Бурундук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурундук
Рудий бурундук (Tamias rufus)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Бурундук (Tamias)
Illiger, 1811
Підроди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Tamias
ITIS logo.jpg ITIS: 180188
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 13712
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Tamias

Бурунду́к (лат. Tamias) — рід гризунів з родини вивіркових (Sciuridae). Об'єднує невеликих тварин, які мають характерне смугасте забарвлення, за розмірами тіла трохи менші за вивірок, а за способом життя є перехідними між дендрофільними вивірками та наземними ховрахами.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Характерною рисою бурундуків, що відрізняє їх від інших представників родини, є наявність п'яти повздовжніх темних смуг на рудому, пісковому або світло-сірому тлі. При цьому темні відмітини присутні також і на морді, а середня темна смуга зі спини заходить на потилицю, що відрізняє бурундуків від ксерусів.[1]

Загальна довжина тіла у різних видів коливається від 16 до 30 сантиметрів, при цьому 9-15 сантиметрів припадає на хвіст. Хвіст пухнастий, на решті тіла шерсть більш-менш щільно прилягає до шкіри.

Еволюція та систематика[ред.ред. код]

Родова назва Tamias латиною означає «накопичувач», що віддзеркалює таку рису поведінки, як заготівля істотних запасів до зими.[2]

Палеонтологічні, морфологічні та молекулярно-біологічні дані свідчать, що рід Бурундуки відокремився від інших білячих в Олігоцені; починаючи з верхнього Міоцену в ньому виділились три гілки, які дають початок сучасним підродам Tamias, Eutamias та Neotamias.[3][4]

Бурундук сибірський (Tamias sibiricus) та американський східний бурундук, відповідно до молекулярно-генетичних досліджень, є більш спорідненими один до одного, ніж до решти 23-х видів, що складають підрід Neotamias;[4] в минулому, з огляду на це, бурундуків навіть поділяли на два окремі роди, Eutamias та Tamias.[3] Загалом, відповідно до прийнятої класифікації роду, наявний в Євразії сибірський бурундук формує монотиповий підрід Eutamias, східний бурундук відноситься до, також монотипового, підроду Tamias, а решта видів зведені у підрід Neotamias, в якому виділяють кілька «видових груп».[4][5]

Розповсюдження[ред.ред. код]

Сибірський бурундук водиться на територіях Європи та Азії від Кіровської області та Республіки Комі (Росія), що є західною межею його ареалу, до верхів'їв р. Анадир, Сахаліну та Курильських островів на сході (на півострові Камчатка відсутній). Південна межа ареалу проходить через Татарстан, південний Урал, північно-східний Казахстан, північну Монголію, центральний Китай та острів Хонсю (Японія).[6]

В Північній Америці смугастий (або східноамериканський) бурундук (Tamias striatus) населяє схід США та південний схід Канади; види підроду Neotamias розповсюджені в західній частині континенту, від річок Юкон та Макензі в Канаді, до Каліфорнії та мексиканських штатів Дюранго та Сонора (див. карту).

На території України види роду Бурундук не зустрічаються.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Сибірський бурундук в звичному середовищі. Колима, 2007 рік.

Бурундуки живуть в хвойних та мішаних лісах (у чисто широколистяних зазвичай відсутні), віддаючи перевагу узліссям, зарослим вирубкам з галявинами, вітровалам та захламленням; на півночі ареалу зустрічаються в лісотундрі, на півдні — в лісостепу та, на Американському континенті, в сухих чагарниках. Тварини найактивніші вранці та ввечері, але ведуть активне життя також протягом всього світлового дня. Сліди бурундука схожі на сліди вивірки та політухи, але менші за розміром; відбитки передніх лап чотирипалі, задніх — п'ятипалі.[7]

Соціальна організація[ред.ред. код]

Всі бурундуки є територіальними видами, з територією площею від 0,04 до 1,5 га. Ці індивідуальні ділянки можуть значно перекриватися; але кожна тварина в межах своєї ділянки має так звану «зону домінування», що включає в себе нору та її найближчі околиці: з цієї зони хазяїн нори проганяє всіх інших бурундуків, і навпаки, опинившись у зоні домінування іншого бурундука, звичайно намагається полишити його ділянку якнайшвидше.[8] Загалом, розмір особистої території в бурундуків залежить від кількості їжі (при її малій кількості територія розширюється); окрім того, у дорослих тварин індивідуальна територія звичайно більша, ніж у молодих, а у самців більша, ніж у самок.

