Брати Стругацькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аркадій та Борис Стругацькі — видатні радянські письменники, співавтори, сценаристи, класики сучасної наукової та соціальної фантастики. Брати Стругацькі — лідери фантастики у СРСР, найвідоміші радянські фантасти на Заході.

Брати Аркадій та Борис Стругацькі

1956–1962[ред.ред. код]

Власну літературну кар'єру Аркадій Стругацький почав першим, надрукувавши 1956 року у співавторстві з Л. Петровим нефантастичну повість «Попіл Бікіні», присвячену випробуванню першої водневої бомби на атолі Бікіні. За висловом польського літературознавця і дослідника творчості братів Стругацьких Войцеха Кайтоха, перша повість була «типовим для того часу прикладом „антиімперіалістичної прози“»[1]. Вже з початку 60-х Аркадій активно займається перекладами (під власним іменем та під псевдонимом С.Бережков): найбільш відомі переклади з японської Акутаґави Рюносуке, Кобо Абе, класичних творів 15-16 століття, а також переклади з англійської Джона Віндема, Айзека Азімова та ін.

1958 року в журналі «Техника — молодёжи» було опубліковано першу спільну роботу братів — науково-фантастичне оповідання «Ззовні», яке пізніше було перероблено в однойменну повість. Так виник творчий тандем, який існуватиме до самої смерті Аркадія Стругацького.

1959 року виходить повість «Країна багрових хмар», яку пов'язували спільні герої з наступними повістями «Шлях на Амальтею» (1960), «Стажери» (1962), а також оповіданнями першої збірки братів Стругацьких «Шість сірників» (1960) і які поклали початок циклу творів про «Світ Полудня».

Вже перші літературні роботи братів Стругацьких, незважаючи на їхню відповідність принципам «соціалістичного реалізму», значно відрізнялися від тодішних зразків фантастики. Більший психологізм, «несхематичність» персонажів, сміливі наукові і соціальні ідеї, гумор, загальний високий художній рівень вигідно відрізняли ці твори від інших фантастичних творів тих часів. Саме у перших оповіданнях брати Стругацькі вперше вдало випробували метод побудови власного цілісного світу майбутнього — це була перша подібна спроба в радянській фантастиці. На відміну від аналогічних масштабних побудов Роберта Хайнлайна, Урсули Ле Ґуїн, Пола Андерсона, Ларі Нівена та ін. майбутнє Стругацьких не мало чіткої хронологічної схеми, воно вибудовувалося поступово через «наскрізних» персонажів, які дрейфували з книжки в книжку інколи як повноцінні герої, інколи епізодично, щоб згодом такі фрагменти вибудовувалися в яскраву, внутрішньо логічну й органічну мозаїку — світ «Полудня ХХІІ століття».

Програмним твором цього раннього періоду стала повість «Повернення (Полудень, ХХІІ століття)», в якій намальовано захоплюючу перспективу майбутного людства, представники якого - світлі, розумні люди, завзяті дослідники космосу, шукачі, творчі особистості.

Ця повість відзначає собою закінчення першого, досить романтичного етапу творчості братів Стругацьких, за яким почався період значної літературної еволюції, рух до складніших соціальних і філософських ідей.

1962–1968[ред.ред. код]

Вже у наступній повісті, сюжетно пов'язаній з попереднімі, «Далека райдуга» (1963) ми бачимо новий творчий почерк братів Стругацьких. Замість ідеалістичних картин майбутнього — катастрофа на далекій планеті внаслідок непродуманих наукових експериментів. Саме в цьому творі на передній план виходить одна з головних тем всієї подальшої творчості Стругацьких — важкий моральний вибір людини, яка вимушена вибирати між поганим і дуже поганим. У цій же повісті вперше позначається проблема, яка займатиме авторів у подальших творах і яка засвідчує появу складніших побудов у творах: що робитимуть і як почуватимуть себе в новій світлій реальності Полудня люди, позбавлені творчого початку. Суттєвий розрив між блискавичним науковим прогресом і інертною людською свідомістю, що дуже повільно і неохоче змінюється, вічний конфлікт між авангардом людства, що «бажає дивного», і безмежною сірою масою ми знаходимо в повісті «Спроба втекти» (1962). Цю тему Стругацькі ще детальніше розробляють в наступному, багато в чому програмному творі — «Важко бути богом» (1964). У повісті «Хижі речі сторіччя» (1965) Стругацькі звертаються до актуальних проблем сучасності, малюючи гротексну модель майбутнього суспільства споживання — таким, яким може стати світ, якщо рухатиметься за тенденціями середини 60-х. Композиційно цей твір, за словами Войцеха Кайтоха, став «специфічно радянською антиутопією», першою в радянській літературі «антиутопією в утопії»[1].

