Борщівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борщівський район
Borschivsky rayon coa.png Borschivsky rayon fl.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Тернопільська область Тернопільська область
Код КОАТУУ: 6120800000
Утворений: 1939
Населення: 68 697
(на 1.08.2013)
Площа: 1006 км²
Густота: 68.8 осіб/км²
Тел. код: +380-3541
Поштові індекси: 48700—48771
Населені пункти та ради
Районний центр: Борщів
Міські ради: 1
Селищні ради: 2
Сільські ради: 42
Міста: 1
Смт: 2
Села: 70
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 48700, Тернопільська обл., м. Борщів, вул. Шевченка, 20-а, 2-27-02
Веб-сторінка: Сайт Борщева
Голова РДА: Верхола Ярослав Іванович

Борщі́вський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця, один із сімнадцяти районів Тернопільської області, розташований в її південно-східній частині. Маючи територію 1006 км² (7.2% території Тернопільщини) — це третій за площею район в області після Теребовлянського і Гусятинського. В районі розташовані крайні південна та східна точка Тернопільщини. На півночі межує з Чортківським, на заході із Заліщицьким районами, на півдні від Хотинського і Заставнівського району Чернівецької області район відділяє річка Дністер, через котру в межах району немає жодного мосту, межа з Кам'янець-Подільським та Чемеровецьким районами Хмельницької області, що розташовані на сході, проходить по річці Збруч.

Географія[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Місцевість району належить до лісостепової зони, відрізняється розчленованим рельєфом, значною глибиною ерозійного врізу річок, каньйоноподібними річковими долинами зі стрімкими схилами та вузькими руслами.

Село Окопи — найнижча точка рельєфу області (116 м над рівнем моря).

Шаблон:Розташування Борщівського району

Корисні копалини[ред.ред. код]

Поклади гіпсу, вапнякового пісковику, глини, каменю, мінеральні джерела.

Річки[ред.ред. код]

Найбільша річка — Дністер одночасно служить південною межею району, утворює кілька поворотів, найбільші з яких від села Колодрібки до Устя, від Устя до Мельниці-Подільської та південніше села Вільховець. Два перші повороти утворюють півострів-меандр з характерним мікрокліматом, на якому розташоване село Горошова.

Усі інші річки району належать до басейну Дністра, гирла 2 найбільших з них: Збруча та Нічлави розташовані на території району. Окрім того в північно-східній частині протікає річка Серет.

Ґрунти[ред.ред. код]

Найпоширеніший тип ґрунтів — сірі-опідзолені.

Клімат[ред.ред. код]

Агрокліматичний район називають «теплим Поділлям», тут найдовша на Тернопільщині тривалість літнього сезону.

Історія[ред.ред. код]

Княжий період[ред.ред. код]

У складі Київської Русі за князювання Володимира Святославовича.

Відтак у складі Галицько-Волинського князівства.

Польський період[ред.ред. код]

Входило до Червоногодського повіту Подільського воєводства.

З 15 століття розвиваються містечка, у 1443 році Скала, 1629 року Борщів, 1646 року Збриж, 1700 року Окопи Святої Трійці, 1767 року Мельниця отримали магдебурзьке право.

Австрійський період[ред.ред. код]

Утворено Борщівський повіт, що відповідає сучасному Борщівському району. Поділ по Збручу відтоді розділив села та містечка над річкою на лівобережні та правобережні, що збереглося й понині: Збриж, Кудринці, Боришківці та інші села поділені на дві частини, одні адміністративно підпорядкові Борщівському, інші — Кам'янець-Подільському району.

1848 року усіх селян звільнено від кріпацтва.

Українська революція. Міжвоєнний період[ред.ред. код]

З листопада 1918 року Борщівський повіт у складі Тернопільської області ЗУНР. На Борщівщині побував Симон Петлюра, звідси проводилися основні наступальні дії в ході Чортківської офензиви.

1930 року в селах і містечках району пройшла пацифікація.

Під час Голодомору 1932–1933 року на Борщівщину втікали селяни з сусіднього Кам'янець-Подільського району.

Друга світова війна[ред.ред. код]

З вересня 1939 року Борщівський повіт окупований Червоною армією. Розпочалися репресії проти членів ОУН, інтелігенції та духовенства. 1940 року утворено 3 райони: Борщівський, Мельнице-Подільський, Скала-Подільський.

