Бон (релігія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бон (тиб. བོན་, Вайлі:bon, кит. 苯教/本[波]教/钵教, вимова (лхаський діалект): [pʰø̃̀(n)]) — національна релігія тибетців. Фактично була офіційною релігією Тибету в період царів (VI — IX століття)[1], і продовжувала домінувати в регіоні до витіснення буддизмом в XIII столітті. В наш час[Коли?] послідовники бон у невеликій кількості проживають на території колишньої тибетської провінції Кхам, а також у Сіккімі і Бутані.

Зміст

Слово «бон» [ред.]

Тибетський термін «бон» можна перекласти як «ритуал», точніше «ритуальна мовна дія». Під цим словом маються на увазі літургійні піснеспіви, декламація релігійних текстів, «закликання божеств» тощо. В сучасній тибетській мові бон, bon — дієслово, що вживається в якості синоніма bzla — «начитувати», «виспівувати»[2].

Джузепе Туччі вказує на можливий зв'язок слова bon з стародавньою назвою Тибету — bod, bod yul[3].

Щодо назви релігії бон можливе уточнення — бонпо (один з варіантів перекладу — «навернений бон»). Оскільки в тибетській і, почасти, в західній і російській науці (тибетології, релігієзнавстві) існує поділ «духовних традицій» Тибету на архаїчні народні [прото]релігійні уявлення / практики — мі-чой (тиб. mi chos, «релігія людей»), і складні релігійні системи — лха-чой (тиб. lha chos, «релігія богів»), з метою підкреслити, що бон належить до другої групи (що це релігія, в точному значенні терміна), до слова був доданий суфікс «по» (po), що в певній інтерпретації вказує на наявність організації, інституту. Однак, поняття «бонпо» частіше використовується в якості назви служителів культу бон, жерців[2][3][4].

Історія релігії бон [ред.]

Наукове вивчення історії релігії бон пов'язано зі значними труднощами, головним чином через відсутність історичних джерел. Як зазначає тибетолог Д. І. Бураєв, єдиний бонський текст, який в тій чи іншій мірі можна вважати джерелом — це виданий в 1915 році Сарат Чандра Дасом бонський літопис Royal rabs bon gyi a'byung gnas, складений в кінці XIV — на початку XV століття і присвячений викладу генеалогій монарших родів Тибету і Монголії, а також власне історії бон. На початку XX століття невелика частина її була перекладена на німецьку мову Бертольдом Лауфером (нім. Berthold Laufer)[5].

Традиційна історія [ред.]

Відповідно до одного з тибетських переказів, вчення бон 15-16 тисяч років до н. е. було принесено з центральноазіатської країни Олмо Лунґрінґ пробудженим Тонпа Шенрабом. Шакабпа розглядає дещо інші датування: за однією із згаданих у нього версій Шенраб Мівоче (Тонпа Шенраб) був сучасником історичного Будди Шак'ямуні, за іншою — його перевтіленням. За третьою ж Шенраб Мівоче є перевтіленням одного ревного буддійського пандита, який згодом став противником буддійського вчення[6]. Остання версія, ймовірно, пов'язана з поглядом на бон як на опозиційне буддизму вчення.

У Тибеті вчення бон спочатку влаштувалося в державі Шанґ-Шунґ (західний і північний Тибет). Надалі його магічні і шаманські обряди, на думку деяких західних дослідників, вплинули на буддійську школу Ньїнґма. Інша думка полягає в тому, що буддизм вплинув на стародавні шаманські практики бон, в результаті чого виник реформований бон.

Послідовники релігії бон говорять про три «історичні форми» свого вчення:

  • найдавніший (шаманський) бон
  • реформований бон
  • «Вічний бон», або «бон Свастики» (gyung drung bon).

Особливості вчення [ред.]

У традиції бон є багато вчень, що відрізняються одне від одного формою і рівнями доступності: для різних людей одні і ті ж речі були пояснені по-різному, до одних і тих же цілей вони були направлені різними шляхами. Таким чином реалізовувалася нагальна в усі часи ідея «кожному по можливостях».

Див. також [ред.]

Примітки [ред.]

  1. Виключаючи роки правління Тисрондецана і Ралпачана.
  2. а б Норбу Н. Драгоценное Зеркало древней истории Шанг-Шунга и Тибета / пер. с тиб. В. Батарова. — Москва: Шечен, 2008. — С. 31. — ISBN 5-93980-019-X
  3. а б Туччи Дж. Религия бон // Религии Тибета. — Санкт-Петербург: Евразия, 2005. — С. 266—309. — ISBN 5-8071-0168-5
  4. Кычанов Е. И., Мельниченко Б. Н. История Тибета с древнейших времён до наших дней. — Москва: Вост. лит., 2005. — С. 43. — ISBN 5-02-018365-2
  5. Бураев Д. И. Религия бон и проблемы сакрализации власти в Тибетском государстве VII—IX вв. — диссертация. — Улан-Удэ: БГУ, 2001.
  6. Цепон В.Д. Шакабпа: Политическая история Тибета. — Санкт-Петербург: Нартанг, 2003.

Посилання [ред.]