Боровикове

село Боровикове
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район/міськрада	Звенигородський район
Рада	Боровиківська сільська рада
Код КОАТУУ	7121280801
Картка на сайті ВР	картка
Основні дані
Перша згадка	1768 роком
Населення	331
Площа	1,2231 км²
Густота населення	270,62 осіб/км²
Поштовий індекс	20215
Телефонний код	+380 4740
Географічні дані
Географічні координати	049.152 0031.12449°09′08″ пн. ш. 31°07′26″ сх. д.49.152222° пн. ш. 31.123889° сх. д. 49.152222, 31.123889
Середня висота над рівнем моря	218 м
Відстань до обласного центру	74,5 (фізична) км
Відстань до районного центру	20 км
Найближча залізнична станція	Багачеве
Відстань до залізничної станції	40 км
Місцева влада
Адреса ради	с.Боровикове
Сільський голова	Красюк Анатолій Михайлович
Карта
Боровикове

Борови́кове — село в Україні в Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій підпорядковане також селище Юркове. Населення — 331 чоловік.

Розташоване за 20 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка, 40 км від залізничної станції Багачеве та за 190 км від столиці України — міста Києва.

Поверхня сільської території являє собою підвищену слабо-пологу рівнину з незначними коливаннями висот, більші з яких піднімаються до відмітки 220,0 м, а менші опускаються до 170,0 м.

Історія

Згідно з переказами село було засноване братами Андрієм та Семеном Боровиками, переселенцями із Черкаського бору, звідчого поселення й отримало своє первісне наймення - хутір Боровиків, яка вже потім, коли хутір став селом, трансформувалася у сучасну назву - Боровикове.

ХVIII століття

Уперше в друкованих джерелах село згадує Тарас Григорович Шевченко в поемі «Гайдамаки», де описуються події Коліївщини, датовані 1768 роком. В розділі під назвою «Гупалівщина» автор пише:

Догнав своїх. Боровиків

Вже хутір минають.

Корчма тліє з стодолою,

А Лейби немає.

Усміхнувся мій Ярема,

Тяжко усміхнувся.

Отут, отут позавчора

Перед жидом гнувся...

В примітках до поеми автор зазначив: «...між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк , а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей) ».

ХІХ століття

Боровиків хутір на мапі Ф.Ф.Шуберта

В історичній літературі село вперше згадується краєзнавцем Лаврентієм Похилевичем у праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся», виданій у 1864 році.

«...Боровики лежитъ въ 4-ъх верстахъ, на перекрестъѣ дорогъ: изъ Кириловки въ село Козацкое и изъ мѣстечка Ольшаной въ село Тарасовку. Жителей обоего пола 322. Отстоитъ отъ села Кириловки въ 4-ъх верстахъ. ».

Серед перших достовірних власників хутору був Павло Васильович Енгельгардт, який успадкував ці землі від свого батька, Василя Васильовича Енгельгардта.

В 1855 року хутір Павло Васильович Енгельгардт продав Кирилівку, а з нею й Боровиків хутір, відставному царському ротмістру Валеріану Еразмовичу Фліорковському.

Поселення поступово зростало і вже на час проведення селянської реформи 1861 року в ньому мешкало 322 чоловіка.

У серпні 1864 року хутір купує один з найбільших землевласників Російської імперії граф Ілларіон Іванович Воронцов-Дашков. У 1880 році граф продав свою землю з майном Михайлу Івановичу Терещенку, українському підприємцю.

Від 1866 року до 1922 року хутір входив у склад Тарасівської волості Звенигородського повіту.

Наприкінці ХІХ століття на хуторі знаходилося проживало жителів обох статей - 643, з них чоловіків - 322, жінок - 321 переважно православного віросповідання . Головним заняттям жителів було землеробство. За хутором було закріплено 119 десятин землі а господарством завідував управитель А. К. Кулицький.

ХХ століття

На початок ХХ століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік.

Життя села та околиці в період національно-визвольних змагань, становлення та діяльності українських урядів, є майже недослідженим. Невідомі також політичні настрої селян, їх участь у суспільно-політичних процесах які відбувалися в Центральній Україні. З історії села, написаної в часи радянської влади, відомо, що для підтримки селянсько-робітничого соціалістичного руху в Боровиковому Г. Д. Кочергою була створена група селян з 204 осіб.

У квітні 1923 року хутір увійшов до складу новоутвореного Вільшанського району. У 1924 році утворюється Боровиківська сільська Ради, до якої окрім самого Боровикового увійшли також хутір Юрків та хутір Лізки, першим головою Боровиківської сільської ради було обрано К.П. Боровика. До цього часу хутір належав до Кирилівської сільської ради.

На 1926 рік на території Боровиківської сільської Ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 чоловік. Власне в самому Боровиковому на той час був 161 двір та мешкало 817 чоловік.

З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 року в селі був організований колгосп «Нове життя», який об’єднав в собі більшість селянських господарств Боровикового, Юркового та Лізок.

У 1929 році в селі була впроваджена система спільного обробітку землі, а вже у 1929—1930 роках організований колгосп «Нове життя», головою якого обрано Я. С. Яковину. З 1932 по 1933 рік головою колгоспу обрано Демича Федота,

В 1933 році колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко).

Під час голодомору 1932—1933 років в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було репресовано 12 осіб, з них до розстрілу засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні 1991 року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року».

