Бутугичаг
| Бутугичаг | |
 | |
| Сфера роботи | гірнича справа |
|---|---|
| Країна |
 СРСР |
| Адміністративна одиниця | Магаданська область |
| Місце розташування | Усть-Омчуг |
| Батьківська організація | Теньлаг |
 | |
 Бутугичаг у Вікісховищі | |
Координати: 61°19′00″ пн. ш. 149°11′20″ сх. д. / 61.31666667002777160178084° пн. ш. 149.18888889002775500° сх. д.
Бутугичаг (рос. Бутугычаг) — виправно-трудовий табір, входив як окремий табірний підрозділ до Теньлагу. Табір існував у 1937–1955 роках на території Колимському краю північного сходу Росії (пізніше Магаданської області). Відомий своїми смертельними урановими рудниками[1]. До складу Бутугичагу входило кілька окремих табірних пунктів: ОТП «п/я № 14», «Дизельний», «Центральний», «Коцуган», «Сопка» і «Вакханка».
Спочатку табір входив до складу Південного гірничопромислового управління Дальбуду (рос. Дальстрой). Основний вид діяльності — видобуток олова, збагачувальна фабрика уранової руди. 80% робочої сили складали ув'язнені (на 1938 рік їх загальне число мало становити 1146 осіб)[2]. Збагачувальна фабрика імені Чапаєва на 1 лютого 1950 року підпорядковувалася Тенькинському гірничопромисловому управлінню, на 1 жовтня 1950 року — входила до складу комбінату Бутугичаг. Станом на 1 січня 1950 року табірне відділення налічувало 2243 особи[2]. Рудник ліквідовано наказом начальника Дальбуду Івана Митракова від 31 січня 1955 року[2]. Остаточно Бутугичаг був закритий до кінця травня 1955 року.
У місцевому фольклорі територія табору знана як Долина смерті. Така назва була дана Бутугичагу місцевими кочовими племенами, які займалися розведенням оленів у цьому районі. Кочуючи вздовж річки Детрін, вони наткнулися на величезне поле, заповнене людськими черепами й кістками. Невдовзі після цього їх олені захворіли на загадкову хворобу, першим симптомом якої була втрата хутра на ногах, за чим згодом слідувала неспроможність тварин ходити[3].
На початку 1950-х років у ОТП «Коцуган» зустрілися засуджені письменники Яків Якір, Натан Лур'є і поет Анатолій Жигулін[4][3]. У 1988 році була видана автобіографічна повість Жигуліна «Чорні камені», де також описується життя і побут ув'язненого поета у виправно-трудовому таборі Бутугичаг.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Радиоактивная птицеферма [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.], «Новая газета»(рос.)
- ↑ а б в Учреждения ГУЛАГа /Теньлаг /Бутугычаг ОЛП [Архівовано 23 січня 2015 у Wayback Machine.], gulagmuseum.org(рос.)
- ↑ а б Поэзия Соловецкого архипелага. Антология поэзии о Соловках и событиях вокруг Соловков, Анатолий Жигулин [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Анатолий Жигулин. Черные камни. — М.: «Знамя», 1988, № 8, сс. 83 — 84
Посилання[ред. | ред. код]
- Бутугичаг на віртуальному музеї ГУЛАГу [Архівовано 23 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Вебсайт Івана Панікарова «Пам'ять Колими» [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Кореспондент «Високого Валу»: Репортаж з копалень ГУЛАГу(укр.)
- Радиоактивная птицеферма, «Новая газета»(рос.)
- Поэзия Соловецкого архипелага. Антология поэзии о Соловках и событиях вокруг Соловков, Анатолий Жигулин [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.)
|
Це незавершена стаття про УРСР. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |