Бубнов Андрій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Сергійович Бубнов
Андрій Сергійович Бубнов
Нарком освіти РСФРР
вересень 1929 року — жовтень 1937 року
Наступник: Андрій Іванов
Начальник Політичного управління РСЧА
2 лютого 1924 року — 1 жовтня 1929 року
Наступник: Андрій Іванов
Голова виконкому Київської ради робочих депутатів та голова Президії виконкому Київського губернського виконкому
6 лютого 1919 року — 30 серпня 1919 року
Наступник: Андрій Іванов
Нарком внутрішніх справ УРСР
29 січня 1919 року — вересень 1919 року
Попередник: Посаду засновано
Наступник: Панас Любченко
Голова Всеукраїнського Центрального військово-революційного комітету
серпень 1925 року — грудень 1925 року
Попередник: Посаду засновано
Володимир Затонський як голова Весейкраїнського Центрального виконавчого комітету
Наступник: Федір Сергєєв (Артем)
Член Політбюро ЦК РСДРП(б)
5 (18) серпня 1917 — 21 листопада (12 грудня) 1917
 
Партія: ВКП(б)1903)
Народження: 22 березня (4 квітня) 1883(1883-04-04)
Іваново-Вознесенськ, Володимирська губернія, Російська імперія
Смерть: 1 серпня 1938(1938-08-01) (55 років)
Розстрільний полігон Коммунарка, Московська область, СРСР
 
Нагороди:
Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Бубно́в Андрі́й Сергі́йович (нар. 22 березня (4 квітня) 1883(18830404), Іваново-Вознесенськ —  1 серпня 1938, Московська область) — російський революціонер, радянський партійний, державний і військовий діяч. Партійні псевдоніми — Хімік, Яків. Літературні псевдоніми — А. Глотов, С. Яглов, А. Б. та інші.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в місті Іваново-Вознесенськ (нині Іваново) в купецькій родині. 1903 року закінчив реальне училище. Навчався в Московському сільськогосподарському інституті. 1908 року виключено з інституту як неблагонадійного.

Від 1903 року член РСДРП(б)—ВКП(б).

У 1917 році — член Московського обласного бюро РСДРП (б). У жовтневі дні 1917 року — член Політбюро ЦК РСДРП(б) і Військово-революційного партійного центру по керівництву збройним повстанням, член Петроградського Військово-революційного комітету (ВРК), керівник Польового штабу Петроградського ВРК. У 1917–1918 роках член колегії Народного комісаріату шляхів сполучення РРФСР, комісар залізничних вокзалів, комісар залізниць на півдні Росії. У 1918 році примикав до «лівих комуністыв». На VII з'їзді РКП(б) у березні 1918 року виступив проти Брестського миру. У березні — квітні 1918 року — народний секретар господарських справ України. З квітня 1918 року — член Бюро по керівництву повстанською боротьбою в тилу ворога на Україні. У 1918 році — член ЦК КП(б) України. У липні — вересні 1918 — голова Всеукраїнського Центрального військово-революційного комітету.

З жовтня 1918 по лютий 1919 року — член Київського підпільного комітету КП(б) України, голова Київських підпільних обласного і міського виконкомів, голова Київського ревкому. З січня по вересень 1919 року — народний комісар внутрішніх справ Української РСР. Одночасно з 6 лютого 1919 року — голова виконкому Київської ради робочих депутатів[1][2], а з березня 1919 року, після злиття міського та губернського виконкомів — голова Президії Київського губвиконкому[3]. З березня 1919 по березень 1920 — член ЦК КП(б) України, член Політбюро ЦК КП(б) України. Член Реввійськради Українского фронту з 15 квітня по 4 червня 1919 року. З серпня 1919 по вересень 1920 — член Ради оборони Української РСР.

У квітні 1919 року був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві.

В 1921 році — член РВС 1-ї Кінної армії, в 1921–1922 роках — член РВС Північно-Кавказького військового округу, член Південно-Східного бюро ЦК РКП(б), в 1921–1922 роках примикав до внутрішньопартійної «Групі демократичного централізму» («децистов»). З травня 1922 по лютий 1924 року — завідувач Агітаційно-пропагандистським відділом ЦК РКП(б). З лютого 1924 по жовтень 1929 року — начальник Політичного управління РККА і одночасно відповідальний редактор газети «Червона зірка». З червня 1924 по січень 1934 — член Оргбюро ЦК РКП(б) — ВКП(б). У квітні — грудні 1925 року — секретар ЦК РКП б). У січні 1926 — червні 1930 року — кандидат в члени Секретаріату ЦК ВКП(б).

У 1929–1937 роках був народним комісаром освіти РСФРР.

Нагороджено орденом Леніна та орденом Червоного Прапора.

17 жовтня 1937 року заарештований. 1 серпня 1938 року військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний на полігоні Коммунарка.

Реабілітований у 1956 році. Іменем Андрія Бубнова названа вулиця в Голосіївському районі м. Києва.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кіевскій Коммунист. — 1919. — № 6. — 6 февраля. — С. 1.
  2. Известия Киевского совета рабочих депутатов. — 1919. — № 1. — 13 февраля.
  3. Слияние Губернского и Киевского Исполкома / Известия Исполнительного комитета Киевского совета рабочих депутатов. — 1919. — № 13. — 1 марта. — С. 3.

Джерела[ред.ред. код]