Бортнянський Дмитро Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бортнянський Дмитро Степанович
фотографія
Дмитро Бортнянський, 1788 р.
Основна інформація
Дата народження 28 жовтня 1751(1751-10-28)
Місце народження Глухів
Дата смерті 28 вересня (10 жовтня) 1825(1825-10-10) (73 роки)
Місце смерті Санкт-Петербург
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Професія співак, композитор, диригент
Жанр духовна, камерна музика

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (* 28 жовтня 1751(17511028) року[1], Глухів, Україна — 28 вересня (10 жовтня) 1825, Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.

Походження[ред.ред. код]

Рід свій предки Дмитра Бортнянського вели з села Бортнe (на Лемківщині у Галичині). Батько майбутнього композитора, Стефан Шкурат, емігрував з Речі Посполитої та Гетьманщину, де він став жителем «міста Глухова в числі тамтешніх глухівських міщан», змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села), 1755 обраний на посаду козацького сотника, ставши членом полкової старшини Ніжинського полку. Там же одружився з вдовою-козачкою Мариною Дмитрівною Толстою, (прізвище Толстая — від першого чоловіка з Московії).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1751 року в Глухові — столиці Гетьманщини й головної резиденції Кирила Розумовського. Відомостей про дату народження композитора не збереглося, однак найімовірнішою дослідники вважають 28 жовтня (за старим стилем), ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим на ім'я Димитрій на теренах України був святий Димитрій, день пам'яті якого припадає на цей день[2].

Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнив з-поміж однолітків Марко Полторацький за сильний голос і музикальність і забрав до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у її керівника, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Ґалуппі.

Згодом Ґалуппі, за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни, узяв свого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібретто — «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».

У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера, а 1784 року — капельмейстера «малого двору» престолонаслідника Павла Петровича. Перебуваючи на цій службі, Бортнянський написав три опери на лібрето французькою мовою, а також ряд творів для клавесину. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва моя». Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібрето «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) та ін. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д. Бортнянського.

У 1796 році, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на цій посаді композитор служив до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн «Співець у стані російських воїнів» на слова поета М. Хераскова, присвячений подіям франко-російської війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д. Бортнянським».

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках в ході підготовки до знищення кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано[3], зокрема втрачено й могилу Бортнянського.

Повне зібрання творів Бортнянського було видане у 10 томах 1882 року за редакцією П.Чайковського.

Характеристика творчості[ред.ред. код]

фрагменти композицій Д.Бортнянського

Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині.

Духовна музика[ред.ред. код]

Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

Найвідомішими серед духовних творів вважаються 35 чотириголосних концертів. Хоча точних відомостей про час написання цих концертів немає, вважають[4], що переважну більшість концертів було написано в 1780-х — на початку 1790-х років. У більшості концертів композитор використовує тексти псалтиря (як правило, окремі строфи) переважно світлого характеру. Виняток складають концерти № 32 і 33, що використовують скорботні благальні рядки.

В стилістичному відношенні концерти мають виразні ознаки класичного стилю. В жанровому — пов'язані з міськими музичними жанрами (кант, марш, українська пісня-романс).

В структурному відношенні концерти — це три- або чотиричастинні цикли. В більшості випадків частини мають темповий контраст, причому кінцеві частини — швидкі, проте ліричні та лірико-драматині за характером. Концерти починаються з повільних частин. Як правило, частини циклів не пов'язані між собою тематично (за винятком концерту № 21).

Сучасник Бортнянського, Гектор Берліоз так охарактеризував його хорову творчість:

«

"...твори його свідчать про рідкісний досвід у групуванні вокальних мас, чудове розуміння нюансування, повнозвучність гармонії. А найбільше дивує свобода розміщення хорових партій... У цій гармонійній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлися акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім усе розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів залишав землю й поступово зникав у небесній височині".[5]

 »

Оперна творчість[ред.ред. код]

Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована[6], тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі[7], а перша — загублена. Опери написані в традиціях опери-серіа, із значним впливом тогочасних новаторських течій, що наближали оперу до драми. Зокрема, в опері «Алкід» образ головного героя розкритий у розвитку, показані різні стани його душі. До новаторських рис можна віднести також тенденцію до драматизації речетативів та посилення драматургічної функції хору.

Із трьох опер російського періоду найвідоміша його друга опера — «Сокіл», яка була поставлена після майже двох століть забуття на сцені Московського камерного музичного театру в 1970-ті роки і записана на платівки. Всі опери російського періоду відносять до лірико-комічного жанру, відмічають поєднання традицій французької комічної опери та італійської опери-буффа.

В Україні з опер Д. Бортнянського виконувалися «Алкід» (концертні виконання 1984 року в Державній філармонії УРСР італійською мовою і 2000 року Товариством камерної опери в Києві українською мовою в перекладі Максима Стріхи) та «Сокіл» (концертні виконання 1995 року Товариством камерної опери в Києві і 1997 року Національною філармонією України, сценічне виконання 1996 року Товариством камерної опери в Києві, всі українською мовою також в перекладі Максима Стріхи).

Інструментальна творчість[ред.ред. код]

Інструментальні твори Бортнянського були написані у другій половині 1780-х років, в той же час коли і опери на франкомовні лібрето. Збереглася лише невелика кількість інструментальних творів Бортнянського — три сонати для клавесину, концерт для чембало з оркестром, квінтет і Концертна симфонія. Ці твори призначалися для салонного музикування при «малому» дворі престолонаслідника Павла, а клавірні твори, імовірно, призначалися для виконання його дружиною — Софією Доротеєю Вюртенберзькою.

У стильовому відношенні інструментальні твори Бортнянського належать до класичного стилю. На них позначилися впливи клавірних сонат Й. К. Баха, італійської інструментальної сонати, оперної увертюри, симфонії, а також впливи мангеймської та віденської шкіл. Образній сфері притаманний світлий і життєрадісний характер. Характерні жвавість руху, динамізм, що співіснує з грайливою або кантиленною лірикою і не характерні конфліктність, чи драматичні колізії.

Більшість творів одночастинні (дві з трьох клавірних сонат) або є тричастинними циклами (квінтет, симфонія, одна з сонат), в яких крайні частини — швидкі, а середня — повільна. В перших частинах сонат використовується старосонатна форма з характерним переважанням експозиційності і відсутнім або слабко вираженим тематичним розвитком. У фіналах застосовується форма рондо.

Хоча інструментальна музика порівняно легка з технічної точки зору, дослідники відмічають у ній «незвичайне багатство художніх образів, найвищий творчий інтелект композитора»[8]. Л. Корній відмічає, що в мелодиці ліричних і танцювальних тем відчутні українські національні риси[9].

Пам'ятник Дмитрові Бортнянському в Глухові (1999), скульптор — І. А. Коломієць
Дмитро Бортнянський на пам'ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді

Вплив на подальший розвиток російської та української музики[ред.ред. код]

Творчість Бортнянського мала значний вплив на подальший розвиток як російської, так і української музики.

Майже півстоліття життя Бортнянського було пов'язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії, завдяки чому в Росії Бортнянського вважають російським композитором[10]. За оцінкою російського музикознавця Б. Асаф'єва, «Бортнянський виробив стиль з характерними зворотами, який зберіг свою силу на кілька поколінь вперед. Ці типові звороти не лише потрапили до Глінки, а й далі — до Чайковського, Римського-Корсакова і Бородіна»[11].

В той же час, починаючи з 1920-х років, творчість Бортнянського стає предметом особливої уваги українських музикантів. Станіслав Людкевич у статті «Д. Бортняський і сучасна українська музика» (1925) закликав українських музикантів розвивати традиції, закладені Бортнянським, «глибше і ґрунтовніше зануритися у велику культурну скарбницю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження».

Традиційно українські музикознавці наголошують на використанні інтонацій української народної пісенності у хоровій творчості, що було зумовлено тим, що перші музичні враження композитором були отримані в Україні, українцями були також більшість друзів Бортнянського у хоровій капелі та його вчитель — Марко Полторацький.

Зокрема, Лідія Корній відмічає:[12]

  • типові для українських пісень низхідну ліричну сексту V — VII# — І ступенем (на прикладі хорових концертів: № 13, кінець ІІ ч. та № 28, фінал)
  • типові звороти зі зменшеною квартою між ІІІ і VII# ступенями у мінорі,
  • типові для ліричних пісень жалібні інтонації зі збільшеною секундою між III і IV# ступенями у мінорі.