Паралельно Стругацькі пишуть низьку творів, що не вкладалися в межі стандартних на той час жанрів і виходили за тематику «Світу Полудня»: сповнену гумору і оптимізму казку для молодших наукових співробітників «Понеділок починається в суботу» (1965) та її продовження — повість «Казка про Трійку» (1968), де легкий гумор змінюється жорсткою сатирою на бюрократичний казармений соціалізм. Вихід навіть урізаного, відцензурованого варіанту «Казки» мав швидкі і безпосередні наслідки для авторів. Цей твір потрапив під заборону, а іркутський журнал «Ангара», що він її мав необережність надрукувати, припинив своє існування. «Казка про Трійку» позначила новий етап у творчості братів Стругацьких — період майже повного зникнення з офіційної літератури, перехід у статус письменників самвидаву, або, точніше, самодруку, оскільки їхні твори відтепер циркулюють серед інтелігенції в вигляді принтерних роздруківок.

Офіційна ж критика Стругацьких загострюється, все частіше з'являються рецензії такого гатунку: «Розгул машин, технічний прогрес, який все пожирає і подавляє у своїй нелюдяності в «Равлику на схилі». Страшна сила речей над спустошеними душами у «Хижих речах сторіччя». Масове ошукання людей за допомогою досить примітивних технічних засобів в ім'я якихось туманних цілей у «Заселеному острові». Насправді, всі ці моделі не виглядають такими вже й нетрайльними щодо теперішнього світу. Малюючи як щось фатальне, невблаганне, непідвласне соціальній волі людей це торжество речей, автори — свідомо чи ні — знецінюють роль наших ідей, сенс нашої праці, всього того, що дороге нашому народу.»[2].

1968–1986[ред.ред. код]

Вже наступну повість Стругацьких — один з найскладніших у філософському плані їхній твір — «Равлик на схилі» (1968) було опубліковано лише частково. Радянська консервативна критика відразу відчула, як легко впізнати за безладом Управління тодішню радянську політичну систему. Втім, крім відвертої сатири на радянські реалії була в повісті і тема набагато глибша, до якої Стругацькі ще не раз повертатимуться в своїй творчості — прогрес невблаганний і позбавлений морально-етичних мук, він зноситиме все, що опиниться на його шляху. Саме таким суперечливим предстає перед нами фантасмагоричний світ «Равлика». Він «складається з найсуперечливіших тенденцій суспільного буття. Це неймовірний світ. Світ різного гатунку суспільних потенцій, часом досить похмурих. Перед нами ніби ембріони тих чи інших ймовірних феноменів майбутнього — того майбутнього, яке можливе, якщо дати цим ембріоном розвитися.»[3].

Не викликала захоплення у радянської критики і наступна сатирична повість «Друге нашестя марсіан» (1967): імена персонажів, запозичені з грецької міфілогії, не могли приховати алюзії на сучасність. Головним питанням твору стало не дуже політкоректне для тих часів «Чи можна застосувати поняття честь, гідність, гордість до всього людства?» Схожу проблему: чи готове людство до зустрічі з невідомим (зокрема з інопланетною цивлізацією) — готове перш за все в інтелектуальному, соціальному і моральному планах, ми знаходимо в повісті «Готель «У Загиблого Альпініста»» (1970). В цій повісті Стругацькі також спробували нову для себе форму фантастичного детективу, до якої вони ще повернуться пізніше у романах «Жук у мурашнику» та «Хвилі гасять вітер».

Поексперементувавши на «нових пасовищах» Стругацькі повертаються у наступних творах до теми «Світу Полудня». Вони пишуть повісті «Заселений острів» (1969), «Малюк» (1971), «Хлопець з пекла» (1974). Радянська цензура важко сприйняла появу цих творів. Так під час підготовки «Заселеного острова» до публікації в першому зібранні творів 1991 року авторам прийшлося поновити більш ніж 900 цензурних редагувань, які було внесено в текст редакторами.

Нові твори виходять або у край урізаному вигляді (як наприклад, «Пікнік на узбіччі», який з'явилися у відомій і надзвичайно популярній «Бібліотеці сучасної фантастики» у вигляді кількох глав), або в малодоступних журналах на кшталт «Даугави» чи «Знание-сила».

