Брацлав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Брацлав
Braclaw coa XVIII XX.png
Герб Брацлава
Брацлав
Брацлав на мапі Немирівського району
Брацлав на мапі Немирівського району
Країна Україна Україна
Область/АРК Вінницька область
Район/міськрада Немирівський район
Рада Брацлавська селищна рада
Код КОАТУУ: 0523055300
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1362
Магдебурзьке право 1569
Статус із 1924 року
Площа 19.2 км²
Населення 5643 (01.01.2011)[1]
Поштовий індекс 22870—871
Телефонний код +380 4331
Географічні координати 48°48′53″ пн. ш. 28°56′41″ сх. д. / 48.81472° пн. ш. 28.94472° сх. д. / 48.81472; 28.94472Координати: 48°48′53″ пн. ш. 28°56′41″ сх. д. / 48.81472° пн. ш. 28.94472° сх. д. / 48.81472; 28.94472
Висота над рівнем моря 201 м
Водойма Південний Буг
Катойконіми брацлавчанин, брацлавчанка, брацлавці, брацлавчани[2]
Відстань
Найближча залізнична станція: Кароліна
До станції: 15 км
До райцентру:
 - фізична: 19,6 км
 - залізницею: 10 км
 - автошляхами: 19,6 км
До обл. центру:
 - фізична: 63 км
 - залізницею: 59 км
 - автошляхами: 63 км
Схема села
Селищна влада
Адреса 22870, Вінницька обл., Немирівський р-н, смт. Брацлав, вул. Енгельса, 15
Карта
Брацлав (Україна)
Брацлав
Брацлав
Брацлав (Вінницька область)
Брацлав
Брацлав

Бр́ацлав (Браслав) — селище міського типу Немирівського району Вінницької області на річці Південний Буг, колишній центр Брацлавського воєводства. Населення: 6 033 осіб.

Назва[ред.ред. код]

Давня назва міста: місто Св. Петра, Браслав або також Брацлава.

Герб[ред.ред. код]

Перший герб Брацлава
  • 1. Перший герб Брацлава — св. Петро з ключем.
  • 2. 1792 наданий новий герб. Брацлав мав герб Св. Петра до 1792, який був відмінений і наданий новий герб, а новий герб мав замок на горі з трьома вежами, з яких середня була зруйнована.
  • 3. Сучасний герб

Корогва[ред.ред. код]

Корогва Брацлавшини XVI ст.: Св. Юрій

Археологічні дані[ред.ред. код]

Герб Брацлавшини з 1569

1898 на території замчища знайдено гранітну молот-сокиру.

1888 біля підніжжя старого замку знайдено гробницю зі скелетами людини і коня, уламки шаблі, мідну чашу.

1887 на слободі Недільського знайдено скарб із 742 срібних і мідних монет XVII ст - польських, шведських.

1892 на Пархіловці знайдено скарб із 34 срібних монет XVI–XVII ст - німецьких, голландських, польських.

Біля Брацлава 1845 р. знайдено скарб з 80 старих римських монет імператора Адріана, Антоніна, М. Аврелія, Л. Бера, Коммода, Севера.

Погоня литовська

Історія[ред.ред. код]

Стара назва міста Браслав або Брацлава, місто святого апостола Петра. Брацлав згадується в літописах вже у XII ст.

Брацлавська фортеця протягом довгого часу була центром історичних подій, своєрідним символом у боротьбі за Східне Поділля.

У складі Великого Князівства Литовського[ред.ред. код]

Почалась ця боротьба в середині XIV ст. з приходом сюди військ князя Ольгерда і розтягнулась на декілька століть. Небожі Ольгерда — князі Коріатовичі (див. Федір Коріятович) — серед перших подільських замків наказали вибудувати твердиню на Бузі. Трапилась ця подія на початку 60-х років століття,

1395 р. інший литовський князь Вітовт завоював Поділля, відібрав брацлавський замок у Федора Коріатовича і віддав його Дмитру Корибуту разом з Вінницею, Соколом, Крем'янцем.

1442 р. Федір Острозський відібрав у князя Свидригайла все Поділля, а також Брацлав, Смотрич, Скалу та інші подільські замки.

У 1432 році (за іншими свідченнями — у 1434) Брацлав увійшов до складу Польського королівства, але в 40-х роках XV ст. був повернений Литві. Починаючи з кінця XV ст., брацлавська фортеця стала епіцентром військових дій у Східному Поділлі.

1463 р. місто було спалене. Старостою тоді був князь Михайло Чарторийський.

