Боротьба за Македонію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грецькі біженці з Македонії після масових вбивств у Стренца, поблизу прикордонної Бітоли, 1903 рік
 Історія Македонії
Герб Македонії
Доісторичні Балкани
Стародавня Македонія
Македонія під владою Рима
Слов'янізація Македонії
Західне Болгарське царство
Візантійська Македонія
Сербське царство
Прілепське королівство
Османська Македонія
Кресненське повстання
Боротьба за Македонію
Ілінденське повстання
Крушевська республіка
Стара Сербія
Вардарська бановина
Незалежна республіка Македонія
Народно-визвольна боротьба
АЗНВМ
СР Македонія
Республіка Македонія
Конфлікт 2001 року

Портал «Республіка Македонія»

Боротьба за Македонію (у грецькій історіографії конфлікт отримав назву Македонська боротьба грец. Μακεδονικός αγώνας) — конфлікт 19041908 років між новими незалежними балканськими державами (Греція, Сербія та Болгарія) за контроль над великою етнічно строкатою історичної балканською областю Македонія, яка все ще знаходилась під управлінням вкрай слабкої Османської імперії.

Кожна з держав мала свої інтереси у стратегічно важливій Македонії. Так серби прагнули отримати вихід до Егейського моря, турки і особливо молодотурки хотіли підтримати і розвинути ісламську державу на Балканах, болгари ж боролись за поширення православ'я, болгарської мови і культури в межах Болгарського екзархату. З огляду на національний склад регіону, явну перевагу в цій боротьбі мала саме Болгарія.

Однак особливо активну участь у конфлікті взяла Греція, уряд якої перейнявся Великою ідеєю енозісу всіх грецьких територій. Програвши греко-турецьку війну 1897 року, грецьке суспільство жадало реваншу, попри те що за 5 століть турецької влади значна частина македонських греків вже асимілювалася, а деякі з них навіть прийняли іслам. Все ж таки історична пам'ять зіграла дуже важливу роль у зростанні грецького патріотизму та посилення грецьких партизанських загонів в регіоні, оскільки Салоніки — столиця Македонії — колись були другим після Константинополя містом Візантійської імперії — середньовічної грецької держави. Бої між зацікавленими сторонами носили вкрай запеклий характер, приймаючи іноді форми геноциду. Так, у селі Загоричани, округ Касторія, 25 березня 1905 грецька армія стратила 79 болгар. Насильство в регіоні припинилося лише після активного турецького втручання, але відновилося знову після 1910 року, коли почалися Перша та Друга Балканські війни, що завершилися розділом Македонії між трьома державами: Грецією, Болгарією і сучасною Республікою Македонія. Ряд місцевих народів (аромуни, мегленорумуни) своїх територіальних утворень створити не змогли.

Причини[ред.ред. код]

Поразка Греції у греко-турецькій війні 1897 торкнулась усієї нації і стала втратою для усіх грецік. Націоналістична організація «Етнікі етерія», яка вважається відповідальною за розв'язання війни, була розпущена під тиском прем'єр-міністра Георгіос Феотокіса. Проте молоді офіцери, які заснували організацію, не втратити контакту. Вони продовжували радитися з приводу ситуації у Македонії, де болгари змогли здійснити низку послідовних значних заходів за підтримки Болгарського Екзархату, як наприклад, масове відкриття болгарських шкіл.

З 1899 року ВМРО повстала проти османської влади під гаслом «автономії Македонії». Повстанці, що мали на меті стояти на захисті усіх християн в регіоні, спочатку жодним чином не турбували Грецію. Проте поступово зростаюча напруженість виникла між послідовниками Константинопольського патріархату (серед яких були не тільки греки) та болгарського екзархату. Це призвело до винищення членами ВМРО членів прогрецько та просербсько налаштованих.