Вплив творчості Бортнянського відмічають у творчості видатних українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Вербицького, М. Леонтовича, М. Дремлюги, Л. Ревуцького, К. Домінчена, Б. Лятошинського та ін.

Пам'ять[ред.ред. код]

Ім'ям Д. С. Бортнянського названі училище культури і мистецтв у Сумах, вулиця у Львові, Академічний камерний хор при Чернігівській філармонії.

У Глухові, на батьківщині композитора встановлено пам'ятник композиторові. Автор — видатний український скульптор Коломієць І. А.

На початку 1990-х народна артистка України Наталя Свириденко (клавесин) створила Тріо імені Дмитра Бортнянського (клавесин, флейта, сопрано), яке активно популяризувало творчість композитора.

Список творів[ред.ред. код]

Опери
на лібрето італійською мовою
на лібрето французькою мовою
для симфонічного оркестру
  • Концертна симфонія
камерно-інструментальні твори
  • Септет
  • Квінтет
  • Квартет
  • 8 сонат для клавесину
  • п'єси для чембало, скрипки.
кантати
  • у тому числі «Певец во стане русских воинов» (сл. В. Жуковського, 1812)
хорові твори
  • духовні концерти (35 — для чотириголосого мішаного хору, 10 — для подвійного хору)
  • гімни, присвячені знатним особам
  • похвальні пісні (4 — для двоголосого хору, 10 — для восьмиголосого хору, причасники)
  • 2 літургії
  • херувимські (7 — для чотириголосого хору, одна — для восьмиголосого)
  • духовна музика латинською мовою («Ave Maria», «Salve Regina», мотети)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Лебедев М. Березовский и Бортнянский как композитор церковного пения. — СПб, 1882.
  • Доброхотов Б., Д. С. Бортнянский. — М. — Л., 1950.
  • Маценко П. Дмитро Степанович Бортнянський і Максим Созонтович Березовський. — Вінніпег, 1951
  • Рыцарева М. Композитор Бортнянский. Жизнь и творчество. — Л., 1979.
  • Іванов В. Дмитро Бортнянський. — К., 1980.
  • Вихорева Т. Духовная музыка Д. С. Бортнянского. — Saarbrücken: LAP Lambert Academic Publishing, 2012. — 252 с. ISBN 978-3-8484-2962-2
окремі статті
  • Волинський І., Дмитро Бортнянський і Західна Україна// в зб.: Українське музикознавство, кн. 6, К., 1971;
  • Хіврич Л., Фугатні форми в хорових концертах Д. Бортнянського, там же.
  • Іванов В. Родовід Бортнянського// Друг Читача, 1993, 28 січня
  • Гордійчук М. Дмитро Бортнянський // Музика, 1983, № 5
  • Степаненко М. Невідомий твір Бортнянського // Музика, 1983, № 1
  • Некрасова Н. Прем'єра через 200 років // Музика, 1984, № 5
  • Юрченко М. Два мотети Дмитра Бортнянського // Культура і життя, 1985, 13 січня
  • Цвенграш Г. Гектор Берліоз про Дмитра Бортнянського // Культура і життя, 1997, 28 травня
  • Костюк Н. Дмитро Бортнянський і українська культово-релігійна традиція // Вісник, 2003, № 1

Примітки[ред.ред. код]

  1. Згідно з даними сайту findagrave.com. Натомість українські та радянські джерела не вказують точної дати народження.
  2. Іванов В.
  3. энциклопедия Петербурга
  4. Рыцарева. — С. 101–102
  5. цитовано за публікацією Ю. Павленко 100 найвідоміших українців - "Автограф". Книжковий дім "Орфей". Київ 2005
  6. Бортнянський Д. Алкід / Заг. редакція М. Берденникова — Український переклад лібрето М. Литвинця — К., 1985
  7. Зберігається в музеї ім. Глінки
  8. Рыцарева. — Л., 1979. — с. 179
  9. Л. Корній. Історія української музики. Т.2 . — К.; Харків; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1998. — с. 296
  10. див., наприклад, статтю К. Ковальова-Случевського Проблемы «украинизации» творчества и имени композитора Д. С. Бортнянского
  11. Асаф'єв. Повне зібрання творв. т.1 — М. 1954. — с. 125
  12. Л. Корній. Історія української музики. Т.2 . — К. ; Харків; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1998. — с.244