Боровський Каспер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Каспер Боровський
єпископ-ординарій Плоцький
Плоцька
Конфесія	Римо-Католицька церква
Найвища позиція
Посада	єпископ-ординарій Плоцький
Титулярний престіл	єпископ Плоцький
Час на посаді	1883-1885 рр.
Єпископське свячення	1848 р.
Релігійна кар'єра
Рукоположення у священики	1831 р.
Попередні єпископства	єпископ-ординарій Луцько-Житомирський, апостольський адміністратор Кам'янець-Подільський
Особисті дані
Дата народження	6 січня 1802
Місце народження	Поліновщизна
Дата смерті	15 січня 1885
Місце смерті	Плоцьк
Освіта	Полоцька вища школа піярів, Гловна семінарія у Вільно
Наукові ступені та звання	Доктор теології та канонічного права

Каспер Боровський  — (*6 січня 1802 — †15 січня 1885). Вживав превдоніми: «Цудзоновський», «О. Хвалібуг». Луцько-житомирський єпископ, потім плоцький, професор Духовної Академії у Вільні й Петербурзі, патролог. Походить з родини Боровських, яка мала прізьвисько Цудзоновських і в XVII столітті прибула із землі Добжинської на Віленщині. Народився 6 січня в 1802 році в Поліновщизні. Навчався у домініканських, єзуїтських і місіонерських школах, студії відбув у 1823—1827 роках у вищій полоцькій школі піярів, в якій добре вивчив грецьку і латинську мови. У 1827 році вступив до Головної Семінарії у Вільні. Ієрейські свячення прийняв у 1831 році й працював вікарієм у Жежиці, потім настоятелем у Йосефсталі, німецькій колонії біля Одеси. У 1835 році почав викладати Святе Письмо в Віленській Академії. Здобув докторанта з теології канонічного права. У 1839 році прийняв кафедру права та історії Церкви, на якій працював надалі після прийняття Академії до Петербурга.

За справу свого семінарійного колеги, о. єпископа Ігнатія Головінського, став у 1848 році луцько-житомирським єпископом. Керівництво дієцезією прийняв 27 лютого 1849 року. Будучи пастиром Луцько-Житомирської дієцезії, розвинув особливо енергійно пастирську і адміністративну діяльності. Ревний пастир збільшив духовну семінарію в Житомирі, старався про відновлення і будівництво костелів, часто наносив візити парафіям у своїй дієцезії. Видав ряд пастирських послань, у яких дбав про розвиток духовного життя своїх вірних: «Пастирське послання… при прийнятті керівництва своєю дієцезією 1849 року» (Санкт-Петербург 1849), ["Пастирське послання про великодню сповідь"] (Житомир 1850), ["Пастирське послання про обов'язки, життя, гідність людини і її відношення до Бога"] (Вільно 1854), «Пастирське послання… [Про таїнство покаяння]» (в: «Релігійно-Моральний Щоденник» T. 28: 1855, с. 527—542), «Пастирське послання… [Пасторальна інструкція про сповідь]» (в: «Релігійно-Моральний Щоденник» T. 28: 1855, с. 626—635), «[Пастирське послання про фальшиві науки, що перекручують правдиву віру]» (Житомир 1864). Під псевдонімом О. Хвалібога видав катехізм: «Менший катехізм через О. Хвалібога» (Вільно 1860) і «Римо-католицький катехізм, тобто християнська наука через О. Хвалібога» (Житомир 1860). Опублікував також власні переклади послань найстарших Отців Церкви. Від 1866 р. урядував також знесеною Росіянами Кам'янецькою дієцезією. Врівноважений, тактовний і сповнений повагою, єпископ К. Боровський мав добрі відносини з російською владою. Мав навіть у них довіру, доводом чого було ряд відзначень і факт, що на з'їзд єпископів в Римі 1862 року з нагоди канонізації японських мучеників, лише йому дозволили виїхати з терену Росії. Ці відносини, однак, не врятували його від гострих конфліктів з російською владою в період спроби русифікації католицьких богослужінь. Єпископ К. Боровський енергійно протистояв спробам впровадження російської мови до богослужінь не прийняв «требників» російською мовою. Тому, що не піддався вмовлянням і погрозам, в 1869 був вивезений до Пермі. Його звільнили із заслання лише через тринадцять років в 1882 році. Не міг повернутися до своєї дієцезії, виїхав до Плоцька, де в 1883 р., був призначений плоцьким єпископом ординарієм. Помер майже через два роки свого урядування 15 січня 1885. «Взірцевий священик і сумлінна людина — так про єпископа К. Боровського писав Валер’ян Харкевич — жодної праці не боявся, відзначався витривалістю і винятковою ретельністю. Не обдарований ані красномовністю ані знатним письменницьким талантом, вмів за допомогою щирого слова, а тим більше за допомогою прикладу, жертовного життя об'єднувати людські серця. Боротьбу: релігійну, політичну, літературну, уникав, хоча стільки разів знаходився на терені тієї боротьби; однак не визнавав компромісу з сумлінням». Йому виставили величну епітафію у пресвітерії в плоцькій катедрі.

[ред.] Джерела

• Ks. Witold Józef Kowalów, Biskup Kasper Borowski (1848—1883), [w:] «Wołanie z Wołynia» nr 6 (19) z listopada-grudnia 1997 r., s. 32-34.
• Krzysztof Rafał Prokop, Sylwetki biskupów łuckich, Biały Dunajec — Ostróg 2001, s. 178—182.
• Інна Шостак. Луцько-Житомирська Римо-Католицька дієцезія наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття, Білий Дунаєць — Острог 2005.