Стрімке загострення ситуації в Македонії стурбувало громадськість як у Греції та Сербії, так і в Європі в цілому. У квітні 1903 року група під назвою Геміджії (грецькою мовою βαρκάρηδες) за підтримки ВМРО підірвали французький корабель Гвадалквівір і Ссманський банк у Салоніках. У серпні 1903 року ВМРО вдалося організувати Ілінденське повстання в Македонії і Адріанопольському вілайєті. Після недовгого існування Республіки Крушево повстання було придушене османами, що супроводжувалось руйнуванням багатьох сіл і спустошенням цілих районів у Західній Македонії і навколо Киркларелі, що поблизу Адріанополя. В Афінах націоналістичні організації підняли демонстрації проти Болгарії, проте офіційна Грецька держава не втригла оговтатись від поразки 1897, а тому вагалася, як чинити.

Ранній період[ред.ред. код]

З 1900 року болгарські звірства все частіше торкались і грецьких македонців. Єпископ Касторії, Германос Каравангеліс направив до Македонії від грецького посольства Ніколаоса Маврокордатоса, а також консула Греції у Монастірі Іона Драгуміса. Зрозумівши, що нарешті настав час діяти більш ефективно, вони почали готуватися до протистояння.

Так, Драгуміс дбав здебільшого про питання фінансової організації спротиву, тим часом єпископ Германос надихав грецький народ на боротьбу проти ВМРО і сформував комітети зі сприяння грецьким національним інтересам. Скориставшись внутрішніми політичними та міжосібними суперечками у ВМРО, Каравангелісу спочатку вдалося завербувати деяких колишніх членів ВМРО та сформувати партизанські загони, які пізніше були посилені греками. Зрештою повстанські загони в основному складались із колишніх офіцерів грецької армії, добровольців з острвоа Криту, півострова Мані, а також македонських греків, серед яких були Вангеліс Стребреніотіс з села Аспоргія та Христос Коттас із села Рулія, колишні прихильники ВМРО. Борці за грецьку ідею назвали себе Македономахами від грец. Μακεδονομάχοι, що перекладається як Македонські борці. Сили ж ВМРО у деяких випадках підкріплювались Османськими владою та збройними силами, оскільки інтереси турок багато в чому співдапали із цілями ВМРО.

Участь офіційної Греції[ред.ред. код]

Грецькі повстанці і турецькі офіцери після перемоги молодотурків і припинення військових дій

Взяти участь у боротьбі офіційну Грецьку державу спонукало не тільки стрімке болгарське проникнення у Македонію, а також інтереси Сербії, які зосереджувались в основному на Скоп'є та прикордонній із Грецією Бітолі. Заворушення у Македонії, звірства болгарських партизанських загонів,[1][2] що чинились над місцевими жителями, які ідентифікували себе греками, і особливо смерть Павлоса Меласа у 1904 році (він був першим грецьким офіцером, що ввійшов у Македонію із партизанами) — все це здійняло потужну хвилю націоналістичних настроїв у Греції. Зрештою це призвело до рішення направити додаткові загони у допомогу партизанам, аби зірвати плани Болгарії на об'єднання усіх слов'яномовних мешканців області Македонія під своїми гаслами.

Грецькому консульство у Салоніках стало центром Македонської боротьби, центром координації дій партизанських загонів, розподілу військової техніки та надання медичної допомоги. Запеклі конфлікти між греками і болгарами почалися в області Касторії, на озері Янниця та інших районах Грецької Македонії. Обидві сторони чинили жорстокі акції. Найбільш кровопролитною була різанина у селі Загоричани, населеному здебільшого болгарами, вночі 25 березня 1905 року, коли 79 селян були страчені грецькими повстанцями. були страчені грецької andartes в нічний час.

При цьому і болгари, і греки мали протистояти турецькій армії. Македонський конфлікт завершився лише після того, як у Туреччині 1908 року відбулась революція на чолі із молодотурками, які обіцяли терпимість по відношенню до всіх етнічних груп і релігій та надання усіх громадянських прав, що мали забезпечуватись новою Конституцією. В цілому чотирирічна Боротьба за Македонію ствердила позиції Греції в регіоні. Райони області Македонія, які були зайняті грецькими партизанами впродовж Боротьбі за Македонію таки були включені до складу Грецької держави після Балканських воєн 1912—1913 років.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]