Бородінська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бородінська битва
Франко-російська війна 1812
Vereshagin.Napoleon near Borodino.jpg

Наполеон І на Бородінських висотах, Василь Верещагін (1897)
Дата: 7.9.1812(26.8)
Місце: Бородіно, Росія
Результат: Відступ російської армії.
Сторони
Франція Французька імперія Rus Російська імперія
Командувачі
Наполеон І Бонапарт Кутузов Михайло Ілларіонович
Військові сили
близько 130,000
587 гармат[1]
близько 130,000,

з яких регулярних військ 112 тис.
624 гармат[1]

Втрати
6 562 загинуло[2]
21 450 поранено
39-45 тис.

Бородінська би́тва (у французькій традиції — «Битва при річці Москві», фр. Bataille de la Moskowa) — найбільша битва Франко-російської війни 1812 р. між російською і французькою арміями. Відбулася 26 серпня (7 вересня) 1812 біля села Бородіно (125 км на захід від Москви).

Французькі війська під командуванням Наполеона протягом 12-годинного бою зуміли захопити російські позиції в центрі та з лівого флангу, проте не змогли остаточно розгромити російські війська під командуванням фельдмаршала Кутузова. Після Бородінської битви, внаслідок значних втрат російські війська були вимушені відступити, і вже за тиждень, 2 вересня (14 вересня) 1812 року Наполеон без перешкод окупував Москву[3].

Вважається однією з найкровопролитніших битв в історії серед одноденних битв[4]

Передісторія[ред.ред. код]

Після вторгнення французької армії на територію Російської Імперії в червні 1812 року російські війська постійно відступали. Стратегічна концепція Наполеона полягала у тому, щоб якнайшвидше розгромити головні сили супротивника у генеральній битві.[5] Російське командування протиставило іншу стратегію: відступ перед чисельно переважаючою французькою армією та затягування бойових дій (поступка території для виграшу часу).[6] Але тривалий відступ викликав суспільне невдоволення. Положення погіршувалося ще й тим, що в російській армії не було головнокомандувача: командувачі 1-ої та 2-ої Західних армій генерали Барклай-де-Толлі та Багратіон мали однакові чини та погано ладнали один з одним. Цар Олександр І призначив головнокомандуючим Кутузова, щоб той нарешті дав бій.

22 серпня (за старим стилем) російська армія, що відступала від Смоленська, розташувалася в селі Бородіно, де Кутузов вирішив дати армії Наполеона генеральний бій. Кутузов намагався зупинити просування Наполеона до Москви. 24 серпня (5 вересня) відбувся бій при Шевардинському редуті, що затримало французькі війська і дало можливість росіянам укріпитись на основних позиціях.

Розміщення сил до початку битви[ред.ред. код]

Чисельність[ред.ред. код]

Чисельність російської армії неодноразово переглядалася істориками. Різні джерела дають різні числа

  • 103 тис. регулярних військ з 640 гарматами, 7 тис. козаків і 10 тис. ратників ополчення. Разом 120 000 чоловік
  • 114 тис. регулярних військ з 624 гарматами разом з 9.500 козаками і 21.7 тисячним Московським ополченням [7] Разом: 145 200 чоловік

Чисельність французької армії оцінюється більш однозначно: 125 000—135 000 чоловік і 587 гармат у французької армії.

Початкова позиція[ред.ред. код]

Кутузов у Бородінській битві

Початкова позиція, обрана Кутузовим виглядала як пряма лінія, що йде від Шевардинского редуту на лівому фланзі через велику батарею, названу пізніше батареєю Раєвського, і село у центрі до села Маслово на правому фланзі.

Два фланги російської позиції були явно не рівнозначні. Лівий фланг видавався далеко вперед, його захищала менша по чисельності Друга армія Багратіона.

Лівий фланг не мав сильних природних перешкод перед фронтом. Нарешті в тил лівому флангові вела Стара Смоленська дорога. Після втрати 24 серпня (5 вересня) Шевардинского редуту позиція лівого флангу стала ще слабкішою і стала спиратися тільки на три недобудовані флеші та село Семенівське.

Крім того розвідка Наполеона доповіла про відсутність на лівому фланзі великих з'єднань росіян (вони ще не знали, що Кутузов вирішив перемістити туди 3-й корпус). Усі ці фактори визначили напрямок головного удару Наполеона, що сконцентрував навпроти лівого флангу майже усі свої наявні сили.