Вже згадувана вище повість «Пікнік на узбіччі» (1972), черговий дрейф Стругацьких від теми далекому майбутнього Полудня, розповідає про Зону — територію, на якій після Прибуття інопланетян починаються дивні речі. На цьому тлі Стругацькі прокручують нові грані тем, піднятих у «Другом нашесті марсіан», «Готелі „У Загиблого Альпініста“» і навіть «Спробі втекти»: неоднородність людства в інтелектуальному і моральному плані, неготовність до пізнання і розуміння, важкість переходу на новий інтелектуальний рівень існування.

У повісті «За мільярд років до кінця світу» (1976) Стругацькі повертаються до улюбленої теми — теми вибору, який вимушена робити людина. Герої повісті стикаються з жорсткою необхідністю вибирати між творчістю і можливою загибеллю, яка неминуче станеться, якщо вони не відмовляться від своїх пошуків істини. У ці ж роки було написано роман «Град приречений» (1975, опубл. у 1988–1989), в який «у декораціях штучного «міста в табакерці», точніше, у пробірці, збираються заблудші душі з найрізноманітніших часів і частин світу… Стругацькі відпрацювали відмінну, живу й здатну до еволюції модель людської генерації, народжену комуністичним Експериментом. Вони досить витончено й заощадливо демонструють різні стадії життєвого циклу «радянської Психеї», її мандрів ідеологічними просторами і лабіринтами»[4]

Для цього твору, як і для наступного роману «Кульгава доля» (1982, опубл. у 1986) характерне наділення головних персонажів автобіографічними рисами.

У наступних романах Стругацькі підбивають остаточний підсумок утопічній тематиці «Світу Полудня». У романах «Жук у мурашнику» (1979; премія «Аеліта» 1981 рок) та «Хвилі гасять вітер» (1985) Стругацькі ясно демонструють переконання, до якого вони прийшли внаслідок багаторічних досліджень можливостей і ймовірностей майбутнього: ніякий технічний прогрес не принесе і не може принести щастя людству, якщо не зміниться саме людство, не позбудеться «внутрішньої мавпи». Такий невтішний висновок фактично закриває радянський «цензурний» період творчості Стругацьких.

1986–1991[ред.ред. код]

Тема «виховання справжньої Людини» знаходить розвиток у романі «Обтяжені злом, або Сорок років потому» (1988), дія якого відбувається паралельними потоками у минулому, теперішньому і майбутньому. Російський критик Федор Снегірьов так характеризує основний мотив роману: «Сенс всіх цих екскурсів… бачиться ось в чому. Один Вчитель (навіть екстра-класу) не здатний однією лише силою своїх знань, своєю власною переконаністю незворотно підштовхнути соціум до прогресу (як його розуміє Вчитель) і при цьому застраховувати свою педагогічну концепцію від спотворень у часі. Але й не спробувати це зробити він не може.»[5].

Останнім спільним твором Стругацьких стала п'єса «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічах» (1990) — попередження занадто гарячим й оптимістичним надіям 90-х, передчуття, що всі демократичні зміни не є процесом незворотнім — передчуття, яке багато в чому справдилося в сучасній Росії.

Незважаючи на такий потужний і міцний творчий союз, протягом всього свого літературного життя брати Стругацькі писали й окремо один від одного. Так, Аркадій Стругацький під псевдонимом С. Ярославцев написав бурлескну казку «Експедиція в пекло» (1974, частини 1-2; 1984, частина 3) (твір за своєю фентізійною суттю радикально не схожій на традиційні філософські роботи Стругацьких), а також повісті «Подробиці життя Микити Воронцова» (1984) та «Диявол серед людей» (1990-91, опубл. в 1993). Микита Воронцов, герой повісті, потрапляє в кільце часу і багаторазово переживає одне й те те саме життя, не в змозі щось по-справжньому в ньому змінити. Герой повісті «Диявол серед людей» Кім Волошин, пройшовши важкі випробування, стає всемогутнім деміургом, здатним міняти долі людей, але, «обтяжений злом», він не здатний зробити світ хоч трошки кращим. Тема «Диявола серед людей» знайде своє продовження в романі «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики» (1994–1995), який під псевдонимом С.Вітицький Борис Стругацький видасть вже після смерті брата Аркадія 1991 року.