З 1942 року діяли загони УПА. Зокрема, відбувся бій з більшовиками на буковинській стороні Дністра, поблизу хутора Зелена Липа.

Повоєнний період[ред.ред. код]

До кінця 1940-их років більшовики засобами НКВС придушили опір УПА. У 1946 році був голод, Борщівщина особливо потерпала, позаяк того року була велика засуха і бідний урожай. Задля порятунку, селяни їздили в північні райони Тернопільщини, зокрема на Бережанщину, вимінювали їжу за різні вироби.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

У районі 73 населених пункти, з них:

Населення[ред.ред. код]

Українці становлять 98,7% мешканців, проживають також росіяни, поляки, євреї.

Мова[ред.ред. код]

Мовні меншини, до яких належать російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, молдовська, німецька, польська, румунська, угорська та єврейська, присутні в більшості населених пунктів району. Мовних меншин немає у селах Зелене, Монастирок, Юр'ямпіль, Дубівка, Збриж, Верхняківці, Окопи, Трубчин, Трійця, Михайлівка, Тулин, Залуччя, Констанція, Грабівці, Підпилип'я та Михалків.

На Борщівщині побутує наддністрянський говір з деякими перехідними рисами, характерними для сусідніх покутсько-буковинського та подільського діалектів.

Національний склад[ред.ред. код]

Еміграція[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Кількість діючих церков — 103

Назва церкви Кількість церков Священнослужителів
УГКЦ 52 27
УПЦ-КП 26 17
УАПЦ 10 7
РКЦ 8 3
Свідки Єгови 5 5
ХВЄ 1 1
УПЦ-МП 1 (м. Борщів) 1

Транспорт[ред.ред. код]

В Борщівському районі діє залізничний та автомобільний транспорт. Залізниця прокладена до початку Першої світової війни, нині належить до Тернопільської дирекції Львівської залізниці. Станом на 2013 рік курсує всього один приміський поїзд зі сполученням Тернопіль-Іване-Пусте, проте окрім цієї магістралі є відгалуження на Скалу-Подільську з однією проміжною станцією у Іванкові. Залізничні станції — Борщів, Вовківці, Гермаківка, Іване-Пусте, Озеряни, Пилатківці.

Через район проходять автошляхи Тернопіль-Кам'янець-Подільський, Іване-Пусте-Касперівці та інші.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Най­більші підприємства:

  • Борщівський спиртозавод,
  • «Борщівський цукровий завод»,
  • Борщівський масло-сир завод,
  • «Тютюн Імпекс»;

Сільське господарство[ред.ред. код]

У районі:

  • 14 ТОВ:
    • «Прогрес»,
    • «Колос»,
    • «Сокіл»,
    • «Рап Соя Трейдинг» тощо;
  • ЗАТ «Птахофабрика Борщівська».

Діяло 28 ПАП, найбільші з них:

  • «Перемога»,
  • «Земля»,
  • «Юр'ямпільське».

Освіта та культура[ред.ред. код]

У районі:

  • 62 загальноосвітніх шкіл,
  • 15 дитячих дошкільних закладів,
  • 4 школи естетичного виховання,
  • школа мистецтв,
  • ДЮСШ,
  • 2 будинки творчості,
  • станція юних техніків,
  • Борщівський агротехнічний коледж,
  • філія Товстен. СПТУ,
  • 2 музеї — історично-краєзнавчий і художньо-меморіальний,
  • 71 заклад культури,
  • 65 бібліотек, Борщівська центральна бібліотека сайт — http://biblioteka-bor.ucoz.ua
  • кінотеатр,
  • Будинок культури,
  • Палац студентів.

Звання «народний» удостоєні 17 аматорських колективів. У районі діють:

  • ансамбль пісні й танцю «Збручани»,
  • оркестр народної музики,
  • естрадно-симфонічний оркестр,
  • зразковий дитячий хор «Пролісок»,
  • хорова капела «Елегія»,
  • хор районної лікар­ні,
  • хор агротехнічного коледжу.

Охорона здоров'я та рекреація[ред.ред. код]

У районі діють:

  • 3 лікарні,
  • 2 поліклініки,
  • 9 амбула­торій,
  • 2 фельдшерсько-оздоровчих пункти,
  • 56 ФАП,
  • районний табір відпочинку дітей «Лісова пісня»,
  • оздоровчий комплекс «Збруч».

Бази відпочинку:

  • ТАНГ,
  • ТДПУ,
  • Чортківського медичного коледжу,
  • санаторій реабілітації (село Більче-Золоте).

Спорт[ред.ред. код]

Виступають:

Пам'ятки[ред.ред. код]

За кількістю пам'яток історії, культури та природи Борщівський район займає одне з провідних місць в Україні.

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

На його території:

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

У Борщівському районі 28 пам'яток національного (1-ше місце в області разом з Кременецьким районом) та 96 місцевого значення, руїни середньовічних оборонних замків 16-18 століть у Кудринцях, Кривчу, Скалі-Подільській, Окопах, Висічці, залишки оборонної системи римлян — Траянів вал, 10 давньоруських городищ тощо.

Пам'ятки архітектури місцевого значення:

  • Церкви Святої Трійці у Бабинцях (1869), Святого Михаїла у Білівцях (1875), Святого Михаїла у Більче-Золотому (1871), Святого Дмитрія у Вербівці (1890), Успіння Пресвятої Бородиці в Гермаківці (1834), Успіння Пресвятої Бородиці в Дзвинячці, Преображення Ісуса Христа у Жилинцях (1905), костел в Бережанці (1869), дерев'яна церква у селі Грабівці (17-18 століття), дерев'яна церква у селі Дубівка (17-18 століття), дерев'яна церква Святого Симеона у селі Дубівка (1909), костел у Бурдяківцях (1871), костел у Верхняхівцях (1890), костел у селі Вигода (1890), костел у Висічці (19 століття), костел у Гермаківці (кінець 19-початок 20 століття), костел у селі Глибочок (1890), костел у селі Жилинці (1909),
  • Лікарні в Борщеві (1905), костел у селі Заліся, Церква Святого Михаїла у селі Залуччя (1861), костел у селі Збручанське (18 століття), церква Вознесіння Христового в Зеленій (1924), костел в селі Зоряне, церква у Кривчу, церква святої Покрови у Кривчу (1896), дзвіниця церкви святої Покрови у Кривчу (1896), каплиця у Кривчу (17 століття), костел у Кривчу (17 століття), Церква Святого Миколая у Кривчу (16 століття), Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії у Латківцях (1895), костел у Лосячі (19 століття), костел у Мельниці-Подільській (19 століття), церква Святого Михаїла у Мельниці-Подільській (1722), костел у Михайлівці (1854), Церква Різдва Христового (1854), Церква Святого Михаїла у Михалкові (1780), Церква Святого Миколая у Мишківцях (1898), Церква Успіння у Мушкарові (1910), Церква Вознесіння у Нижньому Кривчу (17 століття), дерев'яна дзвіниця церкви Вознесіння у Нижньому Кривчу (17 століття), костел у Ниврі (1910), Церква Архістратига Михаїла у Ниврі (1871), костел в Озерянах (1875), церква в Озерянах (18 століття), костел у Окопах (18 століття), дерев'яна Церква Преображення Ісуса Христа в Окопах (1867), костел в Олексинцях (1867), Церква Святого Якова в Панівцях (1852), церква у Пилипчу (19 століття), Церква Пресвятої Богородиці у Пилипчу (19 століття), Дзвіниця Миколаївської церкви у Пищатинцях (1759), костел у Пищатинцях (початок 20 століття), костел у Пищатинцях (19 століття), Церква Святого Михаїла у Пищатинцях (1816), церква святого Антонія у Підпилип'ї (1895), костел у Циганах, костел у Скалі-Подільській, Церква святого Миколая у Скалі (1882), каплиця у Скалі (кінець 19 століття), каплиця у Скалі (кінець 19 століття), Костел Вознесіння Діви Марії у Скалі (1719), каплиця (1937), синагога (початок 20 століття), Церква Святого Михаїла у Сков'ятині (1824), костел у Стрілківцях, Церква Святого Миколая у Трубчині (1854), костел у Турильчу, костел в Урожайному, костел в Устю, Церква Святої Параскеви в Худіївцях (1730), Церква Святого Симеона в Циганах (1909), Церква Святого Петра і Павла в Циганах (1905), костел початку 20 століття в Циганах, костел у Шершенівці, Церква Преображення Господнього у Шершенівці (1901), Церква Святого Дмитрія 1840 року в селі Юр'ямпіль;
  • Народний будинок у Борщеві (1905), Польський народний дім у Скалі (1930), читальня початку 20 століття у Циганах;
  • конюшня у селі Висічка (початок 20 століття), гуральня у Пищатинцях (початок 20 століття), пивниця в Пищатинцях (початок 20 століття), будинок челяді в Скалі (початок 20 століття), вхідний павільйон у Скалі (кінець 19 століття), оранжарея у Скалі (кінець 19 століття), плебанія початку 20 століття в Циганах;
  • поховання — усипальниця Сапігів у селі Більче-Золоте (18 століття), усипальниця Сапігів у Пилатківцях, цвинтар у Пищатинцях (початок 18 століття), цвинтар початку 19 століття у Циганах;
  • парк у містечку Скала-Подільська (19 століття);
  • оборонні споруди 16-18 століття у Скалі;
  • палац у Скалі (початок 20 століття);
  • житловий будинок кінця 19 століття, житловий будинок 18 століття (вулиця Січових Стрільців).

