Бутніцький Олег Олександрович
| Бутніцький Олег Олександрович | ||
|---|---|---|
 Майор | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
29 квітня 1982 (41 рік) Миколаїв | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Alma Mater | ОІСВ | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Рід військ |
 Десантні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Оле́г Олекса́ндрович Бутні́цький (нар. 29 березня 1982, м. Миколаїв) — український військовослужбовець, десантник, майор Збройних сил України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олег Бутніцький народився 29 березня 1982 року в місті Миколаїв, у родині військовослужбовця. Навчався у школі № 1 (1989—1995) та школі № 57 (1995—1997). Після закінчення Одеського інституту сухопутних військ розпочав офіцерську службу в Житомирі.
Капітан, командир 1-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А0281, м. Житомир.
З 9 березня 2014 виконував завдання на Сході України.
3-го червня 2014 року, під час виконання бойового завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів у Семенівці, на околиці міста Слов'янська, у бою загинув комбат підполковник Тарас Сенюк, і командування тактичною групою взяв на себе ротний Бутніцький. Завдання було виконане, але з втратами з боку військовиків, — 14 десантників дістали поранення. Капітану Бутніцькому майже відірвало ногу вибухом гранати, крім того, він дістав кульове поранення з великокаліберного кулемету. Старшина батальйону Дмітрієв витягнув капітана з-під обстрілу, наклав джгут. Лікарі Харківського шпиталю врятували Олега від вірної смерті — втратив майже 3 літри крові на полі бою, однак ногу врятувати не вдалось, довелось її ампутувати. Після двох операцій офіцера перевели до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону у Львові, там зробили ще одну операцію. В серпні Олегу поставили протез.
За проявлену мужність Олегу Бутніцькому достроково присвоєне звання майора.
Служить на посаді офіцера відділу, військова частина польова пошта В1959.
Нагороди[ред. | ред. код]
20 червня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Родина[ред. | ред. код]
Мати Бутніцька Євгенія Максимівна. Дружина Дарина Миколаївна (нар. 3 травня 1993, Прилуки), військовослужбовець військової служби за контрактом, саніструктор 95-ї бригади. Сини Олександр (2008 р.н.) та Арсеній (2014 р.н.). Дочка Олександра.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Важко пораненому капітану 95-ї житомирської бригади потрібні кошти на лікування [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Цього року у Житомирі «Гордість міста» — 95-а бригада та військові лікарі [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Поранений майор житомирської бригади мріє підійти до новонародженого сина на двох ногах [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Пораненому офіцеру-десантнику вручено орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня
- Герої АТО. Олег Бутніцький [Архівовано 15 березня 2017 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |