Бражникові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бражникові
Hyles galii
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Лускокрилі (Lepidoptera)
Надродина: Bombycoidea
Родина: Бражникові (Sphingidae)
Pierre André Latreille, 1802
Близько 200 родів,
коло 1 200 видів
Sphinx ligustri
Linnaeus, 1758
Підродини

Macroglossinae
Smerinthinae
Sphinginae

Посилання
Вікісховище: Sphingidae
EOL: 905
ITIS: 117293
NCBI: 7128
Fossilworks: 71815
Від більшості бражникових української фауни бражник сосновий (Sphinx pinastri) відрізняється відсутністю яскравого забарвлення. Ймовірно, це має для метелика маскувальне значення.

Бра́жникові (Sphingidae) — родина великих або середнього розміру метеликів. Тіло товсте, сильне. Передні крила вузькі, довші за задні. Хоботок часто-густо довший за тіло. Більшість бражникових літає увечері та вночі. Гусінь велика, майже завжди з рогом на задньому кінці тіла; гусениці багатьох бражникових при подразненні набувають пози, в якій нагадують статую сфінкса, звідки походить латинська родова назва багатьох форм — Sphinx. Відомо близько 1 200 видів, найбільші за розміром (до 18 см в розмаху крил) в Бразилії. В Україні зустрічається понад 20 видів бражникових, у тому числі бражник мертва голова (Acherontia atropos), бражник тополевий (Laothoe populi), бражник бузковий (Sphinx ligustri) та інші. 7 видів бражникових занесено до Червоної книги України.

Обтічним тілом, вузькими, витягнутими крилами бражники нагадують малесенький літак-винищувач. Ці комахи, дійсно, вправні літуни, найкращі серед метеликів. Швидкість їх перевищує 50-60 км/год.[1].

Малий винний бражник (Deilephila porcellus), звичайний представник української фауни.

Опис[ред. | ред. код]

Імаго[ред. | ред. код]

Бражник олеандровий

Великі або середньої величини метелики, з потужним тілом. Розмах крил 30-175 мм. У більшості видів 80-100 мм. Вусики довгі, веретеноподібні, зазвичай із загостреною і гачкоподібно загнутою вершиною. Очі круглі, голі, часто прикриті згори чубком з подовжених лусочок. Хоботок зазвичай дуже довгий, перевищує у декілька разів довжину тіла, рідше короткий, іноді зредукований. Губні полапки добре розвинені, загнуті догори, із зовнішнього боку густо покриті лусочками, з внутрішньої сторони зазвичай позбавлені лускатого покриву.

Лапки несуть декілька рядів коротких, міцних шипиків. Черевце покрите прилеглими лусочками, зібраними на кінці у вигляді пензлика або широкої щітки. Передні крила більш ніж в 2 рази довші за свою ширину, з підгостреною вершиною. Їх зовнішній край рівний або різьблений, з глибокими вирізками між жилками, сильно скошений до заднього краю, іноді округлий. Задні крила зазвичай в 1,5 разу довше за свою ширину, помітно скошені до заднього краю, з неглибокою виїмкою по зовнішньому краю перед анальним кутом. Зачіпка зазвичай добре розвинена, іноді рудиментарна

Гусениця[ред. | ред. код]

Гусениця бражника молочайного

Гусениці досить великі, з п'ятьма парами ніг. Забарвлення досить яскраве, з косими смужками і плямами у вигляді очей. Гусениці розвиваються переважно на деревних і чагарникових породах, значно рідше — на трав'янистих рослинах, відрізняються вузькою харчовою вибірковістю і найчастіше здатні живитися тільки на одному або декількох близькоспоріднених видах рослин; багатоїдні види серед бражників зустрічаються рідко. Окремі види відомі як другорядні шкідники сільського і лісового господарства. У лісах трохи ушкоджують різні хвойні і широколистяні породи, в садах — плодові і кісточкові культури. На задньому кінці тіла гусениці майже завжди є характерний щільний наріст — «ріг». Гусениці проявляють активність в присмерковий і нічний час доби.

Лялечка[ред. | ред. код]

Лялечка відрізняється тим, що на задньому кінці у неї є підвищення у вигляді рогу, якого позбавлені тільки небагато видів.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Фролов Ю. Дозаправка в воздухе // Наука и жизнь, № 11, 2009. - https://www.nkj.ru/archive/articles/16678 [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]