Болеслав V Сором’язливий
Болеслав V Сором’язливий (пол. Bolesław V Wstydliwy) народився 21 червня 1226 р. у Старому Корчині, помер 7 грудня 1279 р. у Кракові) – з 1243 р. князь краківський, з 1232 р. сандомирський. На ньому вигасла гілка П’ястів Малопольщі. Був сином краківського князя Лешка Білого і княжни Гремислави, доньки князя луцького і великого київського Інгвара Ярославича.
Зміст |
Роки опікунства [ред.]
Батько Болеслава, князь Лешек Білий, загинув у листопаді 1227р. внаслідок нападу на чотирьох найбільших князів Польщі, що зустрілись для обговорення важливих питань. Після цього декілька претендентів розпочало боротьбу за право опікунства на малолітнім Болеславом і князівством. Весною 1228р. провалилась спроба захоплення Кракова його дядьком, князем Конрадом І Мазовецьким. Це дозволило сілезькому князю Владиславу ІІІ Тонконогому взяти в управління Краків, передавши регентші Гремиславі з сином сандомирське князівство. Внаслідок міжусобних воєн Краків зайняв вроцлавський князь Генрих І Бородатий, якого 1229 р. викрав і полонив Конрад І Мазовецький, прогнавши Гремиславу з Сандомира. Через два роки Конрад І звільнив Генриха Бородатого, який, отримавши прощення папи за порушення присяги, до 1232 р. закріпився на княжому престолі у Кракові. Він витіснив у Мазовію військо Конрада І, котрий для повернення Кракова наступного року підступно полонив вже Гремиславу з сином, ув’язнивши їх у замку, потім у кляшторі. Їм вдалось втекти до Генриха І Бородатого, але ціною захисту стало зречення від прав на Краків на його користь. Після смерті Генриха Бородатого (1238) опікуном Болеслава став його син Генрих ІІ Побожний.
Шлюбні обітниці [ред.]
На польсько-угорському з’їзді 1239р. відбулись заручини 13-річного Болеслава з 15-річною Кунегундою, донькою угорського короля Бели IV, яку відіслали до досягнення повноліття до двору Гремислави у Сандомирі. Шлюб відбувся біля 1247р., але фізично не був реалізований. Говорили про виняткову побожність подружжя, обітниці чистоти, складені Кунегундою, які підтримав Болеслав V, не зраджуючи їй з іншими жінками, і про надзвичайну повагу Болеслава до матері Гремислави, яку він поширював на всіх жінок, через що його назвали Сором’язливим. Болеслав V помер, не залишивши спадкоємців. Його дружина Кунегунда (Св. Кінга) була беатифікована 1690р. і канонізована 1999р. бл. Іваном Павлом ІІ.
Боротьба за Краків [ред.]
Перед наступом монголо-татар зимою 1241р. Болеслав з Кунегундою втекли до її сестри Соломеї, дружини герцога Хорватії Коломана (раніше короля Галича). Тим часом 9 квітня у битві при Легниці загинув краківський князь Генрих ІІ Побожний, 11 квітня у битві на ріці Солоній (Шайо) отримав смертельні рани герцог Коломан. Через просування кочівних орд по Угорщині Болеслав з Кунегундою і Соломеєю втекли до Моравії, звідки вони повернулись до Польщі. Погромом Батия скористався Конрад І Мазовецький, зайнявши у липні 1241 р. Краків. Та вже 1243 р. міщани закликали правити 17-річного Бролеслава Сором’язливого, який за угорської підтримки переміг мазовецьке військо. Війни за Краків продовжувались з перемінним успіхом після смерті Конрада І з його сином Казимиром І Куявським, на що Болеслав V брав позички у дружини Кунегунди. Зрештою до кінця життя він брав участь майже у всіх міжусобних війнах польських князів. Підтримував свого тестя, короля Угорщини Белу IV у тривалих війнах з чеськими королями за австрійський спадок австрійського герцога Фрідріха ІІ Бабенберга. Після смерті Бели IV краківський князь Болеслав V замирився 1277 р. з чеським королем Пржемислом Оттокаром ІІ, ставши його союзником.
Відносини з галицько-волинськими князями [ред.]
