Кароль Буке
| Кароль Буке | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Carole Bouquet | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Carole Bouquet | |||
| Народилася |
18 серпня 1957 (66 років) Неї-сюр-Сен, Франція | |||
| Національність | француженка | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Діяльність | акторка, кіноакторка, модель, кінорежисерка, акторка театру, сценаристка | |||
| Alma mater | Вища національна консерваторія драматичного мистецтва і Паризький університет | |||
| Роки діяльності | 1977-досі | |||
| У шлюбі з | Жан-П'єр Рассамd і Жак Лейбовичd | |||
| Діти | Димитрій Рассамd[4] і Louis Giacobettid[5] | |||
| IMDb | nm0000962 | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
 Кароль Буке у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Каро́ль Буке́ (фр. Carole Bouquet, нар. 18 серпня 1957, Неї-сюр-Сен, Франція) — французька акторка театру і кіно, модель, громадська діячка.
Її дебют у кіно відбувся 1977 року, у фільмі Луїса Бунюеля «Цей незрозумілий об'єкт бажання», а 1990 року вона отримала премію «Сезар» за найкращу жіночу роль у фільмі Бертрана Бліє «Занадто красива для тебе». У 1986 і 1990 роках вона також була обличчям бренду «Шанель», втіливши образ «парфумів № 5» у двох рекламних роликах, знятих Рідлі Скоттом і Беттіною Реймс[fr].
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Коли Кароль Буке було 3 роки, її мати залишила сім'ю, щоб розпочати нове життя на Півдні Франції, тому, вона, та її старша сестра Лоранс, були виховані їхнім батьком, Робером Буке, колишнім інженером-будівельником[6].
У віці 10 років Кароль була віддана у спільноту домініканських сестер, де, на її думку, вона здобула свою першу освіту, «засновану на заслугах і смиренності»[7].
В інтерв'ю, опублікованих пізніше, Кароль мимовіль називала свою молодість не як нещасливу, а як нудну. Однак вона вказує, що її небагатослівний батько, допоміг їй сформуватися як особистість: «Увага батька формує тебе. Я вважаю, жінок захищає люблячий батько»[8]. Вона також каже: «Я не вчилася бути жінкою, але я навчилася незалежності»[8]. Вона регулярно їздила до Женеви, щоб побачити свого дядька Марка Боннана, місцевого юриста, та тітку Маріанну[9].
Після нетривалого навчання у Сорбонні Кароль вирішила розпочати кар'єру акторки. 1976 року вона поступила на трирічне навчання до Паризької консерваторії драматичного мистецтва. Але вже на першому курсі вона познайомилася із режисером Луїсом Бунюелем, пройшовши у нього кастинг для зйомок у фільмі[7][8].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Кар'єра Кароль Буке розпочалася 1977 року з появи у популярній розважальній мильній опері «Сімейство Цикадових[fr]».
Гарна зовнішність Буке була помічена і оцінена режисером Луїсом Бунюелем. Таким чином 1977 року відбувся її дебют у кіно, де вона зіграла в одному з фільмів цього режисера, які вважаються класикою сюрреалізму, «Цей незрозумілий об'єкт бажання». У цьому фільмі Буке розділила роль головної героїні, Кончіти, з Анхелою Моліною[8]. Фільм, номінований на нагороду «Сезар», став культовим. 2005 року Буке заявила: «Саме з Бунюелем моє життя змінилося. (…) Він говорив зі мною про моє життя. Я вважала його за віщуна, але насправді це був всього лише 77-річний месьє, який дуже чітко наскрізь бачив 18-річну дівчину»[8]. Виступ Буке отримав визнання з обох боків Атлантики, її образ «ікони крижаної краси» народився саме після зйомок у цьому фільмі[7]. Потім акторка вирушила до Нью-Йорка, щоб покращити свою англійську. Супроводом Буке у США були Енді Воргол та Пітер Бірд[en], там вона жила на одній квартирі з акторкою Кліо Голдсміт[fr][10]. Після повернення до Франції, Буке знялася у кількох фільмах, зокрема, у «Холодних закусках[fr]», режисера Бертрана Бліє, де її партнером був Жераром Депардьє[7].
