Бортничі
 | Було запропоновано приєднати статтю Бортничі (селище залізничної станції) до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція із серпня 2022. |
| Бортничі Київ | ||||
 Північно-східна частина Бортничів, 5 травня 2013 року | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°22′59″ пн. ш. 30°41′47″ сх. д. / 50.38306° пн. ш. 30.69639° сх. д.Координати: 50°22′59″ пн. ш. 30°41′47″ сх. д. / 50.38306° пн. ш. 30.69639° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Дарницький | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
| Населення | 5510 (на 1971) | |||
| Поштовий індекс | 02088 | |||
| Головні вулиці | Світла, Євгенія Харченка, Івана Дяченка | |||
| Заклади освіти та культури |
сзш №280, № 305 | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Бориспільська» | |||
| Карта | ||||
  Бортничі Бортничі (Київ) | ||||
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бортничі |
Бо́ртничі — історична місцевість у Дарницькому районі Києва, до 1988 року — село/смт Бориспільського району Київської області.
Історія[ред. | ред. код]
Історична місцевість, розташована у південно-східній частині Києва (проїзд — вул. Світлою).
Згадується в 1508 році як бортна земля, яку її власник, Салтан Альбертович, продавав Микільському монастирю. Назва походить від давньослов'янського слова «борть» — дуплисте дерево, в якому гніздилися бджоли (звідси — бортник, давня назва пасічників).
Як селище Бортничі згадані у 1598 році, у різні часи входили до складу Бориспільської сотні Переяславського, а з 1752 року — Київського полку (1648-1782), Київського повіту Київського намісництва (1781-1796), Остерського повіту Чернігівської губернії (1802-1923), Бориспільського району Київської округи (1923-1932), Бориспільського району Київської області (1932-1988).
За даними 1885 року, Бортничі — колишнє державне село при озерах Млинному та Тинниці, 135 дворів, 1032 мешканці, православна церква, 2 постоялих будинки, лавка, вітряк. Село входило до складу Броварської (з 1903 року — Микільсько-Слобідської) волості Остерського повіту.
З 1935 року входило до приміської смуги Києва. 1932 року у Бортничах налічувався 741 двір, проживало 3229 мешканців.
На початку 1970-х років село Бортничі було центром однойменної сільської ради, до складу якої також входило село Щасливе. Населення становило 5510 мешканців. На той час у селі існувала центральна садиба радгоспу «Бортничі».
21 грудня 1987 року рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів здобуло статус селища міського типу[1] Бориспільського району. 26 серпня 1988 року селище міського типу Бортничі було включено до складу міста Києва[2].
На території мікрорайону знаходиться дві школи та два дитсадочки, музична школа.
У дорадянський час на місці теперішньої церкви на вулиці Левадній, збудованої 1944 року, існувала давніша Покровська церква.
До присвоєння назв вулицям поділялося на багато кутків: у старій частині існували кутки Мостова (нині однойменна вулиця), Став (кінцева частина вулиці Левадної), Слобода (Левадний провулок), Орохів (вулиця Березнева), Березняки (вулиця Гоголя), Вигін (вулиця Млинна), у новій — кутки Каланчак (північна частина), Гора (південна частина), Демидівка (східна частина, нині вулиця Демидівська), Борова (нині вулиця Борова), Гаті (вулиця Вітовецька) та Угольня (південно-східна околиця).
Бортницьке поселення[ред. | ред. код]
Бортничі є поселенням пізнього періоду трипільської культури біля однойменного села Бориспільського району Київської області на високій піщаній терасі Дніпра. Досліджувалось Вікентієм Хвойкою у 1912 році і радянськими археологами у 1949 році. На території поселення виявлено залишки жител землянкового типу, в яких знайдено знаряддя праці (кам'яні зернотертки, крем'яні ножі і скребачки, глиняні прясла), уламки глиняного посуду, прикрашеного вірьовочним орнаментом, глиняні людські фігурки та інше. Жителі поселення займалися землеробством і скотарством.
Транспорт[ред. | ред. код]
Комунальний автобусний маршрут № 104 «Станція метро «Харківська» — мікрорайон Бортничі» (станом на 2021 рік: вартість проїзду — 8 грн; інтервал руху — 10-17 хв; час роботи — 06:35-23:30).
Маршрутне таксі № 152 «Залізничний вокзал «Дарниця» — мікрорайон Бортничі (вулиця Автотранспортна)» (станом на 2021 рік: вартість проїзду — 7 грн; інтервал руху — 8-15 хв; час роботи — 05:30-20:45).
Маршрутне таксі № 474 «Станція метро «Харківська» — мікрорайон Бортничі (вулиця Мостова)» (станом на 2022 рік: вартість проїзду — 15 грн; інтервал руху — 13 хв; час роботи — 06:00-22:55).
Приміське маршрутне таксі № 324П «Станція метро «Харківська» — мікрорайон Бортничі — село Петропавлівське — село Проців» (станом на 2021 рік: вартість проїзду — 38 грн; інтервал руху — 40-73 хв; час роботи — 06:50-20:11).
Приміське маршрутне таксі № 753 «Станція метро «Харківська» — мікрорайон Бортничі — село Вишеньки (деякі рейси — до села Петропавлівське)» (станом на 2021 рік: вартість проїзду — 17 грн; інтервал руху — 15-26 хв; час роботи — 07:20-22:46).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Виконавчий комітет Київської обласної Ради народних депутатів рішенням від 21 грудня 1987 року вніс в адміністративно-територіальний устрій окремих районів такі зміни: […] у Бориспільському районі відніс село Бортничі до категорії селищ міського типу і селищну Раду найменував Бортницька; […] // Відомості Верховної Ради УРСР [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.]. — 1988. — № 4. — 26 січня. — С. 110.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради від 26 серпня 1988 року № 6486-XI «Про розширення меж міста Києва» [Архівовано 27 липня 2020 у Wayback Machine.] // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 36. — 6 вересня. — С. 916.
Джерела[ред. | ред. код]
- Амбургер Н. П., Білановська Т. Д. Пізньотрипільське поселення біля с. Бортничі. // Археологічні пам'ятки УРСР. — Т. 6. — К.: 1956.
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Історія міст і сіл УРСР. Київська область. Київ, Головна редакція УРЕ, 1971.
| ||||||||||||||