Буревій Кость Степанович

Буревій Кость Степанович
Псевдонім	Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нахтенборенг
Народився	2 (14) серпня 1888 Велика Меженка, Острогозький повіт, Воронезька губернія, Російська імперія
Помер	15 грудня 1934(1934-12-15) (46 років) або 1934 Київ, Українська СРР, СРСР
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	поет, драматург, театрознавець, літературний критик, перекладач
Мова творів	українська і російська
Роки активності	з 1922
Роботи у  Вікіджерелах

|Примітки=

Кость Буреві́й (псевдоніми — Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нахтенборенг) (2 серпня 1888, Великі Меженки на Вороніжчині — 15 грудня 1934, київська тюрма НКВС СРСР) — український поет, драматург, театрознавець і літературний критик, перекладач представник розстріляного відродження. Також революційний діяч (рос. К. Буревой).

Учасник літературної дискусії 1925—1928 й автор брошури «Європа чи Росія — про шляхи розвитку сучасної літератури».

Жертва сталінських репресій (засуджений до смерті, розстріляний після процесу 13-15 грудня 1934).

Життєпис

Кость Степанович Буревій народився 2 серпня 1888 року в селі Великі Меженки на Вороніжчині в українській родині (Східна Слобожанщина). Формувався у російськомовному середовищі. Батько Костя — Степан — мав багато дітей і мало землі. Тому Кость зміг закінчити тільки сільську чотирирічку. Подальшу освіту здобував самотужки, переважно в тюрмі та на каторзі. К. Буревій став членом російської Партії соціалістів-революціонерів і дописувачем нелегальних російських есерівських газет вже в 15-літньому віці (Вороніж був визнаним центром есерівського руху, натомість інформації про діяльність українських політичних організацій на південну Вороніжчину майже не надходило). Під час першого заслання за революційну діяльність товариші К. Буревія по неволі (переважно студенти), що були в захопленні від таланту простого сільського парубка, допомогли йому підготуватися до гімназійного іспиту на атестат зрілості. Тоді ж він вивчив польську і французьку мови. Увесь час, що провів у місцях позбавлення волі, багато читав. Після другого заслання вчився на Вищих комерційних курсах у Петербурзі.

Буревій був активним діячем обох революцій — 1905 і 1917 років. 1905 р. вперше заарештований за звинуваченням в участі в аграрних заворушеннях. Арешт наблизив Костя до підпілля й до участі в замаху на воронізького генерал-губернатора. 1907 року Кость стає членом Острогозького повітового комітету ПСР. В 1911 р. вдруге заарештований Буревій сидить на лаві підсудних серед 300 селян. Вироком суду засланий в Олонецьку губернію на острів Великий Куганаволок. Із заслання їде не додому, а до Петербургу, де здає іспити на атестат зрілості й виконує відповідальну роботу в напівлегальній газеті «Мысль». В липні 1914 року — третій арешт. Спочатку Петербурзька тюрма, потім заслання на Єнісеї (Східний Сибір). Звідти К. Буревій тікає за допомогою Григорія Петровського (майбутній президент Радянської України). Красноярськ, Москва, і знову Петербург, де він стає організатором робітничого забезпечення — лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паспортів, помешкань, прізвищ… Участь у підготовці замаху на Кабінет міністрів. Водночас Буревій навчається на вищих комерційних курсах. В жовтні 1916 року — четвертий арешт і заслання до Сибіру на 5 років. Довгі арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовку нової втечі «зірвала» Лютнева революція 1917 р.

У березні Кость Буревій по амністії повертається додому. З весни до осені 1917 р. Буревій перебуває у Воронежі, де виконує обов'язки голови ради робітничих солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських Установчих зборів, члена бюро есерівської фракції Зборів. Четвертий з'їзд ПСР у грудні 1917 обирає його членом Центрального комітету Партії соціалістів-революціонерів. Він активно бореться проти більшовицької диктатури, стає одним з керівників повстання на Поволжі. В цей час Буревій працює в самарському комітеті Установчих зборів. У боротьбі з імперсько-реставраторськими нахилами ПСР Буревій з однодумцями організовує групу «меншість ПСР», яка проіснувала до 1922 р.

У цей час Буревія вперше заарештовано органами ЧК. Переконавшись, що демократичні сили неспроможні протистояти диктаторському режимові «всеімперства», на межі 1922-23 рр. Буревій припиняє активну політичну діяльність. В цей період він закінчує книги «Колчаковщина», «Поэт белого знамени», «Распад». Певний час письменник працює редактором-економістом у «Сельхозсоюзе», звідки виходить на пенсію по інвалідності через туберкульоз кісток.

Родину (дружину Клавдію і дочку Оксану) утримує тільки літературними гонорарами. У 1925 р. в «Червоному шляху» з'являється уривок із його роману «Хами», а також нариси про життя чисельної української колонії в Москві, про Український клуб, про пов'язану з «Березолем» Українську театральну студію (в ній Кость Степанович викладав історію театру), про видавництво «Село і місто», в організації якого Буревій відіграв провідну роль. Кость Буревій веде боротьбу за те, щоб уряд РРФСР узяв на бюджет культурні установи української меншини в Москві, як то зробив уряд України для російської меншини. 1925 року, далекий від справжнього розуміння українського питання, Кость Буревій втрутився в літературну дискусію написавши книжку «Європа чи Росія», де виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Європи і недооцінку вартостей російської художньої літератури. Ця праця викликала рішучий протест Миколи Хвильового (див. його памфлет «Апологети писаризму»).

Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія стає панфутуризм, лідером якого був Михайль Семенко. Панфутуристи тоді виступали проти неокласиків і ваплітян, як «буржуазних націоналістів», ще з більшою затятістю, ніж партія. У пародійній «Зозендропії» Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собі якості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, «обпльовувача» всіх цінностей і майстра самореклами. Цілковита порожнеча Е. Стріхи доповнюється страшенною галасливістю, примітивізм — претензією на ультрамодерну «європейськість», безмежний егоїзм та егоцентризм — великим бажанням робити революції і поліпшувати суспільство. Формально це була пародія на «комункультівський панфутуризм», фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним «пролетарську» літературу і критику. Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу — Едвард Стріха. Цікаво, що М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927—1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

З часом з-під пера «Едварда Стріхи» з'являються й інші гострі сатиричні твори: театральні ревю для «Березоля»: «Опортунія» (1930) та «Чотири Чемберлени» (1931). Останні твори не залишаються непоміченими в ЦК партії, і партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії — «Е. Стріху». Коли ж з'ясувалося, що Е. Стріхи, як такого, власне й не існує, К. Буревій, аби вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву «Автоекзекуція», і її було підписано тим же псевдонімом — «Едвард Стріха». Так, в часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.

У драмі «Павло Полуботок» (закінчена 1928) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!» В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.

У 1930-33 роках письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами «Варвара Жукова» або «Нахтенборенг» йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а в шухлядах нагромаджуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать «Мертві петлі. Тюремні мемуари». Публікує літературний донос на Гео Шкурупія та Михайля Семенка.

Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р. Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту. В жовтні родина отримала від нього листа, а далі — мовчанка, перервана урядовим повідомленням, поміщеним у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи «терористів-білогвардійців». Тих самих «28», поміж яких, поруч з К. Буревієм, було згадано прізвища Олекси Влизька, Григорія Косинки, Дмитра Фальківського та інших. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» Костя Буревія було засуджено до розстрілу.

Вирок було виконано 15 грудня 1934 року у Жовтневому палаці Києва. Похований в братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.

У 1949 році його родина емігрувала до США, де його дочка Оксана Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятованої спадщини батька.

Реабілітований 1957 року.

Твори

Збірки поезій

• «Поэт белого знамени»

Сатиричні та пародійні твори

• «Хами» (1925)
• «Зозендропія»
• «Опортунія» (1930)
• «Чотири Чемберлени» (1931)
• «Мертві петлі. Тюремні мемуари»

Інше

• Історична драма «Павло Полуботок» [Архівовано 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Самокиша, Микола Семенович «М. Самокиша: альбом» [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.] / вступ. сл. Миколи Бурачека ; передм. Костя Буревія. — Харків: Рух, 1930. — (Українське малярство). Доступне також тут [Архівовано 28 серпня 2021 у Wayback Machine.].
• «Три поети» (1931, про творчість П.Тичини, М.Семенка, В.Поліщука) — монографія [Архівовано 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• «Амвросій Бучма» (1933) — монографія [Архівовано 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]

Публіцистика російською мовою

• Как создать крестьянскую организацию (1917)
• Тюремные песни (1917)
• Колчаковщина (1919)
• Распад (1923)

Джерела

• Шерех Ю. Історія однієї літературної містифікації [Текст]: (Едвард Стріха (Кость Буревій) / Шерех Ю. // Українське слово: Хрестоматія укр.літ. та літ.критики ХХ ст.: В 4 кн. Кн.4. — К., 2001. — С.702-707.
• Дражевська Л. Як був урятований «Павло Полуботок» // Свобода: український щоденник. — 1992. — 8 січня. — с. 2-3 [1] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Листування Михайля Семенка з Едвардом Стріхою (на шпальтах журналу «Нова Генерація») [2]^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• І. Ф. Драч. Буревій (Буровій) Кость // Українська літературна енциклопедія. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988, т. 1, с. 250.
• И. В. Чубыкин. Буревой Клим // Политические деятели России. 1917. Биографический словарь. Москва: Большая российская энциклопедия, 1993, с. 51-52.
• В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005, с. 137-171.
• Інститут історії України НАН України [3]
• Буревій-Яценко О. Спогади про виставу «Опортунія» // Слово і час, 1994, № 8
• З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій/Авт. кол.: Бойко Л. С. та ін.—К. Рад. письменник, 1991.—Вип.1/Упоряд. О. Г. Мусієнко.—С.86-87.
• Буревій Кость // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 194.
• Лавріненко Ю. Кость Буревій — Едвард Стріха (літературна сильвета) // Розстріляне Відродження. Антологія 1917—1933. Поезія-проза-драма-есей. — Мюнхен, 1959. — С. 380—386.
• Миронець Н. Людина трьох життів (Кость Буревій) // На тлі трагічної історії. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — С. 77-79.
• Просалова В. Кость Буревій — містифікатор // Проблеми сучасного підручника середньої і вищої школи. Збірник наукових праць. — Вип. 4. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2007. — С. 98-103.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання

• Г. П. Герасимова. Буревій (Буровій) Кость Степанович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 408. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Стріха Едвард // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1853. — 1000 екз.
• Ігор Роздобудько. Трагічний герой Східної Слобожанщини Кость Буревій. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України. [Архівовано 29 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Кость-Буревій^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• Буревій Кость в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Буревій, К. Перші твори Архипа Тесленко / К. Буревій // Червоний шлях. — 1928. — № 7. — С. 125-131. [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Буревій, К. Боротьба за радість: творчий шлях П. Тичини / К. Буревій // Червоний шлях. — 1929. — № 7. — С. 89-105. [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]