Борщів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борщів
Borschiw s.gif
Герб Борщова
Борщів
Розташування міста Борщів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський район
Код КОАТУУ 6120810100
Засноване 1456
Магдебурзьке право 1623
Статус міста з 1939 року
Населення 11219 (01.01.2012)[1]
Площа 3 км²
Поштові індекси 48700
Телефонний код +380-35-41
Координати 48°48′05″ пн. ш. 26°02′32″ сх. д. / 48.80139° пн. ш. 26.04222° сх. д. / 48.80139; 26.04222Координати: 48°48′05″ пн. ш. 26°02′32″ сх. д. / 48.80139° пн. ш. 26.04222° сх. д. / 48.80139; 26.04222
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма Нічлава
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Борщів
До обл./респ. центру
 - залізницею 118 км
 - автошляхами 105 км
Міська влада
Адреса 48702., Тернопільська обл., м.Борщів, вул.Грушевського, 2
Міський голова Башняк Іван Степанович

Борщі́в — місто, районний центр Тернопільської області. Розташоване на південному сході області, на лівому березі річки Нічлава — притоки Дністра. Населення — 11,4 тисяч осіб (2003). Залізнична станція. Автобусне сполучення від 1958. Відомий з 1456 р.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва, можливо походить від слова «борщівник» — високої трав'янистої рослини родини зонтичних, молоде листя і стебла якої вживають у їжу (до зелених борщів, салатів, юшок, щів) як приправу.

Наприкінці XV ст. почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Легенда пояснює назву міста з тим, що мешканці містечка нібито втопили татарина в казані з борщем[2].

Історія[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

На місці Борщева існувало давньоруське укріплення. З 1199 поселення належало Галицько-Волинському князівству. Після 14 століття належало литовським та польським господарям.

Польський період[ред.ред. код]

Перша пи­семна згадка — 1456 року як власність шлях­тичів Дудинських.

У 1629 році Борщів одержав магдебурзьке право на самоврядування. Місто отримало свій герб — золотий сніп на тлі поздовжніх кольорових смуг. Тут часто проводилися ярмарки.

Наприкінці 16 ст. — на початку 17 ст. містом володіли магнати Єжи і Марцін Дидинські, потім — Константин Злотніцький. Протягом 11 років (16721683) володіють містом турки.

На початку 17 століття споруджувався замок, згодом перебудований на палац (не зберігся).

Австрійський період[ред.ред. код]

Борщівська міськрада, січень 2007 року

У травні 1774 р. місто відвідав легендарний Олекса Довбуш. Перекази свідчать, що з допомогою прислуги опришки увірвалися до панського палацу. Пан на колінах просив помилування, давав викуп, але Довбуш напослідок йому промовив: «Не за маєтками твоїми я сюди прийшов, а по твою душу, аби ти людей більше не мучив».

Місто поперебувало під владою Польщі до її поділу, потім відійшло до Австрії в 1772.

18091815 перебував під владою Росії, після чого повернений до володінь Габсбургів, був центром повіту. Від 1882 діє тютюнно-ферментац. фабрикака. Працювали гуральня, броварня, цегельня, папірня.

1886 побудована церква Успіння Пресвятої Богородиці.

1891 року заснована читальня «Просвіти», її організатор і перший голова — В. Дроздовський. Потім очолювали М. Дорундяк, А. Лу­нів, П. Смаль, о. Й. Малицький, В. Чировський, Й. Шалацький.

1907 року Савчак Дем'ян відкрив приватну адвокатську канцелярію в Борщові; очолював (віце-маршалок[3]) повітову раду в Борщові.

Від серпня 1914 до липня 1917 Борщів окупували російські війська.

Період Української революції[ред.ред. код]

Під час відступу УГА (травень-червень 1919 року; до початку Чортківської офензиви) в ході українсько-польської війни 1918-1919 років в місті розташовувалась команда (командування) І-го корпусу УГА.[4]

На початку липня 1919 р. до Борщева переїхав уряд ЗУНР на чолі з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. 8 липня 1919 р. до міста прибув головний отаман Армії УНР Симон Петлюра з представниками штабу Армії УНР для переговорів з президентом ЗУНР Евгеном Петрушевичем. На зустрічі, враховуючи безвихідність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду ЗУНР за річку Збруч.[5]

Від 27 липня до 15 вересня 1920 року у Борщеві перебували війська Червоної Армії, був організований більшовицький ревком.