Харчування[ред.ред. код]

Бурундук з наповненими защічними мішками

Бурундуки харчуються переважно насінням; у шпилькових лісах віддають перевагу насінню ялин і кедрів, від врожаю якого у великій мірі залежить їхнє виживання взимку. Навесні бурундуки старанно відшукують у лісовій підстилці будь-яке насіння, що лишлось з минулої осені. З огляду на значну обмеженість такого харчового ресурсу, тварини в цей період вдаються до харчування молодим листям та пагонами. Окрім того, протягом всього року, наряду з насінням, бурундуки можуть вживати також комах, земляних черв'яків, квіти, ягоди, фрукти, гриби, лишайники,[6] а в деяких випадках — навіть пташині яйця та падло. Існують спостереження, що бурундуки полювали на птахів та дрібних ссавців.[8]

Лущачи шишки, бурундук обгризає їхні луски до половини, а не до основи, як то роблять вивірки.

На зиму бурундуки запасають до 5-ти кілограмів відбірного насіння; загалом, більшу частину дня ці тварини проводять, збираючи їстивне насіння та розносячи його на свої «склади». Збираючи їжу, бурундук кладе її (особливо тверде насіння) в защічні мішки, здатні до значного розтягування. При цьому, попередньо, за допомогою довгих спрямованих вперед різців тварина вилущує насіння із стручків, бобів, та складних плодів інших типів. Коли защічні мішки заповнюються, бурундук складає назбиране насіння в житловій норі, або закопує в неглибокі ямки в ґрунті, прикриваючи їх ґрунтовою крошкою, опалим листям, гілочками, та іншим лісовим мотлохом.

Нори[ред.ред. код]

Малий бурундук біля входа в нору

Більшість бурундуків риє нори тунельного або тунельно-камерного типу, вхід в які звичайно добре замаскований під камінням, у чагарнику, або під впалими деревами. Кілька видів, що живуть в західній частині Північної Америки, проводять велику частину дня в кронах дерев, і часом можуть влаштовувати гнізда в дуплах. У західно-американських бурундуків нора зазвичай складається з нерозгалудженого тунелю, що йде вниз під кутом до глибини 45-85 см, і закінчується сферичною гніздовою камерою, приблизно 15 см в діаметрі. В цій камері бурундук будує гніздо з використанням теплоізолюючих матеріалів (сухої трави, пір'я, шерсті, пухнастих оболонок насіння деяких рослин, і т.ін.). Насіння та горіхи при цьому складаються в задній частині камери та під підстилкою, і вживаються протягом холодної пори року.[9] У сибірського бурундука нори звичайно глибші (50-150 см), основний тунель може робити 2-3 повороти, а в гніздах, де вирощується потомство, бувають ще 2-3 додаткові камери з запасами їжі; також сибірські бурундуки, на відміну від американських, часто влаштовують в гнізді короткі бокові віднорки, які використовуються як вбиральні.[7]

Сплячка[ред.ред. код]

Для всіх видів бурундуків характерна зимова сплячка, навіть в найпівденніших частинах їхнього ареалу. Близько середини липня тварини починають збирати та складувати в норі велику кількість насіння та горіхів, пристосованих до тривалого зберігання. Приблизно в жовтні кожний бурундук запасає достатньо їжі для харчування протягом зими.

Після настання холодів, бурундуки припиняють з'являтись на поверхні землі. Наразі в різних джерелах існують розбіжності щодо протікання їхньої зимової сплячки. Відповідно до однієї точки зору, тварини відразу впадають до торпору. Періоди торпору тривають від одного до восьми днів, а часом і більше. Між ними тварина прокидається та харчується запасеною їжею, при цьому іноді з'являючись на поверхні землі в теплі сонячні зимові дні. Згідно з іншою точкою зору, бурундук не впадає у сплячку до тих пір, поки не використає всі наявні запаси їжі.[9] Навесні самці пробуджуються зазвичай десь на тиждень раніше за самок.

Розмноження[ред.ред. код]

Парування бурундуків відбувається навесні, через 2-3 тижні після прокидання звірів після сплячки. Кілька самців можуть намагатись паруватись з однією самкою, і кожний з самців може паруватись більш ніж з однією самкою протягом шлюбного сезону.

Вагітність триває близько 30 діб. Народжується від двох до шести дитинчат, які доглядаються без допомоги самця. Звичайно бурундуки розмножуються один раз на рік, але в Північній Америці, у теплі та врожайні на корм роки, іноді трапляються другі виводки, народжені восени.

