Христо Ботев
| Христо Ботев | |
| болг. Христо Ботев | |
 Христо Ботев |
|
| Народився | 6 січня 1849 Калофер  Османська імперія |
|---|---|
| Помер | 1 червня 1876 Камарата Стара Планина Османська імперія |
| Громадянство | Османська імперія |
| Національність | болгарин |
| Інші імена | болг. Христо Ботьов Петков |
| Діяльність | поет, публіцист, громадський діяч |
| Батько | Ботьо Петков |
| Матір | Іванка Ботева |
| Дружина | Венета Ботева |
| Діти | Іванка |
Хри́сто Бо́тев (*6 січня 1849, Калофер — †1 червня 1876, Камарата, Стара Планина) — болгарський громадський діяч, поет і публіцист.
Зміст |
[ред.] Життєпис
Народився в Калофері в сім'ї педагога Ботьо Петкова.
В 1863—1866 роках перебував в Україні, вчився в одеській гімназії, потім працював учителем в селі Задунаївці (тепер Арцизький район Одеської області). Тут познайомився з російською літературою, з творами літературних критиків — М. Чернишевського, О. Герцена, М. Добролюбова, Д. Писарєва, що відіграло велику роль у формуванні його світогляду. Ймовірно, що Ботеву були знайомі твори Тараса Шевченка.
До проблеми «Шевченко і Ботев» не раз зверталися передові болгарські критики, особливо активно — в 1930-их роках. Наприклад Л. Стоянов у надрукованій статті «Шевченко і Каравелов» (газета «Заря», 22 травня 1939) підкреслив, що така близькість Ботева і Шевченка зумовлена впливом на них революційної ідеї російського революційного руху.
1867 року Христо Ботев повернувся на батьківщину, але через переслідування емігрував до Румунії. Він брав активну участь у діяльності Болгарського революційного комітету, членом якого став наприкінці 1874. З 1875 очолив Болгарський революційний рух.
Вважається, що 20 травня (1 червня за н. ст.) 1876 року Ботев був поранений турецьким снайпером в груди і практично відразу ж помер. Проте відповідно до спогадів учасників і висновку спеціальної комісії болгарських істориків, куля, котра потрапила в Ботева, не могла прилетіти з боку турок, оскільки він знаходився в такому місці, звідки позиції ворога не обстрілювалися, тому існує версія про те, що його застрелили свої ж товариші, розлючені невдачею.
[ред.] Творчість
Літературна спадщина Ботева різноманітна й багата (поезії, оповідання, публіцистичні статті, фейлетони, послання, листи). Перший вірш — «До моєї матері» (1867). У поетичних творах (їх всього 20) Ботев оспівав любов до батьківщини, бойовий дух болгарського народу, показав зненависть до гнобителів (незакінчена поема «Гайдуки», вірші «Елегія», «Боротьба», «Хаджі Димитрій», «Патріот», «На смерть Василя Левського» та ін.). «Символ віри Болгарської комуни» став катехізисом для болгарських революціонерів. Ботеву належить переклад «Кремуція Корда» М. Костомарова.
Українською мовою твори Ботева перекладали П. Грабовський, В. Сосюра, П. Тичина. Л. Дмитерко присвятив Ботеву п'єсу.
[ред.] Пам'ять
- Детальніше у статті Пам'ятники Одеси
13 листопада 2009 року в місті Одеса на честь 160-річчя Христо Ботева було встановлено пам'ятник. Пам'ятник поету розташовано в Прохорівському саду міста. [1] У червні 2010 року Асоціацією болгар України були встановлені пам'ятники Ботеву у м. Арциз Одеської області та в смт Вільшанка, Кіровоградської області.
Село Ботієве Приазовського району Запорізької області назване на його честь.
[ред.] Виноски
[ред.] Література
- Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
