дисертація «Про народну поезію слов'янських племен» (1837). Переклав на російську мову окремі праці П. Й. Шафарика, українського історика Д. І. Зубрицького. Серед поетичних творів відомі «Наські українські казки» (1835) і поезії 1843—44. В «Чтениях» вміщував матеріали з історії України і Росії, народні пісні. За його редакцією видано «Літопис Самовидця». Бодянський був ініціатором видання «Пісні Угорської і Галицької Русі» Я. Головацького, а також «Історія Русів».

У 1847 році Осип Бодянський у «Чтениях в Императорском Обществе» оприлюднив латинський текст конституції Пилипа Орлика. Він спирався на копію, яка зберігалася в паперах генерального хорунжого Миколи Ханенка[1].

У працях «Розгляд різних поглядів про давню мову північних і південних русів» (1835, російською мовою), «Г.[осподину] возводителю к общес­лавянскому коренному звуку» (1843), літературно-критичній розвідці про твори Григорія Квітки-Основ'яненка (1834) Бодянський обґрунтував давність і самобутність української мо­ви, досліджував її історію, фонетику, грамати­ку, стилістику, обстоював фонетичний принципи українського правопису, нормалізацію української літературної мови на осно­ві полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови.

Започаткував порівняльне вивчення української та інших слов'ян, мов. Автор праць з історії слов'янських мов: «Про народну поезію слов'янських пле­мен» (1837), «Про час виникнення слов'янсь­ких письмен» (вид. 1895). Переклав російською мовою ряд праць П. Шафарика та інших слов'янських уче­них. Зібрані Бодянським українські народні пісні опубліковані 1978 у книзі «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських».

Архів Бодянського зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Національної Академії наук України, а також у сховищах Москви та Санкт-Петербурга.

Стосунки з Тарасом Шевченком[ред.ред. код]

З Тарасом Шевченком познайомився у лютому 1844, хоча один про одного вони знали й раніше. Потім вони зустрічалися 1844, 1845, 1858, 1859, листувалися (збереглося два листи Бодянського і шість листів Шевченка). Протягом життя Бодянський пропагував твори Шевченка серед слов'ян, 1844 надіслав до Чехії В. Ганці, П.-Й. Шафарикові і Національному музею «Тризну», «Гамалію» та «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки», до Хорватії «Тризну» і «Гамалію» С. Вразу.

Задумавши серію офортів «Живописна Україна», Тарас Шевченко в пошуках історичних сюжетів мав намір звернутися до П. Буткова. Про це він написав у листі до О. Бодянського 29 червня 1844.

О. Бодянський обговорював з Шевченком заплановане видання «Живописной Украины», зацікавив Шевченка історією чехів та Шафариком, якому український поет присвятив поему «Єретик». Видаючи 1843 перекладену російською мовою працю Шафарика «Слов'янське народописання», до перелічених чеським ученим прізвищ українських письменників Бодянський додав ім'я Шевченка. Бодянський підтримував поета в роки заслання, надсилав йому листи, книжки; Шевченко відіслав Бодянському з Новопетровського укріплення автопортрет (не зберігся), вірш «Як маю я журитися». Плануючи видання всеслов'янського альманаху, Бодянський переписав для нього 15 творів Шевченка. 9 травня 1861 року Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.

Твори[ред.ред. код]

  • Наські українські казки… Львів, 1903 [з передмовою І. Франка].

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]