У 1478 р. «татари много зла сотворили на Подолю і около Браславлю». Місто в результаті цього набігу було спалено, замок вдалося оборонити, обороною, хоч і без успіху, займався Михайло Васильович Клєванський[3].

Через Брацлав проходив соляний шлях із Кочубіїва на Луцьк.

В складі Королівства Польського[ред.ред. код]

Під час війни з волохами йдучи на допомогу польському королю Яну I Ольбрахту, стояв тут військовим табором великий литовський князь Олександр I Ягеллончик, тоді було відновлено замок і відбудовано місто.

Найвідомішою подібною спробою був приступ Брацлава, здійснений у 1551 році кримським ханом Давлет I Ґераєм («Перекопським царем», як іменував його літопис). Місто і замок були взяті з вини старостинського намісника Богдана Слупиці. Як пише з цього приводу сучасний історик, «з багатого міста залишились лише руїни, а з людного передмістя врятувалось ледве 200 чоловік». Вся шляхта і населення були забрані в полон.

1552 р. король Сигізмунд II Август наказав укріпити замок і поставити тут велику варту. Сигізмунд II Август послав в 1552 пушкаря Жолдака укріпити Брацлавський замок, він зобов'язався це виконати за 28 неділь. На роботах були задіяні 60 копачів і 40 ремісників, було затрачено на все 3177 злотих. Незважаючи на це, місто постійно руйнували татари, тому 1554 р. сеймики, суди та земські справи були перенесені до Вінниці. Від цього часу почався занепад міста.

Люстрація 1552 року. Замок знаходився між двома ярами, з однієї сторони яром Богу і з іншої — яром Пацовки. Замок знаходився на пагорбі — був камяний. Великий міст через Бог був збудований коштом землян і міщан. 1552 р. старостою Брацлава був Корецький. Осель на той час було 730 , 7 грецьких церков, 1 костел. До замку належала пашня, на якій росло всіляке збіжжя та на дібровах вигодовувалось бидло, оленів, зубрів та лосів знаходилось тоді тут досить.

1616 р. старостою Брацлава був Валентій Александр Калиновський. В місті знаходилося 500 міських будинків, 40 шляхетських будинків, 5 будинків попівських, 18 жидів. 1606 р. на грунтах брацлавських було засновано містечко — Мацоха, яке мало 150 осель. Після Валентія Александра старостою був його син — Марцін (Мартин) Калиновський.

1654 р. відбулася битва між козаками у складі 12 тисяч під проводом Зеленіцького, Івана Богуна, Пушкаренка та з іншої сторони київського каштеляна Стефана Чарнецького та шляхтою. Козаки висадивши замок в повітря, зруйнували міст та спалили місто.

Брацлавські каштеляни

  • Андрій князь Капуста, гербу власного
  • Михайло Вишневецький, гербу власного
  • Василь Загоровський г. Вреби
  • Олександр Семашко гербу Лебідь
  • Григорій кн. Сангушко, гербу власного
  • Микола Семашко (пом 1618)
  • Ян Харленський г. Бонча пом (1625)
  • Бартоломій Бадлібовський г. Дрия
  • Гаврило Стемпковський г. Юноша (1628)
  • Стефан Стемпковський (1662)
  • Стефан Ледуховський г. Шалава
  • Франциск Кориціньський г. Топор
  • Вацлав Гулевич г. Новина
  • Станіслав Конєцпольський г. Побог
  • Ян Менціньський г. Порай
  • Рафал Сарбієвський г. Правдич (пом 1715)
  • Н. Оборський г. Рох (пом. 1728)

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

За умовами Люблінської унії 1569 — у складі Речі Посполитої

Брацлав на мапі 1554 р.

У 1569 році Брацлавщина стала Брацлавським воєводством у складі Речі Посполитої, Брацлав одержав магдебурзьке право, став центром воєводства.

У 1594 році сталося Брацлавське повстання. Під стінами брацлавського замку повстанці Северина Наливайка, яких підтримав місцевий війт Роман Тишкевич, напали на шляхетський табір і перебили немало польських «урядовців». Через 4 роки Брацлав втратив статус воєводського центру, ці функції перешли до Вінниці.

Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького[ред.ред. код]

Брацлавський замок відіграв неабияку роль в роки Визвольної війни Українського народу. Важко навіть перерахувати всіх історичних діячів, в той чи інший спосіб причетних до його історії в цей період. Серед них гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, полковник Данило Нечай, кошовий отаман Іван Сірко, молдавський господар Дука і багато інших.

Згідно з міждержавними угодами другої половини XVII ст. більша частина Брацлавщини повинна була залишатись незаселеною. Замкові укріплення Брацлава тим часом занепадали.