1981 року Буке зіграла дівчину Джеймса Бонда разом із Роджером Муром у фільмі «Тільки для ваших очей». Ця роль зробила її відомою широкому загалу не лише у Франції, але й поза її межами[7].
1984 року вона була знову номінована на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль другого плану у фільмі Філіппа Лабро[fr] «Берег лівий, берег правий[fr]» разом із Жераром Депардьє. Вона знову знайшла його у 1989 року Буке знову знялася з Депардьє у фільмі Бертрана Бліє, «Занадто красива для тебе», ця роль їй принесла премію «Сезар» за найкращу жіночу роль[7].
1994 року Буке зіграла саму себе у фільмі «Підступність слави[fr]» Мішеля Блана. 1997 році вона зіграла пристрасну Люсі Обрак[fr] у біографічному фільмі Клода Беррі, «Люсі Обрак[fr]», разом із Даніелем Отейєм.
Також Буке виступала і в театрі, зокрема, у постановках «Федра» (2002), режисера Жака Вебера, та «Береніка[fr]» (2008), режисера Ламбера Вільсона[11].
Того ж 2008 року, вона виконала роль «Мадам Дрон» у фільмі «Ніколя Барі[fr]», «Діти Тімпельбаха[fr]».
Окрім цього, Буке знімалася і на телебаченні, зокрема, у серіалі «Секс у великому місті», в епізоді «Американська дівчина в Парижі» 2004 року, та у серіалі «У терапії[fr]» 2021 року[7].
Участь у заходах[ред. | ред. код]
1995 року Кароль Буке була ведучою 48-го Каннського кінофестивалю[fr][7].
1999 року вона була членом журі 4-го Шанхайського міжнародного кінофестивалю.
2008 року вона очолювала журі 34-го американського кінофестивалю у Довілі[en].
У травні 2014 року вона була членом журі з художніх фільмів на 67-му Каннському фестивалі під головуванням Джейн Кемпіон[11].
З 30 березня по 4 квітня 2022 року вона була одним із двох почесних гостей (іншим був Бела Тарр) на 9-му фестивалі «Вся пам'ять Світу», організованому Французькою сінематекою.
Інша діяльність[ред. | ред. код]
1986 року Кароль Буке стала обличчям люксового бренду «Шанель» і до 1990-х років була обличчям «парфуму № 5»[7]. Рекламна фотографія була зроблена Мішелем Комтом[en] 1987 року[12].
З кінця 1990-х років Буке володіє нерухомістю на острові Пантеллерія біля берегів Сицилії, яку вона відкрила для себе завдяки Ізабеллі Росселліні[11]. З 2005 року вона володіє і керує виноградниками, де виготовляється солодке вино «пассіто» («passito»; якому іноді помилково приписують сицилійське походження)[11][7]. Цей виноградник виготовляє 14 000 пляшок об'ємом 500 мл на рік під маркою «Sangue d'Oro» («Золота кров»)[13]. Поштовхом до виноробства стала зустріч Буке із енологом Клодом Будамані[14]. Вона користується послугами Дотта Донато Ланаті, консультанта з виноградарства та виноробства. 2023 року журнал «Винний огляд Франції» назвав Буке особистістю року.
2005 року разом, із Жераром Депардьє та Жаном-Клодом Кар'єром, вона організувала кінофестиваль «Режисер у місті» у Німі[15]. Цей фестиваль проходить щоліта і представляє протягом тижня п'ять фільмів режисера в компанії останнього та його акторів. Захід відбувається на відкритому повітрі в Садах Ла Фонтен[fr] у Німі наприкінці липня.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
У листопаді 2007 року разом із Жозіан Баласко[fr] та за підтримки Федерації прав на житло[fr] Кароль Буке виступила з публічним зверненням до уряду, а потім протягом тривалого часу була соціальним посередником для малозабезпечених африканських сімей на Банківській вулиці[fr] у Парижі[16].
З 1985 року Буке була представником федерації «Голос дитини[fr]». Вона вступила до неї після показу фільму «Поля смерті», який її засмутив[17].
У вересні 2018 року, після відставки Ніколя Юло[fr] з посади міністра охорони довкілля, вона підписалася під зверненням, спрямованим проти глобального потепління під назвою «Найбільша проблема в історії людства: заклик до 200 осіб врятувати планету», яке з'явилося на першій шпальті газети «Le Monde»[18].
Буке підтримувала Еммануеля Макрона під час президентських виборів 2022 року[19].
Особисте життя[ред. | ред. код]
У період між 1978—1985 роками Кароль Буке була у стосунках з продюсером Жаном-П'єром Рассамом[fr] (зятем Клода Беррі)[7], від якого у неї 1981 року народився син, Димітрі Рассам[fr], який теж став продюсером. Жан-П'єр Рассам передчасно помер у січні 1985 року, у віці 43 років.
У Буке є ще один син, Луї (народився 1987 року), від режисера та фотографа Франсіса Джакобетті[fr], 1987 року народження. З 1992 по 1996 рік вона була дружиною Жака Лейбовича[fr], дослідника-спеціаліста зі СНІДу[11]. 1996 року Буке зблизилася з актором Жераром Депардьє, з яким вона розлучилася 2005 року[8].
У травні 2014 року Буке з'явилася на Каннському кінофестивалі в компанії Філіппа Сере де Ротшильда (сина Філіппін де Ротшильд[fr] та Жака Сере[fr]), з яким вона офіційно оформила свої нові стосунки[20][7].
Справа про телефонне прослуховування[ред. | ред. код]
У період із січня до лютого 1985 року дві телефонні лінії паризького будинку Кароль Буке прослуховувалися Єлисейським палацом під час справи про прослуховування телефонних розмов[fr], що відбувалося за часів першого семирічного терміну президентсва Франсуа Міттерана. Справжньою метою прослуховування — був тодішній компаньйон Буке — Жан-П'єр Рассам[fr], кінопродюсер, який помер того ж року[21][22].
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Назва фільму | Оригінальна назва | Режисер | Роль |
|---|---|---|---|---|
| 1977 | Цей незрозумілий об'єкт бажання | Cet obscur objet du désir | Луїс Бунюель | Кончіта |
| 1979 | Холодні закуски[fr] | Buffet froid | Бертран Бліє | молода жінка |
| 1979 | Каракулеве пальто[fr] | Le Manteau d'astrakan | Марко Вікаріо | Валентін |
| 1980 | Порожнє покоління[fr] | Уллі Ломмель | Нада | |
| 1981 | Порожнє покоління[fr] | Tag der Idioten | Вернер Шретер | Кароль |
| 1981 | Тільки для ваших очей | For Your Eyes Only | Джон Глен | Меліна Гевлок |
| 1982 | Бінго-Бонго | Bingo Bongo | Паскуале Феста Кампаніле | Лаура |
| 1983 | Містера[fr] | Mystère | Карло Ванціна | Містера |
| 1984 | Добрий король Дагобер | Le Bon Roi Dagobert | Діно Різі | Гемера |
| 1984 | Немо[fr] | Nemo | Арно Селіньяк | Ральс-Акрай |
| 1984 | Берег лівий, берег правий[fr] | Rive droite, rive gauche | Філіпп Лабро | Бабії Сенанкес |
| 1985 | Спеціальна поліція[fr] | Spécial Police | Мішель Віані | Ізабелль Роден |
| 1986 | Дубль-панове[fr] | Double messieurs | Жан-Франсуа Стевенен | Гелен |
| 1986 | Зло кохання[fr] | Le Mal d'aimer | Джорджіо Тревес | Елеонор |
| 1987 | Йєнач[fr] | Jenatsch | Даніель Шмід | Лукреція фон Планта |
| 1989 | Бункер «Палас-готель»[fr] | Bunker Palace Hôtel | Енкі Білал | Клара |
| 1989 | Занадто красива для тебе | Trop belle pour toi | Бертран Бліє | Флоранс Бартелемі / Сусідка Колетт |
| 1989 | Нью-Йоркські історії[en] | New York Stories | Френсіс Форд Коппола | Принцеса Сороя |
| 1991 | Проти забуття | Contre l'oubli | Жан-Лу Юбер | |
| 1991 | Жінки у спідницях[fr] | Donne con le gonne | Франческо Нуті | Маргеріта |
| 1993 | Танго[fr] | Tango | Патріс Леконт | жінка-зірка |
| 1994 | Діловий роман[en] | A Business Affair | Шарлотт Бряндстрьом | Кейт Сваллов |
| 1994 | Підступність слави[fr] | Grosse Fatigue | Мішель Блан | грає саму себе |
| 1996 | Уламки любові[fr] | Poussières d'amour | Вернер Шретер | інтерв'юер |
| 1997 | Люсі Обрак[fr] | Lucie Aubrac | Клод Беррі | Люсі Обрак |
| 1998 | У саме серце[fr] | En plein cœur | П'єр Жоліве | Вів'єн Фарнесі |
| 1999 | Міст між двох берегів[fr] | Un pont entre deux rives | Фредерік Обертен і Жерар Депардьє | Міна |
| 2000 | Пікнік Лулу Кройц[fr] | Le Pique-nique de Lulu Kreutz | Дідьє Мартіні | Анна Гірарді |
| 2001 | Васабі | Wasabi | Жерар Кравчик | Софія |
| 2002 | Бланш[fr] | Blanche | Берні Бонвуазен | Anne d'Autriche |
| 2002 | Цілуй, кого хочеш[fr] | Embrassez qui vous voudrez | Мішель Блан | Лулу |
| 2003 | Сімейка Роуз[fr] | Bienvenue chez les Rozes | Франсіс Паллуо | Беатріс |
| 2004 | Червоні вогні[fr] | Feux rouges | Седрік Кан | Гелен |
| 2004 | Орфографічні помилки[fr] | Les Fautes d'orthographe | Жан-Жак Зільберманн | Женев'єв Массу |
| 2005 | Ремонт[fr] | Travaux | Бріжит Руан | Шанталь Летелльє |
| 2005 | Пекло[fr] | L'Enfer | Деніс Танович | Marie, la mère |
| 2005 | Північний схід[fr] | Nordeste | Жуан Соланас | Гелен |
| 2006 | Аврора[fr] | Aurore | Нільс Таверньє | la reine |
| 2006 | Ідеальний друг | Un ami parfait | Франсіс Жирод | Анна |
| 2007 | Якщо це був він…[fr] | Si c'était lui… | Анна-Марія Етьєнн | Гелен |
| 2008 | Діти з Темпльбаша[fr] | Les Enfants de Timpelbach | Ніколя Барі | мадам Дрон |
| 2008 | Високі стіни[fr] | Les Hauts Murs | Крістіан Форе | la mère de «Fil de fer» |
| 2009 | Ти будеш за мною сумувати[fr] | Je vais te manquer | Аманда Стерс | Джулі |
| 2010 | Служити та захищати[fr] | Protéger et servir | Ерік Лавен | Од Летелльє |
| 2010 | Вільний обмін[fr] | Libre échange | Серж Гіск'єр | Марта |
| 2011 | Незавершений роман | Impardonnables | Андре Тешіне | Джудіт |
| 2012 | Погана дівчина | Mauvaise Fille | Патрік Мілле | Аліс |
| 2014 | Ані хвилини спокою | Une heure de tranquillité | Патріс Леконт | Наталі |
| 2018 | Подивіться, як ми танцюємо[fr] | Voyez comme on danse | Мішель Блан | Люсі |
| 2019 | Кімната 212[fr] | Chambre 212 | Крістоф Оноре | Ірен |
| 2020 | Бучу[fr] | Boutchou | Адріан Піке-Готьє | Паула |
| 2021 | Фантазії | Les Fantasmes | Давид і Стефан Фоенкінос | Марі |
| 2022 | Буря[fr] | Tempête | Крістіан Дюгей | Моніка |
Телебачення[ред. | ред. код]
| Рік | Назва телефільму | Оригінальна назва | Режисер | Формат | Роль |
|---|---|---|---|---|---|
| 1977 | Сімейство Цикадових[fr] | La Famille Cigale | Жан Піньйоль[fr] | мінісеріал | Беатріс Дам'єн-Лакур |
| 1977 | Повстанці | Les Rebelles | П'єр Бадель[fr] | телефільм | Нілка |
| 1979 | Око ночі (епізод «Карпатське вино») |
L'Œil de la nuit (épisode «Le Vin des Carpathes») |
Жан-П'єр Рішар[fr] | серіал | Лєна |
| 1997 | Червоне і чорне[fr] | Le Rouge et le Noir | Жан-Даніель Верге[fr] | телефільм | Луїза де Реналь |
| 2000 | Береніка | Bérénice | Жан-Даніель Верге | телефільм | Береніка |
| 2001 | Мадам де... | Madame de... | Жан-Даніель Верге | телефільм | «Мадам де» |
| 2002 | Руї Блас[fr] | Ruy Blas | Жак Вебер | телефільм | Королева |
| 2004 | Секс і місто (епізод «Американська дівчина в Парижі: Частина 2») |
Sex and the City (épisode «An American Girl in Paris : Part 2») |
Тім Ван Паттен[en] | серіал | Жульєт |
| 2014—2016 | Люди тіні[fr] (сезони 2 і 3) |
Les Hommes de l'ombre (saison 2 et 3) |
серіал | Елізабет Марджорі | |
| 2014 | Дитина Розмарі[fr] | Rosemary's Baby | Аґнешка Голланд | мінісеріал | Марго Кастеве |
| 2017 | Богомол[fr] | La Mante | Александр Лорен[fr] | мінісеріал | Жанна Дебер |
| 2020 | Гранд-готель[fr] | Grand Hôtel | Янн Самуелль[fr] і Джеремі Мінуї |
мінісеріал | Агнес Вассер |
| 2020 | Я люблю тебе зачіска[fr] | I love you coiffure | Мюріель Робен[fr] | телефільм | Каролін |
| 2021 | У терапії[fr] (епізод «Естер») |
En thérapie (épisodes «Esther») | Матьє Вадеп'є[fr] | серіал | Естер |
| 2022 | Вони люблять один одного... ну майже![fr] | Ils s'aiment...enfin presque! | Ерве Брамі | телефільм | Дельфін |
Театр[ред. | ред. код]
| Рік | Назва вистави | Оригінальна назва | Автор | Постановник | Театр |
|---|---|---|---|---|---|
| 1992 | Це було вчора[fr] | C'était hier | Гарольд Пінтер | Самі Фрей | Театр «Еберто»[fr] |
| 2002 | Федра | Phèdre | Жан Расін | Жак Вебер | Національний театр у Ніцці[fr], Театр «Дежазе»[fr] |
| 2008 | Береніка[fr] | Bérénice | Жан Расін | Ламбер Вільсон | Театр «Буфф-дю-Норд»[fr] |
| 2009 | Віддаленість[fr] | L'Éloignement | Лоле Беллон[fr] | Бернар Мюрат[fr] | Театр Едуарда VII[fr] |
| 2010 | Листи до Геніки | Lettres à Génica | Антонен Арто | Театр «Л'Ательє»[fr] | |
| 2014 | Розвіяти (прах праху) | Dispersion (Ashes to ashes) | Гарольд Пінтер | Жерар Дезар[fr] | Театр «Евре»[fr], Театр «Селестін»[fr] |
| 2015 | Додому[en] | Home | Девід Сторі | Жерар Дезар | Театр «Евре» |
| 2016 | Розвіяти (прах праху) | Dispersion (Ashes to ashes) | Гарольд Пінтер | Жерар Дезар | гастролі |
| 2018 | Щасливі ті, хто щасливі | Heureux les heureux | Ясміна Реза | Ясміна Реза | Театр «Еберто» |
| 2022 | Береніка[fr] | Bérénice | Жан Расін | Мюріель Майєтт[fr] | Театр «Ла Скала Парі» |
Почесті[ред. | ред. код]
Нагороди[ред. | ред. код]
Номінації[ред. | ред. код]
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Командор ордена мистецтв і літератури (2011)[23].
Дискографія[ред. | ред. код]
- 1987: «Спалити попіл» («Feu la cendre»), аудіокнига, з Жаком Деррідою, видання «Éditions Des femmes», збірка «Голосова бібліотека».
Публікації[ред. | ред. код]
- Collectif, Jardins d'enfance : Nouvelles (préface de Carole Bouquet), recueil de textes d'une vingtaine d'auteurs, Le Cherche midi, 2001, 180 p. (ISBN 2862749192 et 978-2862749198).
- Carole Bouquet et Martine Brousse, Enfants maltraités. Occupons-nous de ce qui ne nous regarde pas, Le Cherche midi, 2019, 192 p. (ISBN 978-2749161600).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #131412752 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ https://www.premiere.fr/Star/Carole-Bouquet
- ↑ Luc Le Vaillant, La vie rêvée des filles, Librairie Arthème Fayard, 2014, p. 136.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Biographie de Carole Bouquet, sur Première.fr 7 février 2017
- ↑ а б в г д е Carole Bouquet : Gérard Depardieu, Jean-Pierre Rassam... Les hommes de sa vie (фр.). www.puretrend.com. Процитовано 7 травня 2023.
- ↑ Carole Bouquet s'est choisi une île pour fixer ses racines 24heures.ch Процитовано 29 червня 2023
- ↑ Carole Bouquet raconte James Bond, Depardieu, Mitterrand, Warhol et tous les monstres sacrés de sa vie. vanityfair.fr. 31 mars 2020..
- ↑ а б в г д Biographie de Carole Bouquet, Gala.fr 7 février 2017.
- ↑ Bénédicte Burguet, «Le club du 5», Vanity Fair No. 88, avril 2021, p. 116-117.
- ↑ Carole Bouquet : «Je ne fais pas un vin d'actrice», Nice-Matin, 30 mars 2012.
- ↑ «Foire aux vins Carrefour Market 2015 : un vin de Carole Bouquet en "guest star"», sur lsa-conso.fr, 1er août 2015.
- ↑ «Hugh Hudson, un réalisateur dans la ville de Nîmes», sur Le Figaro.fr, 30 juillet 2007.
- ↑ Carole Bouquet, Josiane Balasko et les mal-logés - vidéo Dailymotion (амер.). Dailymotion. 12 листопада 2007. Процитовано 21 травня 2017..
- ↑ «Jacques Attali, Carole Bouquet, Matthieu Ricard LHFORUM 2013 (FR)» youtube.com Процитовано 29 червня 2023
- ↑ Le plus grand défi de l’histoire de l’humanité : l’appel de 200 personnalités pour sauver la planète. Le Monde.fr. 3 septembre 2018..
- ↑ PHOTOS Présidentielle 2022 : Jean-Luc Mélenchon, Emmanuel Macron… Qui sont les stars qui les soutiennent ? voici.fr Процитовано 29 червня 2023
- ↑ Carole Bouquet amoureuse à Cannes. télé star. 22 mai 2014. Процитовано 25 juin 2015.
- ↑ Des écoutes sans queue ni tête liberation.fr Процитовано 30 червня 2023
- ↑ Carole Bouquet victime des écoutes de l'Elysée (фр.). LExpress.fr. 13 березня 2007. Процитовано 6 квітня 2022.
- ↑ Nomination ou promotion dans l'ordre des Arts et des Lettres janvier 2011. culture.gouv.fr. 22 février 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||
| Попередник: | Дівчина Бонда 1981 |
Наступник: |
| Доіс Чайлс | Мауд Адамс |
