Брахістохрона
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Брахістохро́на (грец. βράχιστος — найкоротший і грец. χρόνος — час) — крива найкоротшого спуску, тобто та з усіх можливих кривих, що сполучають дві точки А і В (мал.), вздовж якої важка кулька, що ковзить без тертя (або котиться) з точки А, за найкоротший час досягає нижчої точки В. При відсутності опору середовища. Брахістохрона — звичайна циклоїда з горизонтальною основою і точкою звороту у верхній точці А. Задача про брахістохрону, розв'язана Й. Бернуллі (1696), відіграла важливу роль у розвитку варіаційного числення.
Зміст |
[ред.] Постановка математичної задачі
Очевидно, закон збереження енергії накладає обмеження на висоту точки В: точка В має знаходитись нижче, або на тій самій висоті що і точка А. Якщо точка В лежить на одній вертикальній прямій з точкою А, то розв'язок задачі очевидний - траекторія найшвидшого спуску буде відрізок прямої [АВ]. Тому ми будемо розглядати випадок, коли точка В дещо зміщена від точки А по горизонталі.
Виберемо початок координат O в початковій точці А, і направимо вісь абсцис Ox горизонтально в напрямку кінцевої точки В (допустимо для визначеності малюнка, що ми дивимося на ці точки з таким ракурсом, що точка В знаходиться правіше від точки А), а вісь ординат Oy вертикально вниз. Очевидно, третя просторова координата повинна дорівнювати нулю на кривій найшвидшого спуску (проекція будь-якої просторової кривої на площину Oxy даватиме менший час спуску).
Оскільки втрати енергії на тертя відсутні, ми можемо записати закон збереження енергії, прийнявши енергію кульки в точці А за нуль:
Потенціальна енергія кульки масою m в полі тяжіння дорівнює:
Кінетична енергія для кульки що ковзить без обертання (як намистина на дроті) дорівнює:
Якщо ж кулька котиться без проковзування, то до кінетичної енергії поступального руху (3) треба ще додати кінетичну енергію обертання:
Для суцільної однорідної кульки радіуса R маємо момент інерції
, а тому кінетична енергія дорівнює:
Підставивши (2) і (3) в (1), одержуємо рівняння:
звідки знаходимо швидкість кульки (що ковзить без обертання) в довільній точці кривої:
аналогічно, з (2), (5) і (1) знаходимо швидкість кульки, що котиться:
Далі, враховуючи залежність між швидкістю, пройденим шляхом і пройденим часом:
Знаходимо, що час руху кульки вздовж кривої від точки А до точки В дається інтегралом (xA = 0 через вибір системи координат):
де постійна α дорівнює відповідно для кульки що ковзить, і для кульки що котиться:
Отже, математично задача про брахістохрону формулюється так: нам треба знайти таку невід'ємну функцію, зафіксовану на кінцях:
що інтеграл у формулі (10) досягає мінімума. Зауважимо, що константа α не впливає на розв'язок, а тому ми її опускатимемо аж доки не почнемо цікавитися, чому дорівнює цей мінімальний час спуску.
Шукаємо мінімум функціонала T від функції y = y(x), графіком якої є наша крива спуску:
[ред.] Знаходження розв'язку
В точці локального мінімума функціонала перша варіація функціонала δT повинна дорівнювати нулю, а друга варіація δ2T має бути більшою нуля (додатньо визначеною квадратичною формою від варіації аргументної функції δy = δy(x)).
З рівності нулю першої варіації слідує рівняння Ейлера-Лагранжа (дивіться варіаційне числення) для функціонала (13):
де лагранжиан L дорівнює функції під інтегралом в (13):
З формул (14), (15) ми одержуємо звичайне диференціальне рівняння відносно невідомої функції y = y(x):
Але перше ніж розвязувати (16), поглянемо на пошуки кривої з дещо іншої точки зору. А саме, припустимо, що наша крива спуску задана параметрично:
параметр τ монотонно зростає при переміщенні вздовж нашої кривої, тобто є деякою досить довільною, але монотонно зростаючою функцією часу:
Позначаючи крапкою зверху похідну функцій (17) по параметру τ, ми можемо переписати функціонал (13) так:
Очевидно, що величина інтеграла (19) не зміниться при заміні параметра τ на будь-яку іншу зростаючу функцію часу
:
Для функціонала (19) ми матимемо два рівняння Ейлера-Лагранжа,
:
Рівняння (21) і (22) так само, як і породивший їх інтеграл (19), інваріантні щодо заміни параметра τ. Очевидно, що рівняння (22) переходить в (16) якщо взяти параметр кривої τ = x. А от рівняння (21) виглядає простішим (зусилля витрачені на розгляд альтернативної точки зору виявилися не марними).
