Бон (релігія)

Бон (тиб. བོན་, Вайлі:bon, кит. 苯教/本[波]教/钵教, вимова (лхаський діалект): [pʰø̃̀(n)]) — національна релігія тибетців. Фактично була офіційною релігією Тибету в період царів (VI — IX століття), і продовжувала домінувати в регіоні до витіснення буддизмом в XIII столітті. В наш час^[Коли?] послідовники бон у невеликій кількості проживають на території колишньої тибетської провінції Кхам, а також у Сіккімі і Бутані.

Слово «бон»

Тибетський термін «бон» можна перекласти як «ритуал», точніше «ритуальна мовна дія». Під цим словом маються на увазі літургійні піснеспіви, декламація релігійних текстів, «закликання божеств» тощо. В сучасній тибетській мові бон, bon — дієслово, що вживається в якості синоніма bzla — «начитувати», «виспівувати».

Джузепе Туччі вказує на можливий зв'язок слова bon з стародавньою назвою Тибету — bod, bod yul.

Щодо назви релігії бон можливе уточнення — бонпо (один з варіантів перекладу — «навернений бон»). Оскільки в тибетській і, почасти, в західній і російській науці (тибетології, релігієзнавстві) існує поділ «духовних традицій» Тибету на архаїчні народні [прото]релігійні уявлення / практики — мі-чой (тиб. mi chos, «релігія людей»), і складні релігійні системи — лха-чой (тиб. lha chos, «релігія богів»), з метою підкреслити, що бон належить до другої групи (що це релігія, в точному значенні терміна), до слова був доданий суфікс «по» (po), що в певній інтерпретації вказує на наявність організації, інституту. Однак, поняття «бонпо» частіше використовується в якості назви служителів культу бон, жерців.

Історія релігії бон

Наукове вивчення історії релігії бон пов'язано зі значними труднощами, головним чином через відсутність історичних джерел. Як зазначає тибетолог Д. І. Бураєв, єдиний бонський текст, який в тій чи іншій мірі можна вважати джерелом — це виданий в 1915 році Сарат Чандра Дасом бонський літопис Royal rabs bon gyi a'byung gnas, складений в кінці XIV — на початку XV століття і присвячений викладу генеалогій монарших родів Тибету і Монголії, а також власне історії бон. На початку XX століття невелика частина її була перекладена на німецьку мову Бертольдом Лауфером (нім. Berthold Laufer).

Традиційна історія

Відповідно до одного з тибетських переказів, вчення бон 15-16 тисяч років до н. е. було принесено з центральноазіатської країни Олмо Лунґрінґ пробудженим Тонпа Шенрабом. Шакабпа розглядає дещо інші датування: за однією із згаданих у нього версій Шенраб Мівоче (Тонпа Шенраб) був сучасником історичного Будди Шак'ямуні, за іншою — його перевтіленням. За третьою ж Шенраб Мівоче є перевтіленням одного ревного буддійського пандита, який згодом став противником буддійського вчення. Остання версія, ймовірно, пов'язана з поглядом на бон як на опозиційне буддизму вчення.

У Тибеті вчення бон спочатку влаштувалося в державі Шанґ-Шунґ (західний і північний Тибет). Надалі його магічні і шаманські обряди, на думку деяких західних дослідників, вплинули на буддійську школу Ньїнґма. Інша думка полягає в тому, що буддизм вплинув на стародавні шаманські практики бон, в результаті чого виник реформований бон.

Послідовники релігії бон говорять про три «історичні форми» свого вчення:

• найдавніший (шаманський) бон
• реформований бон
• «Вічний бон», або «бон Свастики» (gyung drung bon).

Особливості вчення

У традиції бон є багато вчень, що відрізняються одне від одного формою і рівнями доступності: для різних людей одні і ті ж речі були пояснені по-різному, до одних і тих же цілей вони були направлені різними шляхами. Таким чином реалізовувалася нагальна в усі часи ідея «кожному по можливостях».

Див. також

• Бон у Бутані

Посилання

• Сайт присвячений дослідженню релігії Бон (рос.)
• Сайт московського центру дослідження релігії Бон (рос.)
• Сайт присвячений Тендзіну Ванг'ялу Рінпоче — сучасному Учителю з традиції Бон (рос.)
• Bon Foundation (англ.)
• Історія Бон (англ.)