Сіддгартха Ґаутама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Будда Готама)
Перейти до: навігація, пошук
Сіддгартха Ґаутама
Standing Bodhisattva Gandhara Musee Guimet.jpg
Статуя будди Ґаутами з Ґандгари
(1-2 століття, Токійський національний музей).
Інші імена Буддга Шак'ямуні, Локадж'єштха, Татха́ґата та інші
Народився (563 до н. е.
Лумбіні, Непал
Помер 483 до н. е.
Кушінагар, Індія
Національність шак'я
Діяльність шраман
Відомий засновник буддизму

Сіддга́ртха Ґаута́ма[1] (563 до н. е. — 483 до н. е. — індійський духовний наставник, аскет, історичний будда Шак'я-Муні. Один з семи будд старовини. Засновник буддизму. Сучасник Махавіри.

Гаутама — ключова фігура в буддизмі. Спогади про його життя, бесіди, і чернечі правила були підсумовані після його смерті і завчені напам'ять Самґгою. Передавана в усній традиції, «Трипітака» була записана приблизно через чотириста років. Він визнається всіма буддистами як Саммасам-Будда нашого часу.

У середні віки Будда в пізніх індійських Пуранах (як, наприклад — Бгаґавата-пурана) був включений в число аватар Вішну, замість Баларами.

Імена[ред.ред. код]

  • Будда Ґаутама (санскр. गौतम बुद्ध)
  • Будда Шак'ямуні — «Пробуджений мудрець з роду Шак'їв».
  • Татха́ґата — «Той, що прийшов так»; «Той, що пішов так».
  • Бгаґаван — «Благословенний»; «Той, хто наділений благою долею».
  • Суґата — «Той, хто правильно йде».
  • Джіна — «Переможець».
  • Локадж'єштха — «Той, кого шанує світ».

Біографія[ред.ред. код]

Реконструювати наукову біографію будди Ґаутами неможливо. В його життєписі історичні факти тісно переплетені із міфами та фольклором, а надійних джерел, необхідних для реконструкції, бракує[2]. Тому біографія будди Ґаутами подається буддологами на основі синтезу декількох буддистських життєписів, таких як «Діяння Будди» (2 століття) Ашваґгоші або «Детальний опис ігор Будди» (3 століття)[2].

Дитинство[ред.ред. код]

Народження будди Ґаутами.

До свого народження Сіддгартха Ґаутама був бодгісаттвою — «просвітленою істотою», який протягом тисяч життів чинив добрі діла, накопичував заслуги і наближався до стану будди — мудреця, що пізнав істину і вирвався з кола мук і перероджень. Коли бодгісаттві надійшов час народитися в останній раз, щоб стати буддою, він оглянув землю з небес Тушіта і обрав північно-східну індійську державу народу шак'їв, якою керував раджа Шуддгодана. Небожитель вирішив народитися в сім'ї правителя цієї держави, аби люди повірили його буддистській проповіді[3].

В ніч зачаття Ґаутами, дружина раджі, Махамайя, побачила віщій сон, в якому до її лона увійшов білий слон із шістьма іклами. Зачаття відбулося в природний спосіб, але білий слон був знаком того, що вона народить велику людину. Перед пологами Махамайя вирушила, за звичаєм, до дому своїх батьків, але в Лумбіні, діброві салових дерев, відчула що почалися перейми. Схопившись за гілку дерева, вона народила сина через стегно. Хлопець одразу встав, зробив сім кроків і проголосив себе істотою, вищою за людей і богів[4].

Після пологів Махамайя невдовзі померла, а її сина привезли до столичного палацу батька в місті Капілавасту[4].

Юність[ред.ред. код]

Сіддгартха Ґотама народився в Лумбіні (місто, розташоване у сучасному Непалі поблизу кордону з Індією) у травневу повню в кшатрійському племені Сак'я. День його народження широко святкується в буддійських країнах як Весак. Батько Ґотами був царем Капілаваттгу в царстві Маґадга, де Ґотама народився царевичем, якому було призначене життя в розкоші. Говориться, що перш, ніж народитися, Ґотама відвідав свою матір Майю у сновидінні у вигляді білого слона. У ході святкування народження, провидець Асіта оголосив, що ця дитина або стане великим царем, або великою святою людиною. Його батько, бажаючи, щоб Ґотама став великим царем, відгородив сина від релігійного навчання і від людського страждання.

Коли хлопчик досяг шістнадцятиріччя, його батько влаштував йому шлюб з одноліткою Ясодгарою, яка народила сина Рахулу. Хоча батько забезпечував Ґотаму всім, чого тільки той бажав, його син все одно залишався внутрішньо незадоволений.

У віці 13 років, Ґотама в супроводі колісничного Чанни кілька разів тікав за межі палацу. Там він побачив «чотири видовища»: старого каліку, хвору людину, труп що розкладається, і насамкінець відлюдника? самітника. Тоді ж він усвідомив сувору правду життя — що смерть, хвороба, старіння й страждання неминучі, і що бідних більше, ніж багатих, і що навіть задоволення багатих кінець кінцем перетворюються на ніщо. Це надихнуло Готаму у віці 29 років залишити свій будинок, родину й майно, щоб стати ченцем. Відмовившись від спадщини, царевич присвятив своє життя вивченню того, як перебороти страждання. Він пішов шляхом йогічної медитації під керівництвом двох брахманів- пустельників, і, хоча досяг високих рівнів свідомості, все ж не був задоволений цим шляхом.