Активну участь у міжусобиці польських князів брали галицько-волинські князі Данило Галицький і Василько Романович, допомагаючи військом Конраду І мазовецькому. У свою чергу князь Болеслав V і Гремислава підтримували Ростислава Михайловича, одруженого з Анною, донькою угорського короля Бели IV. Вони сприяли 1244 р. походу князя Ростислава на Галичину, через що війська князів Данила Галицького, Василька декілька разів нападали по чотирьох напрямках на Люблінську землю, Підгір’я, доходячи до Вісли і Сяну. Зрештою 17 серпня 1245 р. під Ярославом було розгромлене польсько-угорське військо Ростислава Михайловича, який втік через Польщу до Угорщини. Отримання Данилом Галицьким у хана Батия ярлика на правління, сприяло одруженню князя Лева І з Констанцією, ще однією донькою Бели IV, замиренню з Болеславом V Сором’язливим. Вже 1251 р. війська Болеслава і Данила спільно ходили на ятвягів, влітку 1253 р. у Опавську землю Моравії, підтримуючи війну Бели IV з чеським королем Пржемислом Оттокаром ІІ за спадок австрійських герцогів. Ця війна з перервами тривала до 1270-х років, коли польські загони допомагали угорським королям у боротьбі з чеськими володарями. Князь Болеслав V приймав 1253 р. Данила Галицького у Кракові, намовляючи прийняти папську корону. Бурундай, темник хана Батия, у листопаді 1259 р. змусив князів Данила і Василька розметати укріплення своїх міст і взяти участь у 4-місячному поході на Польщу, де вони знищили Люблін, Сандомир, Краків, змусивши Болеслава V рятуватись втечею з своєї землі. Князі замирились лише 1262 р., а нові взаємні напади на прикордонні землі поновились у 1265-66 роках. Якщо 1265-66 рр. Болеслав Сором’язливий воював з волинськими князями, то 1271р. князі Даниловичі Лев І і Мстислав вже допомагали йому у поході проти вроцлавського князя Генриха IV Пробуса. Після смерті Болеслава V галицький і перемишльський князь Лев І за допомогою татар хана Ногая здійснив похід на Краків, маючи претензії на краківське князівство, як його далекий родич по лінії волинських князів, так і по лінії своєї дружини Констанції.
Війни з ятвягами [ред.]
У 1248/49 роках Болеслав V вперше взяв участь у поході проти ятвягів. Папа Інокентій IV надав йому 1254 р. буллу з дозволом навернення в християнство ятвягів, на основі якої було закладено єпископство. Зрештою після походу 1264 р. князь зрозумів безперспективність походів, що наражали його землі на руйнівні напади у відповідь ятвягів.
Привілеї Кракова [ред.]
Знищеному 1241 р. татарами Кракову Болеслав V Сором'язливий надав 5 червня 1257р. право самоврядування на основі магдебурзького права у присутності матері Гремислави, дружини Кунегунди, що дозволило трьом визначеним війтам, колоністам з Сілезії, Німеччини розпланувати нову прямокутну систему вулиць, фортифікацій. Відомі його надання магдебурзького права ще декільком містам. Також він надав привілей краківській дієцезії, що гарантував її економічну і судову незалежність, 1258р. затвердив привілеї Костелу в Краківській і Сандомирській землях. За його сприянням У Краківській і Сандомирській землях було закладено перші кляштори новостворених Орденів францисканців і кларисок.
Спадкоємці [ред.]
Оскільки у Болеслава V Сором’язливого не було спадкоємців, то він 1265 р. усиновив сєрадського князя Лешка Чорного, який мав успадкувати краківсько-сандомирське князівство. У цьому кроці не було нічого дивного, адже Лешко Чорний був найстарішим онуком Конрада І Мазовецького, єдиного брата його батька Лешка І Білого. Такий крок викликав невдоволення у володіннях Болеслава V, серед решти князів. У Кракові 1273 р. піднявся заколот проти Болеслава V Сором'язливого з метою посадити князем Владислава Опольського. Той вирушив з Сілезії на Краків, але після програної битви відмовився 1274р. від претензій на трон, вдовольнившись невеликою частиною захопленої у поході краківської землі. Болеслав V Сором’язливий помер у Кракові 7 грудня 1279 р. і був похований у костелі францисканців. Його вдова Кінга (Кунегунда) вступила до монастиря кларисок у Старому Сончі, закладеному нею ж після смерті Болеслава V. У цьому монастирі прийняла чернечий постриг її племінниця Святослава, донька галицько-перемишльського князя Лева І.
Цікаві факти [ред.]
Болеслав Сором'язливий є Польським князем, який керував країною найдовше - 36 років і 6 місяців. [1]
Література [ред.]
Andrzej Marzec: Bolesław V Wstydliwy (w:) Piastowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1999
Andrzej Marzec: Henryk I Brodaty (w:) Piastowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wy-dawnictwo Literackie, 1999
Maciej Wilamowski: Konrad I Mazowiecki (w:) Piastowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1999
Літопис Руський. Переклад Л. Махновець
A. Dybkowska, J. Zaryn, M. Zaryn: Poskie dzieje. Warszawa, 1994
