Буцики
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (липень 2017) |
| село Буцики | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
_%D1%81.%D0%91%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%B8.jpg) | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Тернопільська область | ||||
| Район | Чортківський район | ||||
| Громада | Гримайлівська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA61060110030060830 | ||||
| Облікова картка | Буцики | ||||
| Основні дані | |||||
| Перша згадка | 1471 | ||||
| Населення | 389 | ||||
| Територія | 1,29 км² | ||||
| Поштовий індекс | 48214 | ||||
| Телефонний код | +380 3557 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°19′16″ пн. ш. 26°01′37″ сх. д.H G O | ||||
| Водойми | р. Гнила | ||||
| Найближча залізнична станція | Скалат | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8 | ||||
| Карта | |||||
  Буцики | |||||
 Буцики | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Бу́цики — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.[1]
Назва[ред. | ред. код]
Назва походить, імовірно, від прізвища Буць, Буц чи великого букового лісу, що ріс на околицях поселення.
Розташування[ред. | ред. код]
Село розташоване на лівому березі річки Гнилої (права притока Збруча, басейн Дністра), за 11 км від найближчої залізничної станції Скалат. Через Буцики проліг автошлях Т 2002 Тернопіль — Гусятин — Жванець. Географічні координати: 49° 19´ північної широти 26° 02´ східної довготи. Територія — 1,29 кв. км.
Символіка[ред. | ред. код]
Затверджена 22 червня 2023р. рішенням №3787 XVII сесії селищної ради VIII скликання. Автори - В.М.Напиткін, С.В.Ткачов.
Герб[ред. | ред. код]
Щит скошений справа на синє і чорне. У першій частині виходить золотий коронований лев, що тримає в лапах півмісяць з вписаною в нього шестипроменевою зіркою. В другій частині три золотих печива-буцики (герб є промовистим) в лівий перев'яз. Щит вписаний в золотий декоративний картуш, внизу якого написи "БУЦИКИ" і "1464", і увінчаний золотою сільською короною.
Герб символізує належність до Гримайлівської громади і водночас назву села.
Прапор[ред. | ред. код]
Квадратне полотнище поділене висхідною від древка діагоналлю на синю і чорну частини. В першій частині виходить жовтий коронований лев, що тримає в лапах півмісяць з вписаною в нього шестипроменевою зіркою. В другій частині три жовтих печива-буцики у висхідну діагональ.
Адміністративний устрій[ред. | ред. код]
Унаслідок 1-го поділу Речі Посполитої Буцики від 1772 року належали до Монархії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської, з 1867-го Австро-Угорської імперій). З 1782 року входиди до складу Тернопільського округу. Протягом 1863—1920 років село — Скалатського повіту Австро-Угорщини та ЗУНР.
У 1921—1939 роках село — Скалатського повіту Тернопільського воєводства.
Від січня 1940 до березня 1959 року село — Гримайлівського району.
Від березня 1959 до грудня 1962 року село належало до Скалатського району, згодом до січня 1965 року — Підволочиського району. До 2020 входило до складу Гусятинського району.
Підпорядковувалося Гримайлівській селищній раді. Від грудня 2016 року ввійшло у склад Гримайлівської селищної громади.
Дворів — 143 (2014).
Історія[ред. | ред. код]
За археологічними даними, на території села було поселення часів давньоруської культури (XIII століття).
Перша письмова згадка про Буцики — 1464 року. Однак Єжі Воляньські в монографії "З історії Гримайлова" з посиланням на Jerzy Zaleski, "Nazwy miejscowe Tarnopolszczyzny", Wyd. PAN W-wa, 1987, пише, що поселення під назвою "Buczikov" згадується вже в 1422 р. В 1469 р. Буцики разом із селом Вікно Теребовельського повіту згадане як застава[2]. Наступна — 1471 року, як власність Станіслава з Ходеча, коли Король Польщі Казимир IV Ягеллончик, дав дозвіл[3] Руському воєводі, старості Кам'янецькому і Галицькому Станіславові з Ходеча викупити Буцики разом із сусідніми селами Вікно, Глібів, Борки (тепер Малі Бірки), Теребовлянського староства.
У 1564 році в селі — 27 господарств (Jabłonowski, Aleksander, "Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym", T.7 "Ziemie ruskie. Ruś Czerwona", Cz.А., s.98, Warszawa, 1902).
Дідичем села (також Гримайлова, Глібова та інших) був, зокрема, Мацей Людзіцький (пом. бл.1627), який мав свою каплицю в латинській катедрі у Кам'янці: "Мацей, дідич Гримайлова, Глібова, Буциків та інших, уклав у 1600 р. договір з ротмістром Вонсовичем, …, вмер бездітним біля 1627 р.".[4] 1634 року село, як і містечко Гримайлів, знищила власниця с. Калагарівки Анна з Лагодовських, яка вела земельні суперечки з власниками Гримайлова шляхтичами Людзіцькими[a] гербу Гримала за успадкування майна свого першого чоловіка Миколая Малинського — родича Людзіцьких.