Позиція Кутузова неоднозначно оцінюється військовими істориками. Західні історики в основному вказують на слабість лівого флангу, що привело до великих людських втрат, втрати більшості укріплень, і як наслідок до подальшого відступу. Російські й особливо радянські джерела в основному вказують на особливий задум Кутузова, що змусив Наполеона атакувати саме лівий фланг.

У ніч на 26 серпня (7 вересня) частина російських корпусів була присунута до лівого флангу, що вирівняло трохи ситуацію і зірвало задум Наполеона. Стрімка флангова атака виросла в кровопролитне фронтальне зіткнення.

Хід бою[ред.ред. код]

розташування військ під Бородіно вранці 26 серпня (7 вересня) 1812 року

Бій за Шевардинський редут[ред.ред. код]

24 серпня (5 вересня) рано ранком російський ар'єргард, під командуванням генерал-лейтенанта Петра Коновніцина, що знаходився біля Колоцького монастиря, за 8 км на захід від головних сил, був атакований авангардом супротивника. Бій продовжувався кілька годин. Коновніцин відвів війська за річку Колочу і приєднався до корпусів, що займали позицію в районі села Шевардино.

Біля Шевардинского редуту був розміщений загін генерал-лейтенанта О.І. Горчакова. Під командуванням Горчакова знаходилося 11 тисяч війська і 46 гармат.

Армія Наполеона підходила до Бородіна трьома колонами. Основні сили — три кавалерійських корпуси Мюрата, піхотні корпуси Даву, Нея, Жан-Андош Жюно і гвардія — рухалися по Новій Смоленській дорозі. Північніше них наступав піхотний корпус віце-короля Богарне і кавалерійський корпус генерала Груші. По Старій Смоленській дорозі наближався корпус генерала Понятовського. Проти захисників редуту було спрямовано 35 тисяч піхоти і кінноти, 180 артилерійських гармат.

Французи, охоплюючи Шевардинский редут з півночі і півдня, намагався оточити війська Горчакова. Вони двічі уривалися на редут і захоплювали його, і щоразу піхота Неверовського вибивала їх. Бій поступово слабшав і, нарешті, припинився. Після цього Кутузов наказав Горчакову відвести війська до головних сил за Семенівський яр.

Весь день 25 серпня (6 вересня) війська обох сторін готувалися до майбутнього бою.

Початок битви[ред.ред. код]

26 серпня (7 вересня) близько 5 годин ранку почався артилерійський обстріл позицій лівого флангу. Одночасно з початком обстрілу на центр російської позиції, село Бородіно, під прикриттям ранкового туману рушила дивізія Дельзона з корпусу Богарне. Село обороняв лейб-гвардії Єгерський полк. Більш години єгера відбивалися від чотирикратно переважаючого супротивника, однак після раптової флангової атаки єгера відступили за ріку Колочу. Слідом за ними переправився і 106-й лінійний полк французів. Барклай-де-Толлі направив на допомогу 1-й, 19-й і 40-й єгерські полки, що скинули французів у ріку і спалили міст через Колочу.

Багратіонові флеші[ред.ред. код]

Флеші напередодні бою були зайняті 2-ю зведено-гренадерською дивізією під командуванням М. С. Воронцова. О 6-тій годині ранку після нетривалої канонади почалася атака французів на Багратионові флеші. У першій атаці дивізії Дессе і Компана переборовши опір єгерів, пробилися через Утицький ліс і почали шикуватись на галявині напроти самої південної флеші. Атака фрацузів була відбита артилерійським вогнем і фланговою атакою єгерів.

Мюрат (в центрі) на Багратіонових флешах рятується від погоні

Підтягнувши артилерію, французи повторили атаку і захопили південну флеш. Багратіон направив на допомогу 27-му піхотну дивізію Неверовського, а також Ахтирських гусарів і Новоросійських драгунів для удару у фланг. Французи залишили флеші, при цьому були поранені генерали Компан і Дессе, контужений при падінні з убитого коня маршал Даву, були поранені практично всі бригадні командири.

Перед наступною атакою супротивники стягали сили. Наполеон підсилив атаку ще трьома піхотними дивізіями з корпусу Нея, трьома кавалерійськими корпусами Мюрата і артилерією, довівши її чисельність до 160 стволів.

Багратіон наказав генералові М. М. Раєвському, що займав центральну батарею, негайно пересунути до флешей усю другу лінію військ його 7-го піхотного корпусу, а М. О. Тучкову — направити захисникам флешей 3-ю піхотну дивізію Коновніцина. Одночасно у відповідь на вимогу підкріплень Кутузов направив до Багратіона лейб-гвардії Литовський і Ізмайловський полки, 1-у зведено-гренадерську дивізію, 7 полків 3-го кавалерійського корпусу і 1-ю кірасирську дивізію. Додатково на лівий фланг рушив 2-й піхотний корпус.

