Борис Джонсон
| Борис Джонсон | |
|---|---|
 |
|
|
Мер Лондона
|
|
| Нині на посаді | |
| На посаді з | 4 травня 2008 |
| Прем'єр-міністр | Девід Камерон |
| Попередник | Річард Барнз |
|
|
|
| Народився | 19 червня 1964 (48 років) Нью-Йорк,  США |
| Громадянство |  Велика Британія |
| Політична партія | Консервативна партія Великобританії |
| Дружина | Марина Вілер |
| Професія | Журналіст |
| Релігія | Англіканець |
Александр Борис де Пфеффель-Джонсон (англ. Alexander Boris de Pfeffel Johnson); (* 19 червня 1964) — британський політик і журналіст, член Консервативної партії, колишній міністр тіньового кабінету міністрів опозиції, мер Лондона.
Зміст |
Біографія[ред.]
Борис Джонсон народився у Нью-Йорку, де в той час працював його батько, однак незабаром родина повернулася до Лондона де його матір мала закінчувати навчання в Оксфорді. У родині Борис був старшим сином з чотирьох дітей його батька Стенлі Джонсона, колишнього депутата парламенту Європи. Батько також працював в Європейській комісії та Світовому банку.
У дитинстві Борис Джонсон отримав значні пошкодження слуху і йому було зроблено декілька операцій. Навчання отримував спочатку в Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі і в Оксфордському університеті, де вивчав класичну літературу. В університеті його обирали президентом студенстської спілки. Завдяки своєму походженню та впливовим деякі сприймають Бориса Джонсона як представника британської еліти (вищого класу).
Перший шлюб Борис Джонсон взяв у 1987 році з Аллегрою Мостін-Оуен, але подружнє життя не тривало довго і був скасоване у 1993 році. У тому ж році він одружився з Мариною Віллер, юристом і журналістом за фахом. Родини Вілер і Джонсона ще до шлюбу протягом десятиліть підтримували дружні зв'язки, зокрема Марина Вілер раніше навчалася в Європейській школі в Брюсселі разом із своїм майбутнім чоловіком. У шлюбі народилося четверо дітей.
Журналістська діяльність[ред.]
Журналістьську кар'єру Борис Джонсон розпочав з посади кореспондента-стажера у газеті Таймс, але пропрацював там лише один рік. З газети його було звільнено за фальсифікацію цитати його хрещеного батька, Коліна Лукаса, який пізніше став віце-канцлером Оксфордського університету. Певний період Джонсон працював у газеті Wolverhampton Express & Star, потім у 1987 році його взяли до The Daily Telegraph. У Брюселі він працював в якості кореспондента і помічника редактора цієї газети з 1989 по 1999 рр. З 1994 по 1995 рр. Джонсон також працював політичним оглядачем в газеті Spectactor, а з 1999 року по 2005 вже як редактор.
Статті Джонсона часто мали сенсаційний характер, навіть часто викликали суперечливі погляди. Пізніше, його журналістський доробок використовуватимуть його опоненти, його слова часто вириватимуть з контексту, або навіть пародіюватимуть його журналістський сенсаційний стиль.
Джонсон є автором трьох книг: "Колонка Джонсона", "Позичте мені ваші вуха" і "В мене є для вас погляди". Крім публіцистичних робіт, він також опублікував у 2004 році роман: "Сімдесят дві діви". Інша книга: "Нова британська революція" була написана після його обрання мером Лондона. За журналістську працю Джонсона висували на Премію Британської телевізійної академії. В якості продюсера Джонсон сприяв виходу у 2006 році серії документальних фільмів "Мрія про Рим", в якому порівнюється Римська імперія та сучасний Європейського Союз.
Політична діяльність[ред.]
У 1997 році Джонсон взяв активну участь у безпосередньому політичному житті країни — був кандидатом на парламентських виборах у виборчому окрузі Клевід Південь, однак зазнав поразки. Однак вже у 2001 році йому вдалося обратися до Палати громад парламенту від виборчого округу Хенлі-на-Темзі. Перебіг своєї передвиборчої кампанії Джонсон описав у книзі "Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні". У 2004 році його було призначено міністром культури у тіньовому кабінету опозиції. Після інтенсивної партійної кампанії у листопаді 2003 року Джонсона було призначено віце-президентом Консервативної партії Великобританії.
З усіх цих посад в Консервативній партії Джонсона було звільнено в листопаді 2004 року після того, як його звинуватили у брехні стосовно позашлюбних зв'язків з однією із співробітниць у газеті The Spectator's. Хоча сам Джонсон ніколи не визнавав ці звинувачення, його звільнили через те, що переконливі на думку однопартійців докази брехні у пресі шкодили цілій партії. Однак з обранням нового лідера консерваторів Девіда Камерона Джонсона знову призначили міністром освіти тіньового кабінету опозиції.
Незабаром після призначення у тіньовий кабінет Джонсон оголосив про намір боротися за крісло мера Лондона у виборах 2008 року. У своїй кампанії Джонсон сконцентрувався здебільшого на передмістях столиці, де консерватори мали значну підтримку. Його перемогу 1 травня 2008 року над мером із Ліберальної партії Кеном Лівінгстоном оглядачі пояснювали передусім вдалою передвиборчою кампанією і великою явкою виборців у передмістях столиці.
Джерела[ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Boris_Johnson |