Після 1991[ред.ред. код]

Смерть Аркадія, звадалося б, поставила крапку в існуванні неповторного творчого тандему під назвою «Брати Стругацькі». І, дійсно, на кілька років Борис Стругацький замовк. Утім, він, очевидно, знайшов в собі сили продовжити, за власним визначенням, «пилити грубу колоду літератури подвійною пилою, але без напарника». 1995 року виходить вже згаданий вище роман «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики», в сюжетну основу якого лягає ідея про практичне застосування двадцять сьомої теореми етики Спінози, що звучить таким чином: «річ, визначена до якоїсь дії, необхідно визначена таким чином Богом. Не визначена Богом, така річ сама себе визначити до дії не може». 2003 року виходить роман «Безсилі світу сього», в якому Борис Стругацький продовжує дослідження теми невблаганної долі і обмежених можливостей навіть найкращих і найталановитіших впливати на навколишню дійсність.

Інший творчий доробок[ред.ред. код]

Брати Стругацькі є авторами кількох кіносценарієв, а також великої кількості перекладів з японської та англійської мов, що виходили під власними іменами, а також псевдонимами С. Бережков, С. Вітін, С. Победін.

Для повного зібрання творів Стругацьких Борис Натанович підготував «Коментарі до пройденого» (2000–2001), де він докладно описує історію створення творів, деталі творчого процесу та інші цікаві подробиці світу братів Стругацьких. З червня 1998 року Борис Стругацький регулярно веде онлайн інтерв'ю на офіційному сайті. Твори братів Стругацьких було перекладено на 42 мови у 33 країнах світу, включаючи українську.

Основна думка, яку своєю творчістю довели брати Стругацьких, полягає в тому, що фантастика є лише формою, одним з можливих жанрів, література не розділяється на фантастику і нефантастику, радше — на літературу якісну і літературу неякісну.

Борис Стругацький помер 19 листопада 2012 року у Санкт-Петербурзі.

Бібліографія[ред.ред. код]

Вказано рік першої публікації

Романи та повісті[ред.ред. код]

Збірники оповідань[ред.ред. код]

  • 1959 — Шість сірників (Шесть спичек)
  • 1958 — «Шість Сірників» (Шесть спичек)
  • 1958 — «Спонтанний рефлекс» (Спонтанный рефлекс)
  • 1959 — «Забутий дослід» (Забытый експеримент)
  • 1959 — «Випробування СКИБР» (Испытание СКИБР)
  • 1959 — «Особисті припущення» (Частные предположения)
  • 1960 — «Надзвичайний випадок» (Чрезвычайное происшествие)
  • 1962 — Полудень, XXII сторіччя (Полдень, ХХІІ век)
  • 1960 — «Майже такі» (Почти такие же)
  • 1961 — «Перестарок» (Перестарок)
  • 1962 — «Зловмисники» (Злоумышленники)
  • 1961 — «Хроніка» (Хроника)
  • 1961 — «Двоє з „Таймиру“» (Двое с «Таймыра»)
  • 1961 — «Дороги, що рухаються» (Самодвижущиеся дороги)
  • 1959 — «Скатерть-самобранка» (Скатерть-самобранка)
  • 1962 — «Повернення» («Возвращение»)
  • 1962 — «Томління духу» (Томление духа)
  • 1959 — «Десантники» (Десантники)
  • 1960 — «Глибокий пошук» (Глубокий поиск)

Під псевдонімом С.Ярославцев[ред.ред. код]

  • «Експедиція в пекло» (Экспедиция в преисподнюю)
  • «Подробиці життя Микити Воронцова» (Подробности жизни Никиты Воронцова)
  • «Диявол серед людей» (Дьявол среди людей)

Під псевдонімом С.Вітицький[ред.ред. код]

  • «Пошуки призначення, або Двадцять сьома теорема етики» (Поиск предназначения, или Двадцать седьмая теорема этики)
  • «Безсилі світу сього» (Бессильные мира сего)

Кіносценарії[ред.ред. код]

  • «День затемнення» (День затмения)
  • «Чародії» (Чародеи)
  • «Машина бажань» (Машина желаний)
  • «Сталкер» (Сталкер)
  • «Справа про вбивство» (Дело об убийстве)
  • «П'ять ложок елексіру» (Пять ложек эликсира)
  • «Хмара» (Туча)
  • «Листи мертвої людини» (Письма мертвого человека)

Фільмографія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Войцех Кайтох «Братья Стругацкие», М. 2003
  2. В. Свінінніков. «Блеск и нищета» «филосовской» фантастики" — «Журналист», 1969, № 9
  3. А.Лебедев, «Реалистическая фантастика и фантастическая реальность» — «Новый мир», № 11, 1968
  4. Марк Амусін «Стругацкие и принцип неопределенности», «Нева», № 4, 2005
  5. Ф. Снегірьов, «Время Учителей» — «Советская библиография», № 1, 1990
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]