Петер фон Гесс. Бородінська битва. В центрі картини поранений Багратіон, поряд з ним на коні Коновніцин. Далі видніється каре лейб-гвардії Литовського полку

Близько 8 годин ранку почалася третя атака на флеші. Після сильної артпідготовки французам вдалося увірватися у південну флеш і в проміжки між флешами. Після завзятого бою флеші були захоплені французами. Успіх французів зупинив вогонь підоспілого артилерійського резерву та контратака трьох кірасирських полків, під час якої маршал Мюрат ледве не потрапив у полон до російських кірасирів, встигнувши сховатися в рядах вюртембергскої піхоти. Контратака дивізії Коновніцина близько 10 години ранку повернула флеші росіянам.

У цей же час через Утицький ліс у тил флешів вийшов корпус Жюно. Ситуацію врятувала 1-й кінна батарея, що у цей час направлялася в район флешей. Її командир, капітан Захаров, побачивши загрозу флешам з тилу, спішно розгорнув гармати і відкрив вогонь по ворогу, що шикувався до атаки.

Для четвертої атаки Наполеон сконцентрував проти флешей близько 45 тисяч піхоти і кавалерії і майже 400 гармат (деякі російські історики вважали, що атак на флеші було 8, але сучасні дослідження це спростовують). Багратіон, бачачи, що артилерія флешей уже не може зупинити рух французьких колон, очолив загальну контратаку. Зав'язалася жорстока рукопашна битва, під час якої сам Багратіон був смертельно поранений ядром. Коновніцин, один з деяких генералів, що залишилися в живих, залишив остаточно флеші за французами і відвів залишки військ через Семеновський яр під прикриття резервних батарей.

Бій за Утицький курган[ред.ред. код]

Напередодні бою, 25 серпня (6 вересня), за наказом Кутузова в район Старої Смоленської дороги був спрямований 3-й піхотний корпус Тучкова і до 10 тисяч ратників Московського і Смоленського ополчень. У цей же день до військ приєдналися ще 2 козачих полки. Для зв'язку з флешами в Утицькому лісі зайняли позицію єгерські полки генерал-майора І. Л. Шаховского.

Дезарно Август Осипович Атака 1-го резервного кавалерійського корпусу генерала Уварова при Бородіно

За задумом Кутузова корпус Тучкова повинний був раптово, із засідки, атакувати фланг і тил ворога, що веде бій за Багратионові флеші. Однак раннім ранком, начальник штабу Л. Л. Беннігсен вивів загін Тучкова з засідки.

26 серпня (7 вересня), у день генерального бою, польський корпус Понятовського, що воював на боці французів, рушив в обхід лівого флангу російської позиції. Війська зустрілися перед Утицею біля восьми годин ранку, у той момент, коли генерал Тучков за наказом Багратіона уже відправив у його розпорядження дивізію Коновніцина. Поляки, вийшовши з лісу і відтіснивши росіян від села Утиці, опинилися на висотах. Установивши на них 24 гармати, вони відкрили сильний вогонь. Тучков змушений був відійти до Утицького кургану.

Близько 11:00 Понятовський, одержавши ліворуч підтримку від піхотного корпусу Жюно, зосереджує вогонь з 40 гармат проти Утицького кургану, штурмує і захоплює його. Це дало йому можливість обійти російські позиції. Тучков, прагнучи ліквідувати небезпеку, вживає рішучих заходів до повернення кургану. Він особисто організував контратаку на чолі полку Павловських гренадерів. Курган був повернутий, але Тучков одержав смертельне поранення. Його замінив генерал-лейтенант Багговут.

Понятовський відновив атаки лише біля першої години дня, коли одержав звістку про падіння Багратионових флешів. Після серії сутичок Багговут змушений був залишити Утицький курган і відійти в одну лінію з основними силами 2-й армії, що вже залишили флеші до того часу.

Рейд козаків Платова й Уварова[ред.ред. код]

У критичний момент Бородінського бою Кутузов прийняв рішення про рейд Уварова і Платова у тил і фланг французів. Близько 11:30 Уваров (28 ескадронів) і Платов (9 полків) переправилися через р. Колочу. Корпус Уварова атакував французький піхотний полк і італійську кавалерійську бригаду генерала Орнано, але був зупинений. Платов, зайшовши в тил, змусив супротивника відійти.