Вбравши одяг мандрівного ченця, Ґотама прямує в південно-східну Індію де починає вчитися життю самітника і займатися суворими аскезами й самокатуванням. Після 6 років, будучи на межі смерті від виснаження, він доходить висновку, що суворі аскетичні методи не приводять до більшого розуміння, а просто затьмарюють розум і розморюють тіло. Відкинувши самокатування і зосередившись на медитації, він знаходить серединний шлях, шлях уникнення крайнощів — потурання собі і самокатування. Сівши під деревом інжиру, тепер званим деревом Бодхі, заприсягся не вставати, поки не знайде Істину. У віці 35 років Готама досяг пробудження у травневу повню. Тоді його стали називати Ґотама Буддга, або просто «Буддга», що означає «Той, хто Пробудився».

Він заявив, що досяг повного Пробудження й усвідомив причини людського страждання, а також зрозумів, що необхідне для їх усунення. Це усвідомлення він сформулював у Чотирьох Шляхетних Істинах. Це найвище Пробудження, доступне для будь-якої істоти, називається Ніббана- палі, санскр. — Нірвана.

У цю мить Будда повинен був вирішити, чи задовольнитися власним звільненням, або навчити інших людей. Він міркував, що світ, можливо, не готовий для такого глибокого усвідомлення, але зрештою вирішив відправитися до міста Сарнатг і прочитати першу проповідь в Оленячому парку. У цій проповіді були описані Чотири Шляхетні Істини і Благородний Восьмирічний Шлях.

Буддга підкреслював, що він не є Богом, а лише вчителем для тих істот, які мусять самі пройти шлях, досягаючи пробудження та пізнання істини і дійсності, як вона є.

У ході подальших 45 років життя він подорожував долиною ріки Ганг у центральній Індії, викладаючи своє вчення різним людям, від аристократів до вигнанців, у тому числі прихильникам інших філософій і релігій. Його релігія була відкрита для всіх рас і класів та не мала ніякої кастової структури. Готама заснував Громаду буддійських ченців і черниць («Санґга»), щоб зберегти Навчання після остаточної «Ніббани» і відходу зі світу. Вчення Будди прийняли тисячі людей.

У віці 80 років він вирішив піти зі світу. З'ївши свою останню їжу, якою була страва зі свинини, отримана як пожертва від коваля Чунди, погано себе відчув. За легендою, Будда знав, що помре, але не хотів ображати людину. У присутності своїх послідовників Будда ще раз переконався в тім, що його Навчання вони зрозуміли і зберегли, після чого помер у травневу повню. Останніми словами Будди були: «Немає нічого вічного. Ретельно досягайте мети!»

Хронологія життя[ред.ред. код]

Ключовим орієнтиром для датування життя Будди є початок царювання буддійського імператора Ашоки. На підставі едиктів Ашоки й дат царювання елліністичних царів, до яких він направляв послів, вчені датують початок правління Ашоки 268 р. до н. е. Палійські джерела кажуть, що Будда помер за 218 років до цієї події. Оскільки всі джерела згодні з тим, що Ґаутамі було вісімдесят років, коли він помер (наприклад, Dīgha Nikāya 2.100), то ми отримуємо такі дати: 566486 до н. е. Це так звана «довга хронологія» (long chronology). Альтернативна «коротка хронологія» (short chronology) заснована на санскритських джерелах північноіндійського буддизму збережених у Східній Азії. Згідно з цією версією Будда помер за 100 років до інавгурації Ашоки, що дає такі дати: 448368 рр. до н. е. При цьому в Східній Азії традиційна дата смерті Будди була в 949 або 878 роках, а в Тибеті — в 881 р. до н. е. У минулому, серед західних вчених загальноприйнятими датами були 486 або 483 р. до н. е., але зараз вважається, що підстави для цього занадто малі.

Радіовуглецевий аналіз показує, що деякі населені пункти, які Будда відвідував згідно зі свідченями Палійського канону, не були заселені до 500 р. до н. е. (± 100 років), що змушує сумніватися в такій ранній даті, як 486 р. до н. е. Крім того, розгляд доступної інформації з історії джайнізму змушує припустити, що Будда і Махавіра, лідер джайнів, який помер трохи раніше Будди у 527 р.

Найбільш поширена думка, що Ґаутама народився на повню місяця вайшакша 563 р. до н.е., або за григоріан. календарем 6 квітня.

Висловлювання[ред.ред. код]

«Ви будете покарані не за свою злість, а своєю злістю».

Ставлення до природи[ред.ред. код]

Буддизм — екологічна релігія, в чому, безсумнівно, велика заслуга її засновника[5].

