Буткевич Тимофій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тимофій Іванович Буткевич
Основні відомості
Народження 21 лютого (5 березня) 1854[1]
Велика Рогозянка, Золочівський район, Харківська область
Країна: Російська імперія
 УРСР
Альма-матер: Харківська духовна семінарія і Московська духовна академія
Заклад: Харківський університет
Конфесія: РПЦ МП
Смерть: 13 лютого 1925(1925-02-13) (70 років)

Харків, Українська СРР, СРСР


пневмонія
Місце поховання: Івано-Усікновенське кладовище
Праці й досягнення
Рід діяльності: богослов, православний священник, викладач університету, публіцист, Orthodox theologian
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Ступінь: доктор теології
Титул: протоієрей
Нагороди:
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня

Тимофі́й Іва́нович Бутке́вич (21 лютого 1854 — 1925) — протоієрей, богослов, публіцист, автор «рос. Историко-статистического описания Харьковского кафедрального Успенского собора» — своєрідної енциклопедії духовного життя м. Харкова.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Велика Рогозянка Харківського повіту Харківської губернії Російської імперії, в родині священника.

Завершив навчання у Харківському духовному училищі, Харківській духовній семінарії та в Московській духовній академії.

У 1878 р. прийняв священиче свячення, протоієрей. В 1882—1884 рр. служив у Храмі Усікновення глави Іоанна Предтечі у Харкові.

У 1894—1906 роках — професор богослов'я в Харківському університеті.

1893 та 1897 року обирався до Харківської міської думи.

З 1903 року — доктор богослов'я.

З 1906 р. — член державної ради, входив до її «правого крила», брав активну участь у правомонархічному русі. Виступав запеклим противником навіть досить помірних прогресивних починань. З 1906 р. — член Святійшого правлячого синоду.

Після Лютневої революції повернувся до м. Харкова.

Помер у м. Харків (УРСР) від запалення легень та паралічу серця.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]