Під час Національно-визвольної революції українського народу середини XVII століття в ході військових дій 1649 року в Буциках знищено 49 господарств. 1759 року в селі проживало 73 родини.
У листопаді 1918 року в Буциках встановлена влада ЗУНР; восени 1920 року утвердилася польська влада.
Діяли філії «Просвіти» (1926—1939) та інших товариств.
Після 17 вересня 1939 року в Буциках проголошена радянська влада. Від 6 липня 1941 до 23 березня 1944 року — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни в Червоній армії загинуло 18 жителів села.
10 серпня 1948 року в Буциках розклеєно агітаційні листівки із закликом до населення не їхати на примусово-добровільні роботи в Донбас. 17 вересня того ж року група партактиву з районного центру намагалася створити в селі колгосп. При цьому побито переселенця Михайла Якимюка на його зауваження, що до колгоспу люди мають вступати добровільно, а не під примусом. У ніч на 23 квітня 1949 року в Буциках і навколишніх селах Вікно, Глібів, Зелене, Лежанівка, Мала Лука впорядковано могили вояків УПА (закопано хрест та поставлено на могилі вінок «Героям Слава»). 25 квітня того ж року міліціонери Іван Соха та Роман Протасевич шантажем змусили Карпа Криницького зняти хреста з цієї могили.
За участь у національно-визвольній боротьбі українського народу середини XX століття репресій зазнали 15 жителів села, зокрема, було засуджено до 10–25 років ув'язнення 8 осіб (із них Петро Пилипишин (1916 р. н.) і Володимир Фішка (1922 р. н.) закатовані в концтаборі у Челябінській області); Івана Хрупала (1890 р. н.) за зв'язок з ОУН німецьке гестапо розстріляло в грудні 1941 року в Тернопільській тюрмі); депортовано в Сибір 7 осіб.
Релігія[ред. | ред. код]
1759 року в селі була дерев'яна церква.
У 1624 році споруджено дерев'яну церкву Втечі до Єгипту Пресвятої Діви Марії.
Новий мурований храм Пресвятої Діви Марії збудовано у 1860 році за кошти графів Пінінських.[5]
Нині діє церква Собору Пресвятої Богородиці (1861; мурована). У храмі відбуваються почергові відправи громад УГКЦ та УПЦ КП.[6]
Є капличка (1998), стації Хресної дороги.
Пам'ятники[ред. | ред. код]
- споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
- насипана символічна могила УСС (1990).
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Діє клуб.
Населення[ред. | ред. код]
| Чисельність населення, чол. | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1900 | 1910 | 1921 | 1931 | 1938 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2003 | 2011 | 2013 | 2014 | 2015 |
| 440[7] | 391[8] | 389[9] | ||||||||||||
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Степан Коціра (нар. 1958) — український господарник, громадський діяч.[10]
Зауваги[ред. | ред. код]
- ↑ так, а також Людзіськими називав їх Адам Бонецький → Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111.; в українському джерелі їх називають Лудзецькими-Лудзінськими → О. Савчин, В. Уніят, В. Щавінський. Буцики… — С. 38–39.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
- ↑ Jabłonowski, Aleksander (1 січня 1902). Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — T. 7. — Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1/В. — S. 52. Warszawa. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
- ↑ Matricularum Regni Poloniae Summaria. Ed. T.Wierzbowski — Varsoviae, MCMV, Pars I, Casimiri IV regis tempora complectens (1447—1492). — 1471 r. nr 691. — S. — 36.
- ↑ 'Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111. (пол.)
- ↑ Храм Собору Пресвятої Богородиці // Храми Української Православної Церкви Київського патріархату. Тернопільщина / Автор концепції Куневич Б.; головний редактор Буяк Я.; фото: Снітовський О., Крочак І., Кислинський Е., Бурдяк В. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2012. — С. 109. : іл. — ISBN 978-966-2061-24-6.
- ↑ Парафія с. Буцики. Церква Собору Пресвятої Богородиці / Бучацька єпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм / Автор концепції Куневич Б.; керівник проєкту, науковий редактор Стоцький Я. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2014. — С. 75. : іл. — ISBN 978-966-2061-30-7.
- ↑ О. Савчин, В. Уніят. Буцики // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 205–206. — ISBN 966-528-197-6.
- ↑ О. Савчин, В. Уніят, В. Щавінський. Буцики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 38–39. — ISBN 978-966-457-228-3.
- ↑ Паспорт Гримайлівської селищної громади.
- ↑ Токарчук М. Коціра Степан Євгенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 205. — ISBN 966-528-199-2.
Література[ред. | ред. код]
- Савчин О, Уніят В. Буцики // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 205–206. — ISBN 966-528-197-6.
- Савчин О, Уніят В., Щавінський В. Буцики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 38–39. — ISBN 978-966-457-228-3.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||