Будда вчив, що Всесвіт і всі істоти в ньому перебувають у стані досконалої мудрості, любові і співчуття, діючи у взаємозв'язку. Тому щодо ставлення до живих істот Будда проголосив два найважливіших принципи: «ахімси» і «метта». Принцип «ахімси» означає неспричинення шкоди всім живим істотам, і принцип «метти» — доброти і любові до всіх живих істот, великих і маленьких, народжених і ненароджених[5].

Відомий такий вислів Будди: «Не роби зла, але практикуй все добре і тримай своє серце в чистоті». Першу проповідь Будди, за легендою, слухали не лише ченці, а й дві газелі[5].

Був випадок, коли Будда, весь поранений, стрибнув у вогонь, щоб засмаживши себе, нагодувати своїм тілом голодного жебрака. Але, перед тим, як стрибнути, тричі отрушується, щоб разом з ним не загинула жодна з комах, що гніздилися в хутрі його кожуха. Згідно буддизму, не можна вбивати тварин і тому, що існує зміна життів. Так, Будда в минулих життях був кроликом, лебедем, рибою, мавпою, слоном і оленем. До життя іншого потрібно ставитися так само, як до свого. «Як мати кидає все, щоб врятувати свого єдиного сина, так буддист завжди повинен виявляти безмежну любов і співчуття до всіх живих істот», — вчив Будда[6].

Одного разу Будда дав мавпі молитву, частина з якої звучить так: «Моя любов до безногих, моя любов до двоногих, моя любов до чотириногих, моя любов до багатоногих. Нехай безногі, двоногі, чотириногі, багатоногі не шкодять мені, і нехай всі відчуваючі істоти без винятку будуть щасливі і не зазнають жодного зла»[5].

Будда видав правило, що забороняє подорожувати під час дощового сезону, коли на поверхні землі з'являються черв'яки і комахи, на яких випадково можна наступити. Розповідають, як один чернець побудував собі глиняну хатину і вирішив її обпалити, щоб додати їй міцності. Будда заборонив це, боячись, що у вогні загинуть комахи. Хатину за його велінням розібрали, щоб не давати погані приклади майбутнім поколінням. Відомий випадок, як Будда, щоб нагодувати голодного тигра, відрізав і дав йому частину свого тіла[5].

Будда сформулював 11 заповідей для мирян (для ченців їх кілька сотень). Одна із заповідей — «не убий» — означає, на відміну від подібної у християнстві, що слід уникати вбивства будь-яких живих істот, а не тільки людини. Будда завжди серйозно засуджував шум. Одного разу за галасливу поведінку він наказав групі ченців покинути монастир[5].

Кажуть, Будда порівнював свою поведінку з повадками лева: «Він гарчить, сповіщаючи про себе, та не вдію я знищення крихітних істот, блукаючих навмання»[7].

Відома також історія, як Будда врятував 10 тисяч риб в водоймі, що пересихала, привівши туди слонів, які долили води. Після цього він оголосив свято порятунку риб[7].

Коли Будда побачив селянина з плугом, він подумав про страждання розчавлених плугом мікроорганізмів в землі, переживав і плакав про них. Будда так співчував усім живим істотам, що, за легендою, його голова розкололася на 11 частин. Будду можна вважати не тільки одним з основоположників екологічної етики, а й природоохоронної естетики. Так, Будда вчив цінувати красу дикої природи саму по собі, без будь-яких додаткових чуттєвих асоціацій[7].

Філософські погляди Будди про людське співчуття і повагу до життя справили величезний вплив на таких сучасних філософів дикої природи як Генрі Торо, Альберт Швейцер, Гаррі Снайдер та ін.[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. санск. सिद्धार्थ गौतम Siddhārtha Gautama Сіддгартха Ґаутама
    палі. सिद्धार्थ गौतम Siddhattha Gotama Сіддгаттха Ґотама
    кит. 瞿曇悉達多 Jùtán Xīdáduō Цзюйтань Сідаду
    яп. 瞿曇悉達多
    釈迦牟尼仏陀
    くどんしっだった
    しゃかむにぶっだ
    Кудон Сіддатта
    Сякамуні будда
  2. а б Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.9.
  3. Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.9—10.
  4. а б Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.10.
  5. а б в г д е ж Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.
  6. Борейко В. Е. Прорыв в экологическую этику. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 1999. — 128 с.
  7. а б в Buddhism and ecology / Еd. M. Batchelor, K. Brown. — New York: WWF, 1992. — 115 p.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Сіддгартха Ґаутама // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • (рос.) Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • Борейко В. Е. Экологические традиции, поверья, религиозные воззрения славянских и других народов / Изд. 2-е, доп. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 1999. Т. 1. — 224 с.
  • Мантатов В. В., Доржигушаева О. В. Экологическая этика: буддизм и современность. — Улан-Удэ: ВСГТУ, 1996. — 155 с.
  • Павлова Т. Н. Биоэтика в высшей школе. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 1998. — 128 с.
  • Таранов П. С. 120 философов. — Симферополь: Таврия, 1996. — Т. 1. — 622 с.

Посилання[ред.ред. код]