Бурундуки народжуються голими та сліпими, вагою близько трьох грам. Шерсть пробивається близько десятого дня від народження, вуха та очі відкриваються приблизно через місяць. У віці близько семи тижнів молодь починає залишати нору, в пошуках їжі. Розміру дорослих тварин бурундуки досягають наприкінці вересня, а статевої зрілості — наступної весни (деяка кількість тварин приступають до розмноження лише на третьому році життя).

Лімітуючі фактори[ред.ред. код]

Розмір бурундука відносно людської долоні

Кількість бурундуків в певній місцевості звичайно не має значних коливань з року в рік, але іноді спостерігаються локальні зниження щільності популяції, аж до майже повного зникнення.

Хижаки, що полюють (або можуть полювати) на бурундуків, є досить численними. Це яструби, ласки та інші куницеві, лисиці, койоти, змії, і т.ін. Зрідка бурундуки стають жертвами сов, але цьому звичайно перешкоджає денний спосіб життя бурундуків. Тим не менше, густота популяції, характерна для бурундуків, не може забезпечити харчування жодного з перерахованих хижаків, тож ніхто з них не спеціалізується на бурундуках як на основному харчовому об'єкті.

В урбанізованих районах бурундуки стають жертвами свійських та здичавілих кішок та псів, а також доволі часто гинуть на дорогах.

Бурундуки можуть дістати серйозних поранень при сутичках самців, що б'ються за самку, або коли самки відганяють інших бурундуків від гнізда. Окрім того, поранення бувають при конфліктах за територію і харчові ресурси як між бурундуками, так і між ними та більшими тваринами, що займають схожу екологічну нішу (наприклад, вивіркою).

Популяції бурундуків також регулюються врожаєм кормових рослин, хворобами та паразитами (личинки оводів, пласкі черви, блохи, кліщі); тим не менше, масштабні епізоотії серед бурундуків невідомі — можливо, з огляду на відносно низьку (порівняно з іншими гризунами) густоту популяції.

Тривалість життя бурундуків в природі складає в середньому 2-3 роки, в неволі — 5-8 років.

Значення для природи й людини[ред.ред. код]

Бурундуки відіграють важливу роль в розповсюдженні насіння дерев та чагарників, розподіляючи його між своїми складами їжі. У випадку великої чисельності бурундуків вони можуть перешкоджати відновленню таких порід, як ялина або сосна, виїдаючи їхнє насіння.

Охоронні категорії[ред.ред. код]

Жоден з видів бурундуків не вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення; всі вони досить непогано пристосовуються до існування в антропогенному ландшафті поряд з людськими оселями. До Червоного Списку МСОП більшість видів бурундуків занесена в якості таких, що знаходяться під незначною загрозою.[10]

Види бурундуків[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Grzimek's Animal Life Encyclopedia, Edition 2. Volume 16, Thomson Gale, 2003.
  2. John O. Whitaker, Jr.; Robert Elman (1980). The Audubon Society Field Guide to North American Mammals, 2nd edition, New York: Knopf, 370. ISBN 0-394-50762-2.
  3. а б L. Scott Ellis, Linda R. Maxson. Evolution of the Chipmunk Genera Eutamias and Tamias. Journal of Mammalogy, Vol. 60, No. 2, pp. 331-334.
  4. а б в Antoinette J. Piaggio and Greg S. Spicer, 2000. Molecular Phylogeny of the Chipmunk Genus Tamias Based on the Mitochondrial Cytochrome Oxidase Subunit II Gene. Journal of Mammalian Evolution, Vol. 7, No. 3, рр. 147-166.
  5. Antoinette J. Piaggio and Greg S. Spicer, 2001. Molecular Phylogeny of the Chipmunks Inferred from Mitochondrial Cytochrome b and Cytochrome Oxidase II Gene Sequences. Molecular Phylogenetics and Evolution; Vol. 20, No. 3, September, pp. 335–350.
  6. а б Жизнь Животных. Т.7. М., «Просвещение», 1989 — 558с.
  7. а б Боголюбов А. С., Жданова О. В., Кравченко М. В. «Млекопитающие средней полосы России». М.: «Экосистема», 2007.
  8. а б Forsyth, A. 1985. Mammals of the Canadian wild. Camden House Publishing. Camden East, Ontario.
  9. а б Hall, E.R. 1981. Mammals of North America. John Wiley and Sons. New York.
  10. Види бурундуків, занесені до Червоного Списку МСОП.