Дерев'яні храми[ред.ред. код]

Село Назва церкви Рік побудови
Вовківці святого Миколая 1780
Гуштин
Дубівка святого Симеона перевезена 1905 із села Цигани
Іване-Пусте Івана Богослова 1763
Кривче Вознесіння Христового 1760
Сапогів святого Миколая 1777
Окопи Преображення Ісуса Христа 1867

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

У Борщівському районі всього 88 територій та об'єктів природно-заповідного фонду (найбільше в Тернопільській області) загальною площею 1943,58 га.

Серед пам'яток природи:

Персоналії[ред.ред. код]

Письменники, поети, літературознавці[ред.ред. код]

Актори, співаки, композитори, диригенти[ред.ред. код]

Андрійчук Петро Олександрович (1958) — музикант, диригент хору «Дарничанка», професор Київського національного університету культури і мистецтва. Народився 17 січня 1958 року в Борщеві, закінчив Київську консерваторію, проживає в Києві. У 2000 році з хором «Дарничанка» був на гастролях у Борщеві.

Виспінський Іван Ярославович (1964) — композитор, кобзар, фольклорист. Народився 23 червня 1964 року в с. Пищатинці Борщівського району, закінчив Рівненський інститут культури в 1989 році. Працює провідним методистом центру народної творчості в Тернополі. Лауреат Міжнародного фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг», пісенного фестивалю «Доля».

Драпак Григорій Миронович (1959) — народний артист України. Народився 3 квітня 1959 року в с. Констанція Борщівського району. Закінчив Озерянську середню школу, Теребовлянське культосвітнє училище. Артист розмовного жанру, гуморист, проживає в Тернополі.

Довганюк Володимир (19201989) — драматичний актор. Народився в с. Вовківці Борщівського району, в 30-х роках минулого століття виїхав з батьками до Канади. Актор і адміністратор українського народного театру «Заграва». Зіграв більше 100 ролей.

Камінський Віктор Євстахович (1953) — заслужений діяч мистецтв України (1995), композитор. Народився 8 квітня 1953 року в с. Нивра Борщівського району. В 1970 — 72 рр. навчався в Хмельницькому музичному училищі, в 1977 р. закінчив композиторський факультет Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка у класі Володимира Флиса, в 1983-85 рр. навчався в аспірантурі при Московській державній консерваторії ім. П. Чайковського в класі Тихона Хрєннікова. У 1977-78 р. працював викладачем Рівненського інституту культури, з 1978 р. викладає композицію в Львівській державній консерваторії (нині Львівська національна музична академія ім. М.Лисенка), з 2002 р. — проректор з наукової роботи, професор кафедри композиції. Член Національної Спілки композиторів України з 1978 р., заступник Голови правління Львівської організації НСКУ. Лауреат премії ім. М.Лисенка (2000), лауреат премії ім. С.Людкевича (2004). У 2005 році став лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка за Концерт № 2 «Різдвяний», симфонію-кантату «Україна. Хресна дорога», ораторію «Іду. Накликую. Взиваю…» та «Акафіст до Пресвятої Богородиці».

Людмила Петровичеві-Смалева (18821971) — оперна співачка. Народилася на Буковині, працювала у Львівському театрі товариства «Українська бесіда». 1914 року театр гастролював у Борщеві, якого застала війна. Людмила залишилася жити в Борщеві, вийшла заміж за суддю Смаля, брала участь в аматорських колективах Борщева. Померла артистка 27 грудня 1971 року, похована на Борщівському цвинтарі.

