Бондаренкове (селище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Селище Бондаренкове
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Алуштинська міська рада
Рада Маломаяцька сільська рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Бондаренкове 
Основні дані
Населення 16
Поштовий індекс 98542
Телефонний код +380 6560
Географічні координати 44°36′26″ пн. ш. 34°22′28″ сх. д. / 44.60722° пн. ш. 34.37444° сх. д. / 44.60722; 34.37444Координати: 44°36′26″ пн. ш. 34°22′28″ сх. д. / 44.60722° пн. ш. 34.37444° сх. д. / 44.60722; 34.37444
Відстань
Найближча залізнична станція:
Селищна влада
Адреса 98542, Автономна Республіка Крим, Алуштинська міськрада, смт Партеніт, вул. Паркова, 1
Карта
Бондаренкове. Карта розташування: Україна
Бондаренкове
Бондаренкове
Бондаренкове. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Бондаренкове
Бондаренкове
Мапа

Бондаренкове у Вікісховищі

Вежа в центрі села Бондаренкове.
Пам'ятний знак на честь Савелія Захаровича Бондаренка.
Типовий приватний будинок с. Карабах (Бондаренкове).
Пляжі пансіонату "Береговий". 2016 р.

Бондаренкове (до 1944 року — Карабах, крим. Qarabağ) — селище в Україні, підпорядковане Алуштинській міській раді Автономної Республіки Крим.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Бондаренкове примикає з заходу до с. Малий Маяк, на північ від Бондаренкового, по берегу моря, - Чайка і кілометрі на південь - Утьос.

Назване на честь партизана Алуштинського партизанського загону Савелія Захаровича Бондаренка, який загинув у боротьбі з німецькими загарбниками у 1942 році.

Пансіонати Бондаренкового станом на 2016 р. частково стоять пусткою, частково зруйновані. Частково працює тільки пансіонат "Береговий".

Історія[ред. | ред. код]

Вперше Карабах позначений на карті 1842 року - умовним знаком «мале село» - менше 5 дворів.[1] Розташування на той час - на території Алуштинської волості Ялтинського повіту. У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село залишилася у складі Алуштинської волості. Згідно «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року» , складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Карабах - власна дача, з 8 дворами і 14 жителями на березі моря .[2].

Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримревкома від 8 січня 1921 року[3] була скасована волосна система і село підпорядкували Ялтинському району Ялтинського повіту. У 1922 році повіти отримали назву округів, з Ялтинського був виділений Алуштинський район [4], а декретом ВЦВК від 4 вересня 1924 року Алуштинський район був скасований і село знову приєднали до Ялтинського [5]. Згідно "Списку населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року", у хуторі Карабах, Біюк-Ламбатського сільради Ялтинського району, значилося 3 двори, все селянські, населення становило 11 особи, з них 6 кримських татар, 4 російських і 1 німець[6]. На 1928 рік, згідно з Атласу СРСР 1928 року, село входило в Карасубазарського району[7]. Постановою ВЦВК від 30 жовтня 1930 був утворений Алуштинський татарський національний район [8] (по другим данным — в 1937 году[9]) - село включили до його складу.

З 25 червня 1946 року Карабах в складі Кримської області РРФСР [10]. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18 травня 1948 року народження, Карабах перейменували в Бондаренкове [11] - на честь партизана Південного з'єднання, політрука Алуштинського партизанського загону, Сави Бондаренка.

26 квітня 1954 року Кримську область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР [12].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року, у селищі мешкало 16 осіб[13]. Мовний склад населення села був таким[14]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 3 18,75
російська 13 81,25

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 14 лютого 2016.
  2. М. Раевский. Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г. Стр. 78. Санкт-Петербург. Центральный Статистический комитет МВД. Типография Карла Вульфа. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 лютого 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |год= (довідка)
  3. Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
  4. Население и промышленность. И.М.Саркизов-Серазини, 1925. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  5. Декрет ВЦИК от 4 августа 1924 года «Об упразднении некоторых районов Автономной Крымской С. С. Р.»
  6. Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. Симферополь. издательство= Крымское центральное статистическое управление.|год=1927 |страниц = 219|страницы=188, 189. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.
  7. Крым в составе России. Автономная Крымская ССР. В изд.: Атлас СССР. 1928. Архів оригіналу за 31 березня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.
  8. Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР.
  9. Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
  10. Закон РСФСР от 25.06.1946 Об упразднении Чечено-Ингушской АССР и о преобразовании Крымской АССР в Крымскую область
  11. Указ Президиума ВС РСФСР от 18.05.1948 о переименовании населенных пунктов Крымской области
  12. Закон СССР от 26.04.1954 О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
  13. Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 11 лютого 2014.
  14. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 30 травня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.