Бурий пелікан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурий пелікан
Бурий пелікан
Бурий пелікан
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
- Зауропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Веслоногі, або Пеліканоподібні (Steganopodes, або Pelecaniformes)
Родина: Пеліканові (Pelecanidae)
Рід: Пелікани (Pelecanus)
Вид: Бурий пелікан
Біноміальна назва
Pelecanus occidentalis
Поширення бурого пелікана
Поширення бурого пелікана
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelecanus occidentalis

Бу́рий пеліка́н (Pelecanus occidentalis) — вид птахів з родини пеліканових.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Молодий бурий пелікан

Бурий пелікан — великий приземистий птах, довжина тіла якого досягає 1,1 — 1,4 метри, розмах крил — 2,2 — 2,3 метри, вага — 4-5 кілограмів. Самці і самиці цього виду забарвлені однаково (тобто статевий диморфізм відсутній), але самиці трохи крупніші. Забарвлення дорослих птахів сіро-коричневе, з білою потилицею та задньою поверхнею шиї. Протягом шлюбного періоду задня поверхня шиї стає темно-коричневою (див. фотографію нижче). Молоді птахи мають цілком буре забарвлення із світлішим черевом. Дзьоб сірий, з великим міхуром, який вміщує приблизно в три рази більший об'єм, аніж шлунок птаха — до 10 літрів рідини. Зазвичай бурі пелікани літають стаями, формуючи в польоті V-подібний порядок. На відміну від інших видів пеліканів, бурий пелікан в польоті рідко вдається до паріння.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Зграя бурих пеліканів, Каліфорнія, США

Бурий пелікан поширений на узбережжі Мексиканської затоки, атлантичному та тихоокеанському узбережжях США, тихоокеанському узбережжі Південної Америки на південь до північних районів Перу та на островах Карибського моря (див. карту). Після закінчення гніздового періоду цей птах зустріається на північ до Британської Колумбії та Нової Шотландії. Бурий пелікан є мешканцем винятково морського узбережжя, і, на відміну від інших видів цієї родини, ніколи не гніздиться та практично ніколи не зустрічається на прісних водоймах.

Харчування[ред.ред. код]

На відміну від більшості пеліканів, бурий пелікан зазвичай не збирає їжу з поверхні води, а пірнає за нею з повітря. Звичайно бурий пелікан видивляється косяк риби,

Бурий пелікан, що пірнає за рибою

баражуючи над морем на невеликій відстані від берега. Помітивши рибу, пелікан пікирує на неї, напівсклавши крила. Занурюючись під воду, він використовує розкритий дзьоб як сачок для вичерпування риби. Потім, на поверхні, пелікан виливає воду з піддзьобового міхура, видавлюючи її через бокові щілини нещільно закритого дзьоба. Отриману таким чином здобич він ковтає, витягуючи шию догори.

Часом великі чайки намагаються викрадати здобич у пелікана — вони вистежують слушну мить, літаючи навколо або, інколи, навіть сідаючи пеліканові на голову, і якщо пелікан відкриє дзьоба, намагаються вихопити звідти рибу. Бурий пелікан споживає такі види риб як оселедець, менхаден (американський оселедець), кефаль, атерина та інші приповерхневі види, а також може харчуватись і ракоподібними (в основному креветками).

Гніздування та розмноження[ред.ред. код]

Варіанти забарвлення бурого пелікана: звичайний (ліворуч) та під час шлюбного періоду (праворуч)
Колонія бурих пеліканів

Гніздування бурого пелікана відбувається в колоніях, що можуть налічувати до кількох тисяч пар. Самець бурого пелікана обирає місце для гнізда і після цього намагається привернути увагу самиці задопомогою характерних бокових рухів головою. Коли самиця обирає самця, він починає збирати і приносити до неї гілки, стебла очерету, суху траву та листя для гнізда. Самка приймає ці матеріали, похитуючи головою, і використовує їх для будівництва. Загалом процес будівництва гнізда може займати більше ніж тиждень. Гніздо може бути побудованим на землі, на гілках дерев, або всередині кущів. Якщо гніздо розташоване на землі, пелікани можуть викопувати ногами для нього невелике заглиблення. Також цей вид пеліканів може гніздитись на скелястих відкосах або на верхівках окремих скель та скелястих островів. Останнє особливо характерне для колоній, розташованих вздовж західного узбережжя Південної Америки: деякі тамтешні острівці, завдяки існуючим там постійним колоніям пеліканів та інших морських птахів, вкриваються шаром їхнього калу (гуано) товщиною в кілька десятків метрів. На таких місцях шар гуано у прибережних країнах промислово розробляють і використовують в якості азотного добрива. Самка бурого пелікана відкладає 2-3 яйця крейдяно-білого кольору через кілька днів після завершення будівництва гнізда. В насиджуванні беруть участь обидва батьки, і також вони разом по черзі доглядають пташенят. Інкубація яєць відбувається дещо незвичайно: так як пелікани, на відміну від інших птахів, не мають оголеної ділянки шкіри на череві, пристосованої для насиджування, вони зігрівають яйця, кладучи на них лапи, плавальні перепонки на яких в цей час потовщуються і набувають підвищеної температури завдяки розширенню кровеносних судин. Протягом перших 10 днів після виведення пташенят батьки годують їх, відригуючи напівпереварену рибу на дно гнізда, а пізніше пташенята вибирають цю відригнуту рибу безпосередньо з піддзьобових міхурів дорослих птахів. Якщо гніздо розташоване на землі або на невисоких кущах, пташенята можуть покидати його та тимчасово пересуватись навкруги (на невеликій відстані) починаючи з місячного віку. Якщо ж гніздо розташоване на дереві, пташенята покидають його, тільки набувши здатність до польоту (у віці від двох до трьох місяців).

Небезпеки та лімітуючі фактори[ред.ред. код]

Бурі пелікани на скелях в р-ні Каліфорнійської затоки, США

Популяція бурого пелікана вважається стабільною на узбережжі Флориди, атлантичному узбережжі США та на берегах Південної Америки, а на західному узбережжі США та на північному узбережжі Мексиканської затоки цей вид знаходиться під охороною. Цей вид пеліканів є дуже чутливим до хімічного забруднення середовища, особливо речовинами, які абсорбуються в організмі риб та інших морських тварин. Найнебезпечнішим хімікатом за всю історію спостережень виявився ДДТ, котрий вражає систему обміну кальцію в організмі. В результаті цього шкарлупа пташиних яєць стає тонкою та крихкою, і птахи часто розчавлюють кладку при насиджуванні. Як наслідок масового застосування ДДТ в сільському господарстві, популяція бурого пелікана в 60-ті роки ХХ сторіччя швидко і майже катастрофічно скоротилася, особливо на південному узбережжі США (куди добрива виносяться з усього басейну Міссісіпі). Але, після заборони застосування великої кількості добрив та ядохімікатів (особливо це стосується пестицидів), бурий пелікан швидко відновив свою чисельність, ставши в деяких місцях дуже звичайним.

Галерея[ред.ред. код]

Інші види пеліканів[ред.ред. код]