25.08. 1671 місто складалося з 2 частин. Нижнє місто було на полі і укріплене невеликим земляним валом і верхнє місто не дуже велике на вершині найвищого пагорба, по-козацьки сильно укріплене, з північної частини р. Буг, на сході глибока долина і на заході між нижнім і верхнім містом було широке озеро, з півдня по площині місто було укріплене земляним валом, ровом, та палісадом, якнайкраще фортифіковано. В місті було багато населення, в верхньому місті була одна церква і в нижньому 3, всі грецькі. Населення тільки козаки (українці). Нижнє місто піддалося нападу татар, які були тут розбиті, а решта втекли. (за Вердумом)

Османська окупація[ред.ред. код]

1672 Брацлав разом з Поділлям відійшов до Туреччини, але уже через три роки був повернутий.1774 польський король Ян III стояв під Брацлавом цілу зиму, незважаючи на сувору зиму в ту пору, татарський хан, стягнувши сюди багато війська, протримався, але після нападу на замок, його було вигнано, а Брацлав повернуто.

В складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Брацлавське староство отримав на 50 р. князь Калікст Понінський, а потім віддав його Тадеушу Козловському.

Люстрація 1789 р. описує вже нове місто. Резиденція дерев'яна, покрита ґонтом. На новому місці 26 єврейські будинки, крамниця, божниця, лазня. У Чернишівці — 53 оселі, Слобідка — 30, Пархилівка — 19, Павликівка — 16; 3 млини, солеварний майдан на 3 котли, фарний дерев'яний костел, шпиталь, 2 церкви.
До Брацлавського староства належало 21 село.

У складі Росії[ред.ред. код]

З 8 квітня 1793 — у складі Російської імперії

У кінці 19 ст. місто було дерев'яним, погано забудованим, постійно тут виникали пожежі: у 1810 — 3 рази, 1811 — 7, 1821 — 10. Місто колись було великим — до міста Мацохи. Видно було сліди давніх валів та рештки замку готичної архітектури. На пагорбі над Бугом при впадінні р. Пацовки було старе місто, де було 730 будинків, 7 церков і 1 костел. Мешканців тоді було 5344 осіб. В місті було 5 молитовних будинків та синагог, свічкова фабрика, броварня, гарбарня, аптека, 2 лікарі, 12 мурованих будинків і 618 дерев'яних.

Брацлавський замок ледь не відбудували в XIX столітті, коли імператор Микола І віддав відповідне розпорядження. Брацлав, який розташовувався на перетині стратегічних шляхів, зацікавив імператора; в 1832 році навіть був виконаний план майбутнього замку, проте цьому проекту не судилось здійснитись. Від старого ж замку до наших днів не залишилось нічого.

Визвольні змагання 1917 — 1921 років[ред.ред. код]

Місто входило до складу Української Народної Республіки. В серпні 1919 р. місто було звільнене від більшовицьких військ частинами Армії УНР під командуванням Юрія Тютюнника.[4] У вересні 1919 р. Другий корпус УГА (командир — полковник Арнольд Вольф) вів успішні бої проти денікінських військ у районі Брацлава (також Липівця, Немирова, Гайсина).

20 жовтня 1919 р. в напрямку Брацлав — Монастирище наступали частини ІІ-го Корпусу УГА спільно з частинами генерала А.Кравса. Місто було взяте, 2 рази червоні війська його відвойовували. 28 жовтня місто було взяте частинами УГА (при допомозі Бригади Українських Січових Стрільців).[5]

Перший радянський період[ред.ред. код]

Німецько-нацистська окупація[ред.ред. код]

Другий радянський період[ред.ред. код]

Період Відновлення Української Державності[ред.ред. код]

Після проголошення 24 серпня 1991 р., підтверджене результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Брацлав — в складі України.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї жили тут здавна. У 1596 році, під час повстання Наливайка відбулися вбивства євреїв. 1648, козаки відбили місто у Мартина Калиновського і знищили всіх євреїв. У 1664 році росіяни вирізали поляків і євреїв. В 1895 році у місті налічувалося 2460 євреїв . Вони мали синагогу і шість молитовних будинків.

Транспорт[ред.ред. код]

У 1961 році Новомиргородською ШЕД-722 до Брацлава прокладено автотрасу ЧеркасиУманьГайсин—Брацлав /317 км/ під керівництвом інженера-шляховика Степана Кожум'яки.

Персоналії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. В. О. Горпинич. Назви жителів в українській мові, — К., Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1979, стор. 124
  3. Ізборник
  4. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 241
  5. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 259—260

Посилання[ред.ред. код]