Одночасний удар Уварова і Платова викликав замішання супротивника і змусив відтягнути на лівий фланг війська, що штурмували батарею Раєвського на Курганній висоті. Віце-король Є. Богарне з італійською гвардією і корпусом Груші були спрямовані проти нової загрози. Уваров і Платов з відчутними втратами відступили.

Рейд Уварова і Платова затримав на якийсь час вирішальну атаку супротивника. Побачивши, що росіяни здатні на такі непередбачені рейди, Наполеон не зважився відправити в бій свою гвардію. Однак Кутузов, імовірно, від цього рейду очікував більшого, оскільки Уваров і Платов виявилися єдиними генералами, що не були представлені Кутузовим до нагород за Бородіно.

Батарея Раєвського[ред.ред. код]

За офіційною доповіддю ставки Кутузова про перебіг битви 7 вересня бій на Баґратіонових флешах тривав до 12-ї години дня. Після їх падіння та смертельного поранення самого командувача Петра Багратіона французькі війська повели наступ на батарею Раєвського, яку захопили аж надвечір.

При першій спробі французів захопити батарею загинув російський генерал О.І. Кутайсов та був полонений французький генерал Бонамі; під час другої атаки загинув французький генерал Монбрен та потрапив у полон російський генерал П.Г. Ліхачов. Разом з іншими військами батарею захищала дивізія генерала І. Ф. Паскевича, українця за походженням.

Хронологія битви[ред.ред. код]

Підсумок бою[ред.ред. код]

Розфарбована гравюра Шарона. 1-ша чверть XIX ст.

Бородінська битва вважається однією з найкривавіших битв 19 століття. За найскромнішими оцінками сукупних втрат щогодини на полі гинуло 8500 чоловік, або щохвилини — рота солдат. Деякі дивізії втратили до 80% складу.

Втрати сторін, за різними оцінками, склали:

  • російська армія — 38 000-45 000 чоловік, у тому числі 23 генерали.
  • французька армія — 30 000-35 000 чоловік, у тому числі 48 генералів.

Через великі втрати і відсутність резервів, Кутузов прийняв рішення відвести війська. Здобувши перемогу у Бородінській битві ціною великих людських втрат, французи 14(02) вересня окупували Москву.[8] Французьский генерал Ф. Сегюр визнавав, що то була «неповна перемога».

Загальний результат бою оцінюється істориками по-різному. Європейські та деякі російські історики визначають результат, як перемогу Наполеона. В радянській, а також в російській історіографії результат Бородинської битви визначають, як невизначений, або називають «моральною» чи стратегічною перемогою росіян[9][10][11]. Відомий прусський віськовий спеціаліст Карл фон Клаузевіц відносив Бородіно «до тих битв, які… не отримали повного розвитку»[12].

Документи свідчать, що після Бородіна російське командування збиралося дати Наполеону ще одну генеральну битву під стінами Москви.[13] Та позиція, вибрана генералом Бенігсеном, виявилася невдалою[14] [15], тому М.І. Кутузов після наради у Філях 1 (13) вересня вирішив залишити Москву.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Markham, David. Napoleon for Dummies, Wiley Pub Inc., 2005. pgs. 193-49.
  2. Denniee, Pierre Paul. Itinéraire de l'Empereur Napoleon pendant la Campagne de 1812. — Paris: Paulin, 1842. — Т. I. — 212 с.
  3. БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 р. Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2003. - 688 с.:
  4. Some of the bloodiest one-day battles in history ("The Economist" Nov 11th 2008)
  5. Д. Чандлер. Военные кампании Наполеона. - М., Центрполиграф, 1999. С.103
  6. Д. Чандлер. Военные кампании Наполеона. - М., Центрполиграф, 1999. С.469
  7. БОРОДІНО.РУ
  8. Енциклопедія історії України
  9. БОРОДИНСКОЕ СРАЖЕНИЕ
  10. Н. А. Троицкий, Чья победа?//«Родина», 1992, № 6-7, стр.72-74
  11. Тарле Є. В. Бородіно
  12. Клаузевиц К. О войне. — М.: Госвоениздат, 1934. Оригинал: Clausewitz K. Vom Krieg. 1832/34.
  13. Бородино. Документальная хроника. - М.: РОССПЭН, 2004. С.121-147.
  14. Записки А.П. Ермолова. 1798–1826 гг. — М.: Высшая школа, 1991.
  15. Бородино. Документальная хроника. - М.: РОССПЭН, 2004. С.160-161.

Джерела[ред.ред. код]

Додаткові посилання[ред.ред. код]