1920-ті-1940-ві[ред.ред. код]

До вересня 1939 Борщів — повітове місто Тернопільського воєводства Польщі. Діяли приватна польська гімназія, польська та єврейська семирічні школи, українська двохрічна школа.

17 вересня 1939 ЧА знову вступила в місто.

Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 Борщів перебував під німецькою окупацією. Звільнений 23 березня 1944 р. військами Першого українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької операції: 1 ТА — 44 гв. тбр (полковник Гусаковський Йосип Іраклійович) 11 гв. тк (генерал-лейтенант т/в Гетьман Андрій Лаврентійович)[6].

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким[7]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 98,48
російська 1,18
вірменська 0,14
білоруська 0,05
молдовська 0,04
польська 0,04
болгарська 0,01
єврейська 0,01
німецька 0,01
угорська 0,01

Пам'ятки[ред.ред. код]

Петропавлівська церква

Є церква святого Івана Хрестителя (1994), церква святого Петра і Павла (2002), «фігу­ра» Ісуса Христа. Найдавніший борщівський храм на сьогодні — церква Успіння пресвятої Діви Марії, котра знаходиться у центрі міста, у ній — копія чудотворної ікони, а також Борщівської Божої матері у «чорній» вишиванці.

Збереглися залишки городища часів Київської Русі.

У приміській зоні — парк культури та відпочинку.

Замок[ред.ред. код]

На початку 17 століття у Борщеві споруджено замок.

Переїжджаючи через місто 10 січня 1672 р. Ульріх Вердум записав у своєму щоденнику: «Оточують його непогані вали з землі і палісади». Потім його перебудували на палац. У 1763 р. на території замку зведено костел. А від замку залишилися ще величезні пивниці і підземні ходи.

Некрополі[ред.ред. код]

Кладовище радянських воїнів, полеглих у ІІ світовій війні, розташоване у парку по вул. Шевченка.

Над братською могилою радянських воїнів здіймається фігура «Скорботної матері». За скульптурою на 9-ти мармурових плитах викарбувані прізвища воїнів, похованих у братській могилі та в 78 окремих похованнях. Списки осіб зберігаються в Борщівському райвійськкоматі.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник І.Франку
Пам'ятник Т.Шевченку

Споруджені пам'ятники:

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють:

  • три середні школи,в тому числі школа з гімназійними класами,
  • дитяча музична школа,
  • агротехнічний коледж,
  • ПТУ,
  • ДЮСШ,
  • Будинок культури,
  • краєзнавчий му­зей,
  • лікарня.

Промисловість[ред.ред. код]

Підприємства:

  • цукровий завод (1962),
  • завод спиртних напоїв
  • цегельний завод,
  • сирзавод,
  • фабрика канцелярних виробів «Поділ­ля».

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Колишні періодичні видання:

  • газета «Борщівський голос» — орган Державного повітового комі­саріату ЗУНР у м. Борщів. Виходила з лютого або березня 1919. У ЛНБ збережено 2 числа за 1919. Серед рубрик — «Урядовий відділ», «Оголошення»[8].

Фестивалі та конкурси[ред.ред. код]

Фестиваль «Борщ'їв»[ред.ред. код]

Щорічний фестиваль борщу «Борщ'їв» проходить на центральній площі містечка Борщів. Місцеві господині змагаються у приготуванні національної страви, яке в давнину дало назву цьому невеликому населеному пункту. За легендою туркам, що захопили місто одна з місцевих господинь подала борщ. Однак їм весь час щось не подобалося. Нарешті розлючена кухарка вдарила отамана черпаком по голові і втопила у борщі. Тому й місто так назвали — Борщів. В цьому році фольклорне свято «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» та фестиваль «Борщ'їв 2012» пройдуть орієнтовно 1-2 вересня. Всього планується представити близько 50-ти видів борщу. Крім того, традиційно приготують борщ у великому казані на вогнищі, скуштувати який зможуть усі бажаючі.

Фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки»[ред.ред. код]

Велике дійство яке об'єднує два грандіозні фестивалі «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» та «Борщ'Їв» проходить щорічно у місяці вересні на Борщівській землі.

Програма фестивалю завжди насичена, весела, цікава, пізнавальна і смачна. Адже тут можна відвідати виставку вишиванок усіх населених пунктів району, також вишиванки привозять майстри з усієї України, охочі можуть поторгуватися на аукціоні-розпродажі вишиванок відомих колекціонерів і майстринь України, відвідати майстер-класи відомих майстринь-вишивальниць, взяти участь в конкурсі пісні про вишивання, скуштувати понад 50 видів справжнього українського борщу, насолодитись народною музикою, піснями, танцями, та і просто гарно відпочити.

Візитівкою Борщівщини стала сорочка, вишита саме чорними нитками. Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір шиття пов'язаний з конкретними подіями трагічної історії України. У XV–XVII століттях Борщівський край був постійним об'єктом нападів турків і татар. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками… Давня бабусина й прабабусина «борщівська бавляна сорочка» цінується і в Україні, і за кордоном. Вона шита «по рукавах», її найголовнішими ознаками є біле домоткане, — здебільшого конопляне — полотно, а також вишивка грубою вовняною ниткою — «чорною бавною». Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням пов'язаним благородною обіцянкою. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Саме тому, головною метою фестивалю «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» є відродження техніки шиття чорної борщівської сорочки, збереження та відновлення етнографічної спадщини Борщівщини, відтворення автентичності українського національного костюма, звичаїв та обрядів Надзбручанського краю, привернення широкого кола населення до народної культури, фольклору, звичаїв, традицій, обрядів, популяризація української мови.

Персоналії[ред.ред. код]

  • господарник, громадський діяч Богдан Вороблевський,
  • діячі української емігра­ції в Америці:
  • мандрівник С.Вісьньовскі,
  • графік Яків Гніздовський,
  • вишивальниця Г.Герасимович,
  • актор В.Юрчак,
  • художник Л.Левицький,
  • співак М.Старицький.
  • композитор О.Шимко
  • народився музикант, трубач гурту Kozak System - Соловій Сергій

Середні школи у місті закінчили:

Проживають:

  • відома українська поетеса, кавалер ордена Княгині Ольги третього ступеня громадська діячка Ганна Костів-Гуска,
  • Петро Довгошия — знаний публіцист, заслужений журналіст України, письменник, автор 6-ти книг, голова товариства "Просвіта" на Борщівщині з 1989 року, ініціатор її відродження.
  • Галина Онишко — заслужений працівник культури України, директор школи мистецтв
  • журналістка письменниця Марія Фафруник-Довгошия — редактор газети "Галицький вісник", авторка 7 книг віршів і прози
  • Василь Стецько, художник, член Національної спілки художників України
    • С.Маковський,нині покійний, художник
    • М.Роженко, нині покійна, художниця
  • Тетяна Окальська,художник-графік, майстер сучасного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
  • К.Богуцька — одна з праведників народів світу[9]

Тут працювали Лесь Курбас, брати Коссаки, Микола Горбаль — політв'язень і правозахисник,.

18951901 років у Борщеві бували Іван Франко (1895), Михайло Грушевський, який брав участь у відкритті Народного дому, деякий час тут працював адвокат І.Калиновський, від 1914 року жила співачка Л.Петровичева.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К.: Наукова думка, 1978., стор. 17
  3. Гуцал П., Колодницький С., Пиндус Б. Савчак Дем'ян Антонович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с.217
  4. Ю.Макотерський. Тигровий скок.- Чортків, 2004. 52 с. с. 9
  5. О.Полянський. Західна Україна у двох революціях.- Тернопіль: Джура, 1998. 52 с.: іл. с.48
  6. http://militera.lib.ru/h/liberation/01.html
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  8. Б.Мельничук. «Борщівський голос» // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  9. стаття Е. Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року

Література[ред.ред. код]

  • Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  • Довгошия Петро. Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край. Т., Астон, 2012;
  • Дуда І. Борщів: Путівник. — Т., 1989;
  • Літопис Борщівщини: Науково-краєзнавчий збірник.— Борщів, 1992—2001. — Вип. 1-10.
  • Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998

Посилання[ред.ред. код]