Бруківка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бруківка в Екс-ан-Прованс
Клінкер (випалена цегла в якості дорожнього покриття)

Бруківка — тип дорожнього покриття, каміння з рівною поверхнею (бруски). Бруківкою вимощували вулиці в давнину. Бруківка — елемент мощення дорожнього покриття, поряд з клінкером, бетонною (або доменного шлаку) бруківкою чи плиткою, округлим каменем, дерев'яними колодами (короткі колоди встановлювались вертикально), асфальтом.

Матеріалом бруківки служив натуральний камінь: граніт, гнейс, базальт, граувакки і порфіри. Зараз переважно зустрічається на дорогах центральних історичних вуличок великих міст, рідше — містечок і сіл.

В Києві кам'яна бруківка уперше з'явилася 1842 року на вулицях Московській і Проваллі (Печерськ), Олександрівській (біля Царського саду), Софіївській.[1] Камінь для бруківки доставлявся Дніпром з Мінської губернії.[2] Згідно з переписом 1874 р., у Києві найбільше було забруковано вулиць у Дворцовій і Старокиївській частинах міста.[3] На початку XX ст. Мостовий комітет вирішив укладати бруківки з гранітних кубиків на бетонній основі. Граніт можна було придбати лише за кордоном. 1910 року Міністерство внутрішніх справ дозволило Києву купити у Швеції 1 тис. кв. сажнів гранітних кубиків[4].

У Львові брукування ринкової площі, головних вулиць міста завершили 1452 року, а всіх вулиць до 1487 року. Також у місті були кам'яні широкі тротуари, де могли одночасно пройти 4 людини. На брукування нових вулиць міста 1891 року міська рада призначила 600 000 золотих ринських.

Вимощена дорога округлим каменем (рос. булыжная мостовая)

У Росії вимощені округлим каменем дороги почали з'являтись у XVIII ст. При мощенні округлим каменем сторюється нежорстке дорожнє покриття, і вже у 1928 році вважалось анахронізмом.[5] У XV-XVI ст. лише центральні вулиці Москви були замощені колодною мостовою.[6] Їх так і називали «большиє мостовиє уліци».[6] У Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Нижньоновгородській і ін. губерніях мало каменю, тому з 1928 року приходилось думати про клінкер, оскільки було 5 клінкерних заводів в Україні і Білорусі.[7][8]

Стандарти[ред.ред. код]

ГОСТ 23668-79 «Камень брусчатый для дорожных покрытий. ТУ»

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЦдіаК, ф. 533, оп. 3, спр. 119, с. 1–2.
  2. ЦдіаК, ф. 533, оп. 3, спр. 1062
  3. Перепись 1874. доклад с. в. Завойко в Юго-Западном отделении Географического общества, с. 28
  4. ЦдіаК, ф. 442, оп. 661, спр. 234, арк. 2–7, 27–28, 52
  5. проф. Д.Крынин. Мостовые Москвы // «За рулем» — 1928. — №5 (с.: 26-28)
  6. а б Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В.А. Варсанофьева, Б.А. Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. - Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:254)
  7. проф. Д.Крынин. Типы дорог в СРСР в ближайшем будущем // «За рулем» — 1928. — №3.(с.: 28-29)
  8. С.Якимов. Дорожное строительство за границей и у нас // «За рулем» — 1928. — №4. (с.: 15-17)

Джерела[ред.ред. код]

  • Уляна Піхурко Львівські бруки. Вісник Укрзахідпроектреставрація 11, 2000 рік