Буржуазний націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Буржуáзний націоналíзм — термін з марксистської фразеології, який в марксистському методі аналізу означав:

Радянський союз[ред.ред. код]

Після Жовтневої революції, більшовицький уряд на основі своєї національної політики (коренізації) на принципах марксистсько-ленінської ідеології, згідно з якими, всі народи повинні зникнути з часом, — націоналізм вважався буржуазною ідеологією.[1]

З другої половини 1930-х років національна політика Радянського Союзу втратила своє інтернаціональне забарвлення. Радянськими лідерами посилилась роль російського народу і зменшилася вага всіх інших.[1][2]

Українська РСР продовжувала існувати і розвивалась як обмежена в правах суверенності складова гіперцентралізованої держави — СРСР, що маскувала свою унітарність політико-правовою фразеологією про федеративний союз рівноправних республік — і після 7 жовтня 1977 року, коли депутати Верховної влади СРСР одноголосно проголосували за нову Конституцію держави.[3]

Український буржуазний націоналізм[ред.ред. код]

Украї́нський буржуа́зний націоналі́зм  — ідеологічне кліше радянської фразеології, яке за радянським курсом означало «буржуазну ідеологію», спрямовану на визнання зверхності національних інтересів (власне, і поняття «національна економіка») над класовими, або використовувався на позначення для усіх, хто не поділяв принципи національної політики КП(б), пролетарського інтернаціоналізму, і не підпадав під визначення «буржуазного космополітизму». «Буржуазний космополітизм» в національній політиці КП(б) протиставлявся «дружбі народів» і теж вважався негативним явищем.

Термін «український буржуазний націоналізм» з’явився у 20-х роках XX ст. спочатку в компартійних документах, звідки перейшов до публіцистики та наукової літератури. Він виконував функцію ідеологічного замовлення. Іншим ідеологічним замовленням було ототожнення в радянській історіографії українського націоналізму з фашизмом, у першу чергу з німецьким нацизмом. Здійснювалось це навіть попри те, що українському націоналізму, що було його особливістю — непритаманні ні расизм (як в фюрерській Німеччині), ні вождизм (як в Італії при Муссоліні і тд.). «Українському буржуазному націоналізму» не притаманні ідеологічні позиції чи риторика, які є спільними для фашизму і сталінських більшовиків, що «"Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ". "Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням"» — висловлювання Ренана, які Муссоліні називає «передфашистськими».

Оскільки тавро застосовується не вникаючи в ідеологічні особливості, до «українських буржуазних націоналістів» зараховувались різні суспільні діячі: поручик російської імператорської армії і випускник Санкт-Петербурзкого університету Маркевич Микола Андрійович, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, А.Шептицький та ін. Так, наприклад, В.П.Трощинський до «буржуазно-націоналістичних» відносить, крім УВО-ОУН, ФНЄ, УНДО та католицькі організації.

Практично в усіх працях, які так чи інакше стосуються теми даної статті, український визвольний рух чітко ототожнювався з «буржуазним націоналізмом». Це, зокрема, випливає з праць С.Даниленка, В.Масловського, Ю.Римаренка, В.Трощинського, В.Цуркана й ін.

Кінцевим продуктом програмних цілей ВКП(б) було нагромадження в суспільній свідомості стійких стереотипів несприйняття щодо таких понять, як «націоналізм», «бандерівець», «український патріотизм», «приватна власність», «греко-католицизм», «уніатство» та ін., і витворення стереотипів «українсько-німецькі націоналісти, які знаходилися на службі імперіалістичних розвідок», «кримінальні елементи або бандитські формування, створені німецькою розвідкою» та ряду інших.[4] Усе це визначало майбутню діяльність радянських істориків — їх ідеологію, тематику й навіть фразеологію[5] на довгі роки наперед.[4] Формувався архетип громадськості за принципом «нічого не знаю, нічого не бачу, нічого не чую», що мав стати праобразом майбутнього радянського суспільства, яке, як мінімум, повинно бути ідеальним виразником і захисником інтересів правлячої комуністичної еліти.[4]

Термін «буржуазні націоналісти» використовувався комуністичним режимом, з його головною метою — перетворити людей на плакатно-стандартизованих, заідеалізованих гвинтиків, покірних будівників примарного «світлого майбутнього» — для позначення тих, хто виступав за розвиток національної культури, національної економіки, національної самодостатності, реагував на потреби і запити українського села, ставив під сумнів розвиток соціалістичного тоталітарного ладу. Саме тому патріоти-націоналісти виявилися чи не найбільшими ворогами радянської ідеології, хоча багато хто з цих «буржуазних націоналістів» належав до тодішньої верхівки влади.

Ці слова С.Бандери підпадають під тавро «українського буржуазного націоналіста»:

Організація Українських Націоналістів (революціонерів) — це визвольна політична організація, що своїм характером, своїми цілями, своїм ідейним змістом і своєю діяльністю істотно відрізняється від усіх українських політичних партій. Вона не стає речником інтересів якоїсь окремої частини народу, не виводить своїх цілей, своєї програми з якоїсь абстрактної, теоретичної суспільно-політичної програми, її основне завдання і посвята — це боротьба за визволення України, змагання за Самостійну Соборну Українську Державу, що єдина може забезпечити українському народу повну волю, всебічний свобідний розвиток, добробут, соціяльну справедливість і справжнє народоправство.[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Khiterer, В. (2004), "Націоналізм в Радянському Союзі" , в Енциклопедії російської історії, М. довідник США
  2. Ніколаєць К. Вплив уявлень про соціалістичний спосіб життя на спрямування суспільно-політичної активності населення України: історіографія / Наукові записки з української історії: Збірник наукових праць. – (2011) Вип. 26. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – 459 с. (сторінка: 293)
  3. Державно-правовий розвиток УРСР в період загострення кризи Радянської системи / Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, 2008 Вип.13
  4. а б в Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис “Галичина” Науковий журнал / Василь Жупник «Протистояння ОУН і УПА та радянських органів влади на території Волині і Галичини (1944–1953 рр.) в радянській історіографії», 2008, Ч.14
  5. Фролов М. О. Сталін і Україна: особливості стосунків між кремлівським диктатором, українським народом, керівництвом УСРР і КП(Б)У в 1920-х рр. ст. / Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя: ЗНУ, Історія України 20–30-х рр. XX, 2011. — Вип. XXX. — 368 с. ISSN: 2076-8982
  6. Бандера Степан / Перспективи української революції: Репринтне вид. Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1998.—656с. ISBN 966-538-059-1

Докладніше дивіться[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]