Починаємо розвязувати звичайне диференціальне рівняння (21). Ми відразу можемо його проінтегрувати:
Постійна інтегрування C (однакова для всіх точок нашої шуканої кривої) має бути додатньою, оскільки ми обрали таку систему координат що кінцева точка В має більшу абсцису: xB > xA = 0
Перепишемо (23) в іншому вигляді, виконавши алгебраїчні перетворення:
В правій частині останнього рівняння стоїть додатній вираз, а тому і вираз у дужках лівої частини повинен бути більшим нуля. Таким чином ордината нашої кривої лежить в межах:
Оскільки параметр τ в формулі (24) довільний, зафіксуємо залежність ординати від параметра наступною функцією, враховуючи нерівності (25):
В початковій точці А кривої маємо yA = 0, а тому згідно формули (26) покладемо τA = 0
Будемо шукати залежність x = x(τ) таку, щоб задовольнити диференціальне рівняння (24):
Після алгебраїчних перетворень одержуємо:
При переході з (27a) до (27b) ми врахували додатність константи інтегрування в формулі (23).
Формулу (27b) легко проінтегрувати, враховуючи початкову умову xA = x(0) = 0:
Формули (26) і (28) є рівняннями циклоїди, заданої параметрично. Запишемо ще раз ці два рівняння окремо:
Крива (29) є брахістохроною.
[ред.] Узгодженість розв'язку
В ході розв'язування ми одержали три рівняння Ейлера-Лагранжа: (16), (21) і (22). Але розв'язок ми знайшли лише для рівняння (21). Покажемо, що знайдений розв'язок також задовольняє решту рівняннь (16) і (22).
Очевидно, що рівняння (16) можна одержати, поділивши (22) на
. Тому нам достатньо перевірити, що розвязок (29) задовольняє (22).
Спершу знайдемо суму квадратів похідних:
Підставляючи (30) і (29) в (22), знаходимо:
[ред.] Додатність другої варіації
[ред.] Попередні обчислення
Запишемо інтеграл другої варіації функціонала (13):
Знайдемо коефіцієнти квадратичної форми, враховуючи (15):
Нас цікавить значення другої варіації функціонала тільки в точці мінімума, тобто тільки для кривої, що є брахістохроною. Виразимо коефіцієнти (33) через параматр τ циклоїди, скориставшись (29). Спочатку обчислимо:
Тепер підставимо (34) в формули (33):
[ред.] Перша невдала спроба
Перевіримо, чи буде підінтегральна функція в (32) додатньо визначеною квадратичною формою. Для цього треба (необхідно і достатньо по критерю Сільвестра), щоб головні мінори матриці квадратичної форми були додатні:
Підстановка (35) в (38) дає правильну нерівність, але нерівність (39) не виконується з врахуванням формул (35-37):
Зокрема, на початку руху по брахістохроні параметр τ близький до нуля, косинус близький до одиниці, а тому вираз (40) від'ємний.
[ред.] Друга спроба
Якби варіація δy = δy(x) та її похідна δy' були незалежними і довільними функціями, то ми б дійсно могли підібрати ці функції так щоб в кожній точці x підінтегральний вираз в (32) був від'ємним або нульовим, і таким чином весь інтеграл (32) міг би бути від'єним.
Але насправді між функцією та її похідною є звязок. Оскільки на кінцях нашої кривої варіація перетворюється в нуль
то ми маємо тотожно:
Віднімемо від інтеграла другої варіації (32) тотожність (40), одержимо такий вираз для другої варіації:
Покажемо, що підінтегральний вираз в (43) буде додатнім на брахістохроні. Другий доданок буде додатнім внаслідок формули (37). Покажемо тепер, що додатньою буде також перший доданок, обчислимо різницю:
Отже друга варіація функціонала (13) додатня на брахістохроні, тобто брахістохрона є локальним мінімумом цього функціонала.












![(12) \qquad y = y(x), \; x \in [0, x_B]; y(0) = 0, \; y(x) \ge 0, \; y(x_B) = y_B](http://upload.wikimedia.org/math/a/f/8/af8b751dc6ca009b9536ad1d5ee9d218.png)




![(17) \qquad x = x(\tau), \; y = y(\tau); \;\; \tau \in [\tau_A, \tau_B]](http://upload.wikimedia.org/math/0/5/5/055101a43921bc7cf70287a7846f1364.png)
