Мешканка села М. Кириченко (друга зліва) під час примусових робіт в м. Oberleutensdorf.

В 1936 році було побудовано будинок культури на 150 місць.

Під час Великої Вітчизняної війни 260 мешканців села воювали на фронтах, 137 з них загинули, 149 нагороджено орденами і медалями СРСР. На примусові роботи до Німеччини вивезено більше 200 осіб. Загиблим воїнам-односельчанам споруджено пам'ятник, а у 1978 році в центрі села побудовано Монумент «Вічної Слави».

Післявоєнна відбудова села відбувалася на чолі з головою колгоспу С.А. Лазебником. На початку 1951 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з артіллю імені 15-річчя ВЛКСМ села Юркового в нове колгоспне господарство імені М. І. Калініна, діяча комуністичної партії . Головою колгоспу обрано Ю.М. Молочка а центральна садиба розмістилася у Боровиковому. За об'єднаним господарством було закріплено 1,300 гектар сільськогосподарських угідь, з них 1,200 гектар орних земель.

У 1959 році з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району.

З 1961 року головою колгоспу 25 років працював І. М. Хименко. З 1963 року колгосп мав назву «Прапор комунізму», якому в 1969 році присвоєно звання «Колгосп високої культури землеробства». Основним напрямком господарства було вирощування зернових культур і цукрових буряків. Також було розвинуте тваринництво, бджільництво, рибальство.

У 1971 році збудовано новий будинок культури, на той час чисельність сільської громади складала 495 чоловік, у 1989 році - 470.

На початку 80-х років у селі функціонували неповна середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автоматична телефонна станція на 50 номерів, радіовузол, філія Ощадбанку та три крамниці.

Сільські дівчата. 40 роки ХХ століття.	Весільне вбрання. 40 роки ХХ століття.	Весілля. 40 роки ХХ століття.

Сільська школа

Випускний клас школи. 1995 рік

Учні школи. 40 роки ХХ століття.

Перша школа в селі була двокласною і керував нею священик з Кирилівки, навчальний процес відбувався у сільській хаті. У 1908 році на кошти земства була побудована трьохкласна школа на краю села, де колись стояла корчма і стодола, про які згадує Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки». У цьому будинку була одна класна кімната, в якій за довгими дерев’яними партами сиділи учні по рядах перших, других і третіх класів. Навчання проводив один учитель, Милокостий (ім'я невідоме), пізніше Кельбас Юхим Оникієвич.

У 1931 році силами жителів Боровикового та Юркового було збудовано семирічну школу, де діти мали змогу навчатися в одну зміну.

У 1985 році було збудовано нову 2-х поверхову школу, яка функціонує до сьогодні. Відкриття школи відбулося 1 вересня 1986р. Шкільні приміщення розраховані на 192 учні. У закладі передбачено 6 навчальних кабінетів 5 класних кімнат, спортивна зала, майстерня з обробки деревини та металу, бібліотека, стадіон, шкільна їдальня. Від 2002 року школа має комп'ютерну кімнату. Навчання проводиться в одну зміну для всіх учнів з Боровикового та Юркового.

Педагогічний колектив школи. 2009 рік.

У 2007 році рішенням районної ради загальноосвітню школу І-ІІ ступенів перекваліфікували у навчально-виховний комплекс. В НВК функціонує 9 класів загальноосвітньої школи та одна різновікова група дошкільного навчального закладу. Навчально-виховний процес забезпечує 14 педагогічних працівників, з них 7 спеціалістів вищої та І кваліфікаційної категорій.

Учні школи постійні переможці та призери різних етапів шкільних предметних олімпіад з базових дисциплін та конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика. Під керівництвом вчителів учні школи займаються пошуковою роботою: зібрали та оформили свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років.

Сьогодні школа перед загрозою закриття: причиною є зменшення кількості дітей в школі, на що, поза загальним зменшення людського приросту, впливає рішення батьків записувати своїх дітей на навчання до шкіл сусідніх сіл. Водночас жителі села проти закриття школи, що було обговорено на загальній сходці села .

Сучасність

У селі функціонує сільська рада, НВК, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, поштове відділення, магазин, телефонна станція на 50 номерів, радіоустановка.

Не зважаючи на відсутність церкви в селі щорічно відбуваються богослужіння в свято Воскресіння Христового та під час поминальних днів. Поминальні дні відбуваються в першу неділю після Великодня.

Персоналії

• Тарас Шевченко відвідував Боровикове кожного разу коли подорожував до своєї сестри Катерину котра проживала в Зеленій Діброві, пізніше згадуючи цей хутір під назвою Боровиків Хутір у поемі «Гайдамаки» та в своїх «Приписах» до цієї поеми: «між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір».

В селі народились:

• Боровик В. Я. — полковник авіації;
• Боровик Г. Т. — начальник вокзалу «Ясиновата»;
• Боровик І.М. — полковник, начальник штабу залізничних військ і військових сполучень;
• Красюк І.П. — генерал-лейтенант міліції, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, кандидат юридичних наук;
• Лазебник Ю. А. — письменник, публіцист, доктор філологічних наук;
• Миргородський В. М. — пілот, викладач Саратовського військового училища;
• Хименко А. В. — фізик-ядерник.

Фотогалерея

В'їзд до села	Стара криниця в селі	Сільський став	Цвинтар

Джерела

	Портал «Черкащина»

Література

• Історія міст і сіл Української РСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.

• Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии. — Киев, 1864.
• Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.