Бурхард Кристоф Мініх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурхард Кристоф Мініх
нім. Burkhard Christoph von Münnich,
рос. Христофо́р Анто́нович Ми́них
Munnich GIM first half 19th century.jpg
Народився 9 травня 1683(1683-05-09)
Ольденбург, Нижня Саксонія
Помер 16 (27) жовтня 1767(1767-10-27) (84 роки)
Санкт-Петербург
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Звання Генерал-фельдмаршал
Командування Армія

Бурхард Кристоф Мініх (нім. Burkhard Christoph von Münnich, рос. Христофо́р Анто́нович Ми́них) — російський військовий діяч німецького походження.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Ольденбурзі в сім'ї потомствених інженерів. Здобув грунтовну інженерну освіту. В 1700–1720 роках служив інженером у французькій, гессен-дармштадтській, гессен-кассельській та польсько-саксонській арміях. Під командуванням Євгенія Савойського та герцога Мальборо брав участь у війні за іспанську спадщину, а також брав участь у деяких інших військових кампаніях. В Німеччині отримав звання полковника, в Польщі — генерал-майора.

Служба в Росії[ред.ред. код]

Копання Ладозького каналу
Мініх на пам'ятнику «1000-ліття Росії» в Великому Новгороді серед 128 фігур найвидатніших осіб вросійській історії

Службу в Росії розпочав у 1721 році як військовий і гірничий інженер. За наказом імператора Петра I Мініх перебрав у князя Меншикова керівництво спорудженням (копанням) Ладозького каналу, що здійснювалося, головним чином, руками українських козаків. На будівельних роботах від непосильної праці, голоду й важкого клімату гинули десятки тисяч осіб.

В 1734 році за пропозицією фаворита імператириці Анни Іоанівни, герцога Бірона Мініху було доручено взяти Данціг, де в той час перебував французький ставленик Станіслав Лещинський. Після кровопролитних боїв Данціг був взятий, але Мініху дорікали за тривалу облогу та за втечу Лещинського. На польський трон був зведений ставленик Росії та Австрії саксонський курфюрст Август.

Під час російсько-турецької війни 1735–1739 Мініх — головнокомандувач Дніпровською армією, що тривалий час була дислокована на території Гетьманщини і Слобідської України; військовий губернатор Білгорода і Києва. 28 травня 1736 заволодів фортецею Перекоп, 17 червня 1736 — Бахчисараєм, але за браком продовольства і фуражу залишив Крим.

12—13 червня 1737 керував штурмом Очакова. У Ставучанській битві 28 серпня 1739 розгромив армію сераскера Вєлі-паші, заволодів Хотином і майже усією Молдовою. Будучи в цей час необмеженим правителем України, Мініх силоміць згонив українських селян і козаків на побудову фортець, земляних укріплень тощо, де вони змушені були працювати «своїм коштом» і зі своїм знаряддям. Масові реквізиції робочої худоби, залучення населення до обозної служби в армії, що здійснювалися за ініціативою Мініха, призвели до руйнування господарства України. За його наказом українські козацькі полки, які перебували в складі російської аармії, під час бойових дій виконували здебільшого різні фортифікаційні роботи.

У листопаді 1740 за активною участю Мініха в Санкт-Петербурзі стався двірцевий переворот на користь Брауншвейзької родини. Мініх став 1-м міністром російського уряду.

У листопаді 1741 зі сходженням на престол Єлизавети Петрівни Мініха було заслано до Сибіру, звідки він був повернутий імператором Петром III. В останні роки життя, за царювання Катерини II, Мініх керував роботою Балтійського та Нарвського портів, Кронштадтського й Ладозького каналів.

Джерела[ред.ред. код]