Мирослав Скала-Старицький (19091969) — оперний та камерний співак. Народився в Скала-Подільській 13 червня 1909 року. Закінчив Станіславську гімназію, Львівський музичний інститут ім. М. Лисенка. Працював оперним співаком у Львівському театрі опери та балету. У 1942 році виїхав до Відня. Працював солістом у 30-ти оперних театрах Європи. Помер і похований у Парижі.

Юрчак Василь Михайлович (18761914) — український драматичний актор. Народився у Скала-Подільська, тут закінчив школу. Добре грав на скрипці, гарно співав, любив вирощувати квіти. Писав вірші, грав вистави. Працював актором у театрі «Руська бесіда». У 1913 році захворів на туберкульоз, приїхав у Теребовлю до родичів дружини і там помер. Похований на міському кладовищі 28 вересня 1914 року.

Художники, скульптори, різьбярі[ред.ред. код]

Балан Іван Дмитрович (1941) — художник, графік, живописець. Член Національної Спілки художників України (1992). Народився 2 серпня 1941 року в с. Стрілківці Борщівського району. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові (1975). Працював викладачем живопису в Борщівському будинку піонерів, викладачем Чернівецького культурно-освітнього училища, ст. художником н.-д. сектору Чернівецького держ. університету, від 1982 — художник Чернівецького художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України. Автор портретів, натюрмортів, краєвидів, екслібрисів, книжкової графіки та ін. Учасник численних виставок.Зоєчко Петро Миколайович (1935) — художник, живописець. Народився 16 лютого 1935 року в с. Гермаківка Борщівського району. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім.. І. Труша, з 1963 року працює в Івано-Франківських художніх майстернях. Член національної Спілки художників України. Брав участь у республіканських та зарубіжних виставках у Львові, Чернівцях, Києві, Москві, Канаді. Його твори зберігаються в багатьох музеях України та приватних колекціях. Його творчими роботами оформлений Гермаківський будинок культури.

Гніздовський Яків Якович (19151985) — художник, графік, живописець, скульптор. Народився 27 січня 1915 року в с. Пилипче Борщівського району. Закінчив Чортківську гімназію, Львівську школу прикладного мистецтва, студіював також у Варшавській Академії Красних Мистецтв. Працював у Парижі, США. Художник світового рівня, його картини прикрашали Білий Дім у США. Багато його графічних робіт знаходиться у Борщівському краєзнавчому музеї, та меморіальному музеї в селі. Помер 8 листопада 1985 року, прах його недавно перевезено на батьківщину і Львів і перезахоронено на Личаківському кладовищі, в листопаді 2005 року, як він заповідав.

Гаврик-Сікорська Оксана Петрівна (1944) — художник-різьбяр по дереву. Народилася 18 лютого 1944 року в с. Козачина, нині Ланівці Борщівського району. Закінчила Озерянську СШ, Косівське училище прикладного мистецтва, працює в Тернополі. Учасниця збірних виставок у Тернополі, Івано-Франківську, Запоріжжі, Києві, Борщеві. Талант майстрині перейшов від батька Петра Сік орського, народного майстра, різьбяра по дереву. Багато робіт Оксани Сік орської (вишиті карнизи, писанки, шкатулки) знаходяться в приватних колекціях Польщі, Канади, США, Німеччини та ін.

Левицький Леопольд Іванович (19061973) — графік, живописець. Народився 7 серпня 1906 року в с. Бурдяківці Борщівського району. Закінчив гімназію у Чорткові, Краківську Академію Красних Мистецтв. З 1946 року проживав у Львові. Працював у різних техніках, зокрема у літогравюрі. Учасник виставок у Кракові, Кременці, Львові, Москві, Мінську, Варшаві, Сан-Франціско та ін. В 1996 році в с. Бурдяківці відкрито меморіальний музей його імені, відкрито також музей у Львові у квартирі, де проживав художник на вул.. Устиновича.

Мердак Іван (1933) — скульптор по дереву. Народився 26 листопада 1933 року на Лемківщині. В 1946 році разом з батьками переїхав в с. Королівку Борщівського району. Закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище № 5. В 1965 році переїжджає до Тернополя і там працює на творчій роботі. Учасник збірних виставок у Чернівцях, Тернополі, Києві, персональна виставка у Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Бережанах, Тернополі. Заслужений майстер народної творчості України.

