Бруслина бородавчаста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бруслина бородавчата
Euonymus verrucosus20090912 010.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Ряд: Бруслиноцвіті (Celastrales)
Родина: Бруслинові (Celastraceae)
Рід: Бруслина (Euonymus)
Вид: Бруслина бородавчаста
Біноміальна назва
Euonymus verrucosus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Euonymus verrucosus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Euonymus verrucosus

Бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosus Scop.) — невисокий кущ родини бруслинових (1-3 м заввишки) з зеленими або коричневими гілками, густо вкритими чорно-бурими бородавками.

Народні назви[ред.ред. код]

Бірючина, брузлевина, бруслевина, вересклеп, дрислявина, проскурина.

Морфологія[ред.ред. код]

Листки супротивні (1,5-6 см завдовжки, 0,7-4,5 см завширшки), цілісні, шкірясті, яйцеподібні або овальні, рідше ланцетні, зверху темно-зелені, знизу ясніші, голі або трохи опушені по жилках, загострені, дрібнопилчасті, розміщені на коротких черешках. Квітки сидять у пазухах листків на досить довгих квітконосах, зібрані по 3 (5-7) у напівзонтики. Квітки чотиричленні, правильні (6-11 мм у діаметрі), оцвітина подвійна, чашечка щільно прилягає до буруватих простертих пелюсток. Тичинки прикріплені до краю м'ясистого диска, З якого виходить плоска 3-5-гнізда зав'язь. Плід — сплюснуто-куляста, рожева або рожево-червона коробочка (8-12 мм у діаметрі і 6 мм заввишки). Насінини, круглі, чорні, блискучі, частково оточені оранжево-червоним, соковитим принасінником.

Стовбур Бруслини бородавчастої

Поширення[ред.ред. код]

Бруслина бородавчаста росте в підліску листяних і мішаних лісів, на галявинах, серед чагарників, по ярах, балках, річкових долинах, у горах на висоті до 2000 м. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні — липні. Поширена майже по всій Україні, крім Карпат, зрідка на півдні Степу, в Лісостепу і на Поліссі росте в культурах як важливий гутаперчонос. Райони заготівель зосереджені в Лісостепу та на Поліссі.

Близький вид[ред.ред. код]

Бруслина європейська (Euonymus europaeus L.) Високий деревоподібний кущ з чотиригранними гладенькими (без бородавок) зеленими пагонами і крупнішими (до 10 см завдовжки) листками. Поширена по всій Україні, переважно в Лісостепу, рідко на півдні Степу, в горах Криму. Росте в тих же умовах, що й бруслина бородавчаста.

Квітки Бруслини бородавчастої
Плоди Бруслини бородавчастої

Практичне використання[ред.ред. код]

Гутаперчоносна, лікарська, отруйна, деревинна, фарбувальна, олійна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Обидва види бруслини є джерелом для добування гутаперчі, яка використовується як ізоляційний матеріал (для обкладки підводних кабелів, частин хімічної апаратури, які контактують з кислотами і лугами) для медичних інструментів, для матриць у друкарській справі, для виготовлення клею, що склеює гуму й шкіру. Ученим Боссе в 1932 році вперше в бруслині була знайдена гута, яка нагромаджується в основному в особливих клітинах первинної кори коренів. Є вона в стеблі і листках.

У період технічної стиглості суха кора коренів бруслини бородавчастої містить 12-13% гута (часом до 35%) і 3-4% смоли. У народній медицині плоди бруслини бородавчастої застосовують як блювотне і сильне проносне, при хронічній малярії. Плоди і листки проти глистів, корости, олія з насіння — для знищення комах. Плоди мають властивість збуджувати діяльність статевих органів. У корі, плодах і коренях обох видів бруслини міститься глюкозид евонімін, в олії з насіння є тріацитин. Евонімін діє на організм як проносне, а також впливає на серце подібно наперстянці. При поїданні кори і листя бруслини вівці і кози отруюються, виникають кольки, блювота і пронос.

Деревина бруслини жовтувата, тверда, легка, щільна. З неї виробляють дрібні вироби. Вугілля з бруслини європейської йде на виготовлення тушувальних олівців, які дуже ціняться в теслярстві, бо вони легко стираються, не залишаючи слідів. Відвар плодів з галунами дає нестійку жовто-солом'яну, а з солями заліза — коричневу фарбу. Листки дають зелену, кора — зеленувато-жовту фарби. У насінні бруслини європейської міститься до 70% жирної невисихаючої олії. Обидва види бруслини використовуються в зеленому будівництві як підлісок у групах, на узліссях, для живоплотів, у бордюрах і в поодиноких насадженнях. Особливо декоративні бруслини наприкінці літа і восени завдяки красивому забарвленню листків і плодів.

Бруслина бородавчата і європейська включені в асортимент чагарникових порід для колгоспних і радгоспних лісосмуг, за винятком бурякосійних районів, бо один із циклів розвитку шкідника цукрових буряків — бобової попелиці — відбувається саме на бруслині.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Сировиною для добування гути є кора коренів бруслини бородавчастої і європейської.

Заготовляють кору з 8-10-річних рослин протягом усього вегетаційного періоду, але восени, як правило, можна заготовити більшу масу коріння. 3 іншого боку, при весняному і ранньовесняному викопуванні під час сокоруху полегшується здирання кора. Кору заготовляють з кожного виду окремо. Коли ж види ростуть разом, допускається заготівля їх у суміші з вказівкою відсоткового співвідношення кожного виду. Основна маса коренів бруслини залягає на глибині 5-12 см і висмикнути рослину не становить великих труднощів. Обривки коренів, що лишилися в ґрунті, завжди дають гарні кореневі паростки, причому незалежно від строку заготівлі. Тому рекомендується при викопуванні коренів лишати від кожного куща два — три кореневих кінці в ґрунті для природного відтворення насаджень. Встановлено, що рослини, розмножені вегетативно, містять більше гути, ніж рослини, вирощені з насіння.

Здирають кору з коренів діаметром не менше 5 мм і не пізніше як через 3-4 години після викопування їх із землі. Для оббивання кори з коренів застосовують дерев'яні кияки, потім кору знімають тупим ножем, щоб не зачепити деревину. Можна знімати кору шляхом запарювання коренів у казанах з гарячого водою. Запарюють доти, поки кора не почне легко здиратись, а деревина кореня не стане жовтою. Здирають кору зразу ж після запарювання або не пізніше як через 2-3 години після виймання коренів з казана.

Сушать кору під відкритими наметами або в добре провітрюваному приміщенні, захищаючи від дії прямих сонячних променів і дощу. Упаковують кору в одинарні рогожні і паперові кулі, мішки і кошики вагою до 30 кг.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979