Стецько Василь Петрович (1950) — художник, живописець, графік. Член Національної Спілки художників України. Народився 6 березня 1950 року в с. Стрілків ці Борщівського району. Закінчив Королівську СШ, Український поліграфічний інститут ім.. Федорова відділ графіки. Автор монументальних розписів церков у селах Більче-Золоте, Горошова, Шишківці, Пищатинці та ін. На персональній виставці в Тернополі було представлено 70 творів живописного і графічного спрямування, прикладного мистецтва. Він є Головою Спілки художників Борщівщини «Потік». Його твори знаходяться у багатьох музеях України, приватних колекціях Львова, Канади, Польщі, Німеччини та ін.

Стасюк Лідія Зінов'євна (1948) — художник-кераміст. Народилася 10 лютого 1948 року в с. Королівка Борщівського району. Закінчила Косовський технікум народних художніх промислів по спеціальності — художня кераміка. З 1972 року — активний учасник виставок прикладного мистецтва в Тернополі, Києві, Москві, Пензі, Львові, Білорусі. Її декоративні тарілки знаходяться у приватних колекціях багатьох людей. Проживає і працює в с. Королівка.

Журналісти, публіцисти[ред.ред. код]

Вировий Микола Йосипович (19201993) — заслужений журналіст України, публіцист, краєзнавець. Народився 18 червня 1920 року на Миколаївщині, в 1950 році переїхав у Скала-Подільську, де працював у районній газеті «Вільна праця». В 1959 році переїхав у Борщів, працював відповідальним секретарем районної газети «Надзбручанська правда» до 1992 року. Мав багато цікавих публікацій, збирав легенди, малював портрети відомих людей.

Довгошия Петро Іванович (1956) — заступник редактора районної газети «Галицький вісник», член Спілки журналістів України. Народився в 1956 році в с. Чорнокінці Чортківського району, закінчив Кам'янець-Подільський педінститут, філологічний факультет. В 1991 році став одним із організаторів створення районної газети «Галицький вісник». Петро Іванович — високоосвічена людина, інтелігент, яскрава особистість, талановитий журналіст, патріот України. Цікавою є його авторська сторінка «Про те, що схвилювало». Він автор книг «Песимістичні монологи оптиміста», "Борщівська «Просвіта», готуються нові книги.

Колянківський Микола (1912–1985) — журналіст, письменник, літературознавець. Народився 19 червня 1912 року в с. Панівці колишнього Мельнице-Подільського району. Дитинство провів в с. Гермаківка. Вчився у гімназії Бучача і Станіслава. Був редактором щоденника «Краківські вісті», тижневика «Час» у Німеччині. У 1949 році переїхав до Парижа. Там видає український журнал «Ми і світ», а в 1955 році переїхав до Канади. Тут виходять з друку його книги фельєтонів, сатири і гумору «Бомби на весело», «Амбасадори», «Товпа» та ін. У 1957 році Микола Колянківський відкрив у Канаді першу Картинну галерею «Ми і світ» у м. Ніагара (провінція Онтаріо). Помер 28 жовтня 1985 року, похований в с. Гермаківка.

Малайський Володимир (1939) — журналіст, публіцист, поет. Народився в 1939 році в Польщі, в 1946 році переїхав в с. Королівку разом з батьками. Закінчив Львівський університет факультет журналістики. Працює на Львівському радіо.

Діячі визвольного руху[ред.ред. код]

Промисловці, підприємці[ред.ред. код]

  • Романюк Іван — агроном, кооператор і промисловець, родом з Борщівщини. Співвласник фабрики картонних виробів «Декоро» і власник фабрики свічок «Астра» у Львові.
  • Сенищ Павло Миколайович — заслужений економіст України. Народився в селі Нивра.

Перебували[ред.ред. код]

1958 український письменник Борис Антоненко-Давидович приїжджав у села Окопи, Трубчин, Боришківці та Вигода Борщів. р-ну, зустрічався з Є. Долинюк; написав про це у нарисі «Нема Збруча», опубл. у кн. «Збруч» (1959)[1].

Виноски[ред.ред. код]

  1. В. Барна. Антоненко-Давидович Борис Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Література[ред.ред. код]

  • Дроздовський Й .П. Природа Борщівського району [Текст] / Й. П. Дроздовський. — Т.: Джура, 1999. — 103 с.
  • Борщівський район
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.